Баку — столиця Азербайджану. Він також був столицею Ширвану (за часів правління Ахсітана I та Халілулли I), Бакинського ханства, Азербайджанської Демократичної Республіки та Азербайджанської РСР, а також адміністративним центром російської Бакинської губернії. Назва Баку походить від давньоперського Багаван, що перекладається як «Місто Бога». Народна етимологія пояснює назву Баку як похідну від перського Бадкубе (بادکوبه), що означає «місто, де дме вітер», через часті вітри, що дмуть у Баку. Однак слово Бадкубе було винайдено лише у 16-му чи 17-му столітті, тоді як Баку було засноване щонайменше до 5 століття нашої ери.

Назви в середньовічних джерелах Століття/Роки Джерела Назва Баку V–VIII століття нашої ери Мовсес Хоренаці Ананія Ширакаці Атлі-Багаван Атеші-Багаван

або просто Багаван 930 AD Істахрі Бакух 943–944 AD Аль Масуді Бакух 942–952 AD Абу Дулаф Бакуя 982 AD Худуд аль-Алам Баку 985 AD Аль-Мукаддасі Бакух 12 століття Хакані Баку 13 століття Якут аль-Хамаві Насир ад Дін ат-Тусі Бакуя 14 століття Рашидаддін Баку 15 століття Абдуррашид Бакуві Бакуя XVI століття Хасан бек Румлу Баку 17 століття Евлія Челебі Баку Починаючи з 13 століття нашої ери, назва Баку починає з'являтися в середньовічних європейських джерелах. Написання назви варіюється від Vahcüh (П'єтро делла Валле) до Bakhow, Baca, Bakuie та Backu.

На монетах, що карбувалися Ширваншахами, ім'я фігурує як Бакуя.

Інші пояснення Було запропоновано різні гіпотези для пояснення етимології слова Баку. За словами Л. Г. Лопатинського та Алі Гусейнзаде «Баку» походить від тюркського слова, що означає «пагорб». К. П. Патканов, фахівець з історії Кавказу, також пояснює назву як «пагорб», але лакською мовою.The Name “Baku”

Доісторична та стародавня історія Близько 1000 років тому територія сучасних Баку та Апшерону була саваною з багатою флорою та фауною. Сліди людських поселень сягають кам'яного віку. З бронзового віку поблизу Баїла були виявлені наскельні малюнки, а на території Старого міста — бронзова фігурка маленької рибки. Це дало підстави для припущень про існування на території містапоселення бронзової доби. Поблизу Нардарану в місці під назвою Умід-Гая було виявлено доісторичну обсерваторію, де на скелі вирізьблені зображення сонця та різних сузір'їв разом із примітивною астрономічною таблицею. Подальші археологічні розкопки виявили різні доісторичні поселення, місцеві храми, статуї та інші артефакти на території сучасного міста та навколо нього.

У I столітті римляни організували два кавказькі походи та досягли Баку. Поблизу Баку, в Гобустані, були виявлені римські написи, що датуються 84–96 роками. н. е.. Залишком цього періоду є село Рамана в Сабунчинському районі Баку.

У «Житії» апостола Варфоломія Баку ідентифікується як Вірменський Албанус. Деякі історики припускають, що за часів існування Кавказької Албанії Баку називався Албанополіс. Місцеві церковні перекази зафіксували вірування, що мученицька смерть Варфоломія сталася біля підніжжя Дівочої вежі у Старому місті, де, згідно з історичними даними, на місці язичницького храму Арти було збудовано християнську церкву.

У записі історика V століття Пріска Панійського вперше згадуються знамениті бакинські вогні (ex petra maritima flamma ardet — з морського каменю виникає полум'я). Завдяки цим вічним вогням Баку став важливим центром стародавнього зороастризму. Сасанідський шах Ардашир I наказав «тримати невгасимий вогонь бога Ормазда» в міських храмах.

