Дервенджі, дервенджі або дербентлер () — найважливіші та найбільші османські військово-допоміжні поліцейські підрозділи, які зазвичай відповідали за охорону важливих комунікацій: доріг, мостів, бродів або гірських перевалів. Зазвичай поблизу якогось важливого комунікаційного вузла населенню цілого села надавали статус дервенджі в обмін на звільнення від податків.
Етимологія Назва походить від перського слова «дар-банд», що означає «прохід», «брама» або «той, хто закриває двері».
Історія Османи мали звичай звільняти деяких своїх християнських підданих (райю) від сплати певних податків в обмін на певні послуги. У випадку дервенджі повинніять включала військові функції, такі як охорона гірських перевалів. Зазвичай цей обов'язок виконували цілі села. Вони звільнялися від сплати податків воєнного часу (), звичайних податків (), служби веслярами в османському флоті та мобілізації їхніх хлопців до яничарського корпусу. У регіоні Північної Македонії статус дервенджів мали щонайменше 175 сіл. Іноді Османська держава «створювала» села навколо територій дербенду, тоді як у деяких випадках існуючі села зверталися до свого каді з проханням отримати статус дервенджів в обмін на забезпечення безпеки, будівництво або утримання доріг і мостів. Новозаселене населення таких сіл не звільнялося від сплати податків.
Подібно до стаціонарної жандармерії обов'язком дервенджів було патрулювання території, до якої вони були прикріплені (дербенд). З кінця XVIII століття дервенджі були організовані під контролем Міністерства Дербендату (), яке призначало дервенджських аг () терміном на один рік.
Статус дервенджів був обов'язковим та спадковим. Якщо якась особа чи група ухилялася від свого обов'язку, османи силоміць заставляли виконувати покладені обов'язки. Дервенді були організовані в прості структури з 30 осіб (табл), члени яких виконували повинності по черзі. Спочатку вони носили лише легку зброю, а пізніше також вогнепальну зброю. Значну частину цих підрозділів складали християни, яким через їхній обов'язок дервенджів дозволялося їздити верхи та носити зброю, але лише звичайного типу. Оскільки дервенджі були погано мотивовані, вони не могли зрівнятися з навченими та краще озброєними солдатами, тому османам доводилося наймати найманців (християн або мусульман), щоб забезпечити лояльність дервенджів. Особливо це було важливим із початку занепаду Османської імперії наприкінці XVII століття.
Примітки
Джерела
Додаткова інформація
Cengiz Orhonlu, Osmanlı İmparatorluğunda Derbend Teşkilatı (İstanbul: Eren Yayınları, 1990)