«Штуппахська Мадонна» () — картина німецького живописця епохи Північного Відродження Маттіаса Ґрюневальда, створена близько 1517—1519 року як середня частина вівтаря Діви Марії Сніжної для колегіальної церкви в Ашаффенбурзі. З початку ХІХ ст. зберігається в парафіяльній села Штуппах в районі Бад-Мергентгайма землі Баден-Вюртемберг. Картина зображує Богородицю з немовлям Христом у центрі символічно насиченого пейзажу. Композиція поєднує фігуру Марії, гірський краєвид, міську та церковну архітектуру, сяйво небесної слави й веселку, які разом формують релігійний зміст твору. Через ці елементи Ґрюневальд розкриває теми приходу Бога у світ в образі Христа, прославлення Марії та її зв'язку з образом Церкви.
«Штуппахська Мадонна» разом з Ізенгеймським вівтарем належить до визначних творів Маттіаса Ґрюневальда.
Передумови й історія замовлення картини
Свято Богоматері Сніжної в Ашаффенбурзі
Історія створення картини «Штуппахська Мадонна» пов'язана з Генріхом Райцманом (1462—1528), який під час перебування в Римі в 1494—1495 роках познайомився з культом Діви Марії Сніжної і сприяв його поширенню в Ашаффенбурзі. Після повернення з Риму Райцман був висвячений на священника й 11 липня 1497 року отримав десяту пребенду Ашаффенбурзького абатства, як член капітули й канонік. 1506 року, як канонік колегіальної церкви Святих Петра й Олександра в Ашаффенбурзі, він запровадив святкування Богоматері Сніжної на згадку про чудесне заснування римської базиліки Санта-Марія-Маджоре. Свято було схвалене капітулом і офіційно запроваджене в місцевому літургійному календарі на 5 серпня за зразком недільного свята після внесення Райцманом до спільної капітульної каси 100 золотих флоринів, які призначалися для оплати участі духовенства у цьому святковому богослужінні.
1514 року Генріх Райцман став управителем з будівництва (magistr fabricae) колегіальної церкви Ашаффенбургу, тобто відповідав за будівельний фонд церкви та здійснював нагляд за будівельними роботами. 1517 року він вже мав сан прелата і був назначений кустосом Ашаффенбурзького абатства, обов'язком якого був нагляд за охороною церкви, церковним інвентарем, релігійними службами тощо. 1518 року Райцманн став головою церковного суду при архієпископській курії. Помер Генріх Райцман у віці 67 років 22 квітня 1528 року.
У своїх щорічних заповітах Райцман підтверджував, що засноване ним свято Марії Сніжної — це прояв особистої шани до Богородиці, засіб забезпечити молитви за себе на шляху до спасіння власної душі. Він постійно підвищував ранг святкування, фінансово посилював свою фундацію, додаючи кошти не лише на саме богослужіння, а й на урочисту процесію, так що фонд до його смерті сягнув понад 600 флоринів. Свято Богоматері Сніжної () в Ашаффенбузі мало святкуватися так само, як і в Санта-Марія-Маджоре в Римі, де воно було наділене високими папськими індульгенціями.
Каплиця і вівтар Богородиці Сніжної
У заповіті 1514 року Райцман уперше прямо засвідчив намір замовити мальований вівтар на честь Марії Сніжної. У заповіті 1517 року він повідомив: «Також 25 флоринів виплачено за розпис «Свята снігу» майстром Маттеєм, живописцем, на вже підготовленій панелі, яку належить встановити в новій каплиці братів Каспара та Георга Шанценів...» () . Під «майстром Матеєм» дослідники розуміють Маттіса Готгарта Нітгарта (), відомого як Маттіас Ґрюневальд. Водночас вислів tabula jam confecta залишається дискусійним: одні дослідники вважають, що йдеться лише про дерев'яну панель — основу для живопису, інші пов'язують його з уже виготовленим вівтарем (ретаблом) або принаймні з завершеною столярно-різьбленою частиною вівтаря.