Середньовічний та ранньомодерний період

У середньовічних джерелах до X століття мало або взагалі немає інформації про Баку. Найдавнішим нумізматичним свідченням, знайденим у місті, є монета Аббасидів, що датується VIII століттям нашої ери. У той час Баку був володінням Арабського халіфату, а пізніше Ширваншахів. У цей період воно часто зазнавало нападів хозар, а (починаючи з X століття) і русів. Ширваншах Ахсітан I побудував флот у Баку та успішно відбив черговий напад русів у 1170 році. Після руйнівного землетрусу, що сколихнув Шамахи, столицю Ширвану, двір Ширваншаха переїхав до Баку в 1191 році. Був введений в дію монетний двір.«Ичери Шехер»: быть или не быть Retrieved on 25 June 2006

Між XII та XIV століттями в місті та навколо нього було зведено масштабне укріплення. У цей період були побудовані Дівоча вежа, замки Рамани, Нардарана, Шагана та Мардакана, а також відомий замок Сабаєль на острові Бакинської затоки. Міські стіни також були перебудовані та зміцнені.

Найбільшою проблемою Баку в той час була трансгресія Каспійського моря. Підвищення рівня води час від часу поглинало більшу частину міста, а знаменитий замок Сабайель повністю впав у море у XIV столітті. Це призвело до появи кількох легенд про затоплені міста, таких як Шахріюнан («Грецьке місто»).

Під час третього монгольського походу в Азербайджан (1231—1239) Хулагу-хан захопив Баку, перейшовши до володінь Ширванської держави, і став зимовою резиденцією Ільханідів. У 14 столітті місто процвітало за Мухаммеда Олджейту, який звільнив його від деяких важких податків. Бакинський поет Насір Бакуї написав панегірик Олджейту, створивши таким чином перший поетичний твір азербайджанською мовою.

Марко Поло писав про експорт бакинської нафти до країн Близького Сходу. Місто також торгувало із Золотою Ордою, Московським князівством та європейськими країнами.

У 1501 році шах Сефевідів Ісмаїл I взяв облогу в Баку. Обложені мешканці чинили опір, спираючись на свої укріплення. Через опір Ісмаїл наказав підірвати частину фортечної стіни. Оборона фортеці була зруйнована, а багато мешканців загинули. У 1538 році Сефевідський шах Тахмасп I поклав край правлінню Ширваншахів, а в 1540 році Баку знову був відбитий військами Сефевідів.

Між 1568 і 1574 роками зафіксовано шість англійських місій до Баку. Англійці на ім'я Томас Банністер і Джеффрі Дакетт описували Баку у своїй кореспонденції. Вони писали, що «…місто — дивне явище, адже з землі виходить дивовижна кількість олії, яка служить усій країні горіти у їхніх будинках. Ця олія чорна і називається Nefte. Також біля міста Баку є ще один вид нафти, який є білим і дуже цінним, і він називається нафтою.» Першу нафтову свердловину за межами Баку пробурив у 1594 році ремісник на ім'я А. Мамеднур огли. Ця людина завершила будівництво високоефективної нафтової свердловини в поселенні Балахани. Ця місцевість історично знаходилася за межами міста.

У 1636 році німецький дипломат і мандрівник Адам Олеаріус описав 30 нафтових родовищ Баку, зазначивши, що там є велика кількість бурої нафти. У 1674 році турецький мандрівник Евлія Челебі відвідав Баку. У квітні 1660 року козаки під командуванням Степана Разіна атакували узбережжя Баку та пограбували село Маштага. У 1683 році Баку відвідав посол Королівства Швеції Енґельберт Кемпфер. Наступного року Баку був тимчасово відвойований Османською імперією.

Баку відомий як центральний пункт для торговців з усього світу протягом раннього Нового часу, торгівля була активною, а регіон процвітав. Примітно, що торговці з Індійського субконтиненту осіли в регіоні. Ці індійські торговці збудували Атешгях у Баку протягом XVII—XVIII століть; храм використовувався як місце поклоніння індуїстами, сикхами та парсами.

Падіння Сефевідів та Бакинського ханства Падіння династії Сефевідів у 1722 році спричинило повсюдний хаос. Баку був захоплений Російською та Османською імперіями.

26 червня 1723 року, після тривалої облоги, Баку здався росіянам, і Сефевіди були змушені поступитися містом разом з багатьма іншими своїми кавказькими територіями. Згідно з указом Петра I, солдати двох полків (2382 особи) були залишені в Бакинському гарнізоні під командуванням князя Барятянського, коменданта міста. Петро I, споряджуючи нову військову експедицію під командуванням генерала Михайла Матюшкіна, доручив йому надіслати з Баку до Санкт-Петербурга більше олії, «яка є основою вічного і священного вогню» — давньоруська: «коя является основой вечного и священного пламени». Однак через смерть Петра цей наказ не був виконаний.

У 1733 році Баку відвідав лікар Іоанн Лерх, співробітник російського посольства, і, як і багато інших до нього, описав нафтові родовища міста. До 1730 року ситуація для росіян погіршилася, оскільки успіхи Надер Шаха в Ширвані змусили росіян укласти угоду поблизу Гянджі 10 березня 1735 року, поступившись містом та всіма іншими завойованими територіями на Кавказі Персії.

Після розпаду Сефевідської імперії та смерті Надер Шаха, у 1747 році, внаслідок утворення вакууму влади, було утворено напівнезалежне князівство Бакинське ханство. Ним правив Мірза Мухаммед-хан, і незабаром воно стало залежним від набагато сильнішого Кубинського ханства. Населення Баку було невеликим (приблизно 5 000 осіб), а економіка була зруйнована через постійні війни, бандитизм і інфляцію. Однак хани отримували вигоду від морської торгівлі з рештою Ірану. Феодальні боротьби у 1790-х роках призвели до домінування антиросійської фракції в місті, що призвело до заслання російського брата хана до Куби.

До кінця 18 століття царська Росія почала проводити більш жорстку політику з наміром підкорити весь Кавказ за рахунок Персії та Османської Туреччини. Навесні 1796 року, за наказом Катерини II, війська генерала Валеріана Зубова розпочали великий похід проти Каджарської Персії після розграбування Тбілісі та прагнення Персії відновити свій сюзеренітет над Грузією та Дагестаном. Зубов відправив 13 000 чоловіків для захоплення Баку, але згодом місто було захоплене без жодного опору. 13 червня 1796 року російська флотилія увійшла до Бакинської затоки, а в місті було розміщено гарнізон російських військ. Однак пізніше Павло I наказав припинити кампанію та вивести російські війська після смерті своєї попередниці Катерини II. У березні 1797 року царські війська залишили Баку.

Російська імперська епоха

Цар Олександр I знову вирушив на завоювання Баку під час Російсько-перської війни (1804—1813), під час якої Павло Ціціанов намагався захопити Баку в січні 1806 року. Але ад'ютант і двоюрідний брат Гусейнґулу-хана раптово застрелив Ціціанова під час вручення йому ключів від міста. Залишившись без командира, російська армія покинула Баку, й окупація Бакинського ханства була відкладена на рік. Баку був захоплений у жовтні того ж року і зрештою увійшов до складу Російської імперії після офіційної передачі міста, серед інших невід'ємних територій на Північному та Південному Кавказі, Персією за Ґюлістанським договором 1813 року. Однак лише після Російсько-перської війни (1826—1828) і Туркменчайського договору Баку номінальним чином перейшов під владу Росії, оскільки місто було повернуто Персією під час війни.

Коли Баку був окупований російськими військами під час війни 1804—1813 років, майже все населення, яке налічувало близько 8000 осіб, було етнічними татами.

Ранній період 10 липня 1840 року Російська Дума затвердила «Принципи управління Закавказькою областю», і Бакинський повіт був перетворений на адміністративну область Російської імперії.

Баку став центром однойменної губернії після руйнівного землетрусу 1859 року в Шамахі. Населення Бакинської губернії почало неухильно зростати. Зафіксовано збільшення кількості поліцейських дільниць. Перша Бакинська фондова біржа мала десять брокерів, усі російського громадянства.

Нафтовий бум