Виконання замовлення Райцмана затрималося через роботу Ґрюневальда над Ізенгеймським вівтарем — його головним малярським твором, створеним для монастиря антонітів в Ізенгеймі в Ельзасі. Ця робота була завершена близько 1515 року. Після цього художник повернувся до регіону Майнцу та Ашаффенбургу. 27 серпня 1516 року його перебування у Майнці документально засвідчено: там він вимагав виплати своєї винагороди як придворний художник. Саме після цього повернення він, найімовірніше, розпочав роботу над вівтарем Марії Сніжної для Райцмана. На таку послідовність вказує стилістична, композиційна й мотивна близькість «Штуппахської Мадонни» до творів Ізенгеймського вівтаря, зокрема до сцени Різдва. Отже, задум вівтаря сформувався у Райцмана до 1514 року, замовлення Ґрюневальду документально засвідчене 1517 роком, а початок роботи над картиною зазвичай пов'язують із поверненням художника до Ашаффенбурзького середовища близько 1516 року.
Коли коштом братів Каспара і Георга Шанценів при колегіальній церкві Святих Петра і Олександра була споруджена нова каплиця, Генріх Райцман переконав їх присвятити її Марії Сніжній і розмістити там вівтар, який він замовив Ґрюневальду. Точний час початку будівництва каплиці Марії Сніжної невідомий, оскільки відповідні документи не збереглися. Натомість будівництво каплиці завершили не пізніше 1516 року. Меморіальна таблиця засвідчує, що 21 жовтня 1516 року каплицю разом із вівтарем Марії Сніжної було освячено та наділено відпустами за підтримки архієпископа Альбрехта Бранденбурзького. Водночас внутрішнє оздоблення й художні роботи, ймовірно, ще тривали, що не було незвичним для того часу.
Важливим джерелом для реконструкції історії вівтаря Марії Сніжної є написи на оригінальному ретабло в Ашаффенбурзі. Найважливішим для історичного датування є фундаційний напис на цоколі: «На честь свята Богородиці Сніжної Генріх Райцман, кустос і канонік цього храму, та Каспар Шанц, канонік тієї ж церкви, [фундували цей вівтар] 1519» (). Напис засвідчує, що вівтар на честь Богородиці Сніжної був завершений 1519 року. Поруч містилася монограма Маттіса Ґотгарта Нітгарта (MGN), що остаточно підтверджує тотожність згадуваного в документах майстра Матея з Маттіасом Ґрюневальдом. 1519 рік та монограма на рамі ретабла є достовірним свідченням завершення робіт Ґрюневальда над усім вівтарним комплексом, оскільки такий підпис засвідчував його відповідальність не лише за окрему панель, а за ретабло загалом.
Концепція та зміни вівтаря Марії Сніжної Початкова концепція вівтаря «Мадонна Сніжна» передбачала едикулярний вівтар із зображенням Мадонни на центральній панелі. Згодом, між 1517 і 1519 роками, едикула була перетворена на триптих шляхом додавання бічних нерухомих стулок.
Маріологічні написи на люнеті вівтаря: у верхньому дуговому полі — «Маріє, Мати благодаті, Мати милосердя, захисти нас від ворога» (), під ним у сегментному полі — «До святої Марії, Діви Сніжної. Милостива Мати, поглянь лагідними очима на смертних, яких доля різними способами піддає стражданням» (), як і композиційна структура ретабло, вказують на те, що центральною панеллю була картина Богородиці з Дитятком — «Штуппахська Мадонна».
З бічних стулок вівтаря збереглася лише права, на якій зображене «Сніжне диво» Ґрюневальда. Картина залишалася на вівтарі до 1828 року. Після цього вона неодноразово змінювала власників, аж поки її остання власниця Фріда Тірі не заповіла її 1904 року місту Фрайбургу. Нині «Сніжне диво», встановлене в нову раму після реставрації, зберігається в Музеї августинців цього міста.
Оригінальна ліва стулка Ґрюневальда втрачена. Про її безпосереднє місцезнаходження нічого не відомо. Імовірно, вона була ідентичною за форматом до правої, однак її тематику неможливо визначити з такою самою певністю. Загальновизнано, що на цій стулці могло міститися зображення донора або його святого покровителя, хоча остаточно встановити сюжетний контекст такого донаторського зображення не вдалося.
Сам вівтар, вірогідно, був виготовлений іншим майстром за проєктом Ґрюневальда. Це підтверджується тим фактом, що окремі панелі не підписані й монограма художника розміщена лише на основі вівтаря.
Оскільки передбачалося, що каплиця Богоматері Сніжної виконуватиме функцію похоронної каплиці братів Каспара й Герга Шанців, виникла потреба доповнити іконографію каплиці зображеннями святих покровителів братів: Святого Георгія та Каспара серед Трьох Царів. Після смерті Генріха Райцмана подальше управління фондом Богоматері Сніжної повністю перебувало під контролем Георга Шанца до його смерті 11 жовтня 1529 року. За цей час він домігся призначення постійного парафіального вікарія спеціально для каплиці. У своєму заповіті він забезпечив 1100 флоринів, регулярний дохід та житло для нового вікарія. Статус каплиці на честь Богоматері Сніжної, Трьох Царів та Святого Георгія з вікарієм був підтверджений кардиналом Альбрехтом Бранденбурзьким.
Близько 1530 року за розпорядженням Георга Шанца вівтар зазнав значних змін: нерухомі стулки були перетворені на складані, а панелі Святого Мартина та Святого Георгія були прикріплені до задньої стіни каплиці. Дослідники встановили, що вже 1531 року в документах парафії повідомлялося про вікарія каплиці Трьох царів і вівтар святого Георгія, проте коли точно був втрачений патронат Богоматері Сніжної й видалено центральну панель вівтаря, достеменно не відомо. На початку XVII століття до вівтаря була адаптована та встановлена картина «Поклоніння царів», створена 1577 року художником Ісааком Кінінгом. Водночас довелося зняти внутрішні бічні панелі. Вівтар залишався в такому стані в каплиці Богоматері Сніжної до 1871 року. Під час масштабних реставраційних робіт у каплиці його перенесли на стіну на консолях. Ліворуч від нього знаходилася панель Святого Мартина, а праворуч — панель Святого Георгія. Картина Кінінга залишалася на вівтарі до 1953 року, коли їй довелося поступитися місцем копії «Штуппахської Мадонни» Крістіана Шада.
Таким чином, іконографічна програма відповідала святим покровителям вівтаря та каплиці: Богоматері Сніжній, Трьом царям, Святому Георгію, доповненими святим покровителем майнцької архієпархії, Святим Мартином.
Композиція картини На передньому плані Діва Марія, одягнена в червону парчеву сукню, підбиту білим хутром, та темно-синє пальто з червонувато-фіолетовою підкладкою, сидить на низькому кам'яному парапеті. Її довге світле волосся, що блищить у світлі, вільно спадає за плечі. Дитина, яка стоїть на її колінах на тонкій білій вуалі, оголена; правою рукою вона дещо незграбно тягнеться до граната, який грайливо пропонує мати. Погляди матері та дитини зустрічаються; таким чином уникається будь-яка можлива взаємодія з глядачем. Біля ніг Марії, праворуч, росте оливкове дерево, прорізаючи весь високий прямокутний формат картини. Перед ним стоїть глиняний глечик з квітами, серед яких вирізняються білі квіти трьох лілій на високих стеблах. Ліворуч від Діви Марії стоїть біла порцелянова чаша, з краю якої звисає вервиця з бурштину та червоних коралових намистин; за нею — глечик для вина з темного скла. На передньому плані розташований сад, густо зарослий різноманітними рослинами та обнесений ззаду брамою. У саду, ліворуч, стоїть опора з кількома вуликами.
На задньому плані, перед гірським хребтом, зображене типове містечко регіону Нижня Франконія. Вгорі, в золотому ореолі, на небі серед хмар з'являється Син Божий, оточений сонмом ангелів, двоє з яких спускаються з короною, щоб коронувати Марію Царицею Небесною. Христос зображений на картині двічі: з одного боку — як світлова постать у сяйві небесної слави, з іншого — у земному образі Божого Сина, як дитя, що стоїть на колінах у матері. У правій частині картини краєвид закриває велична готична церква. Сегмент веселки виконує подвійну функцію: як природне явище вона належить до пейзажного фону і діє як світловий місток між містом у долині та піднесеною церквою, пом'якшуючи межу між просторовими планами. Водночас як кольорове світлове явище веселка утворює навколо голови Марії своєрідний ореол, пов'язаний уже з переднім планом.
Колірна гама зображення характеризується теплими червоними та жовтими кольорами, які контрастують з холодним синім кольором мантії Марії та неба. Тілесні тони матері та дитини сильно освітлені білим кольором, який також був використаний для порцелянової чаші ліворуч, хутряної підкладки плаща Марії, а також для квітів лілії.