Лейла аль-Шамі () — британсько-сирійська правозахисниця, анархістка, блогерка та авторка. Була членом Асоціації прав людини в Сирії (HRAS) Хайтама аль-Малеха під час Дамаської весни 2001 року, співзасновницею Міжнародної колективної мережі Тахрір під час Арабської весни 2012 року та співавторкою книги «Палаюча країна: сирійці в революції та війні» разом з Робіном Ясіном-Кассабом у 2016 році.
Біографія
Раннє життя та активізм у Сирії Донька комуніста та колишнього політв'язня, вигнаного з баасистської Сирії, Лейла аль-Шамі виросла у Великій Британії. Невдовзі після закінчення британського університету зі ступенем магістра з прав людини, восени 2000 року вона переїхала до Сирії, щоб залишитися зі своєю родиною в районі Тіліані в Дамаску, і познайомилася з генеральним секретарем Комуністичної партії Сирії (Політбюро) Ріадом аль-Турком через свого батька, «близького друга та колишнього товариша» аль-Турка. Вона брала участь у політичній діяльності та започаткуванні ініціатив громадянського суспільства під час Дамаської весни 2000—2001 років. Долучилася до Асоціації прав людини в Сирії (HRAS) у Барамке (Дамаск), заснованої у травні 2001 року Хайтамом аль-Малехом та Разан Зайтуне. Тісно співпрацюючи із Зайтуне, єдиною іншою жінкою-членом HRAS, вона займалася адвокаційною діяльністю для політичних в'язнів, включаючи аль-Турка.
Кар'єра в галузі прав людини Аль-Шамі покинула Сирію та виїхала до Великої Британії через проблеми безпеки невдовзі після репресій Башара Асада проти опозиції та громадянського суспільства у серпні 2001 року. Невдовзі вона повернулася на Близький Схід і працювала правозахисницею в місцевих та міжнародних неурядових організаціях та установах Організації Об'єднаних Націй, переважно в Палестині та Ємені, протягом загалом 15 років.
Активізм під час громадянської війни в Сирії Під псевдонімом Лейла аль-Шамі приєдналася до антиавторитарного руху в рамках сирійської революції та працювала з низкою майбутніх лідерів повстання, включаючи Разан Зайтуне, яка стала співзасновницею Місцевих координаційних комітетів Сирії. У 2012 році аль-Шамі була серед шести засновниць колективного веблогу Tahrir International Collective Network, де вона також публікувала окремі статті. Блог англійською та арабською мовами, особливо активний у перші два роки свого існування, популяризував думки сирійського анархіста Омара Азіза та служив першим онлайн-архівом анархістських текстів, тоді як група сприяла зв'язкам між анархістськими групами на Близькому Сході та в Північній Африці. За словами аль-Шамі, його метою було «зробити анархістську та антиавторитарну боротьбу видимою». 2013 року вона від імені TICN здійснила поїздку до Греції, Італії, Іспанії та Польщі, щоб обговорити сирійську революцію в анархістських просторах. Вона була найпліднішою авторкою текстів, присвячених місцевим радам початкового етапу сирійської революції. У жовтні 2013 року вона почала вести блог під ім'ям Лейли аль-Шамі «про народну боротьбу, права людини та соціальну справедливість з антиавторитарної точки зору».
У 2016 році аль-Шамі назавжди переїхала з Близького Сходу до Сполученого Королівства та оселилася в Шотландії.
У січні 2016 року Лейа аль-Шамі опублікувала книгу «Палаюча країна: сирійці в революції та війні» у співавторстві з Робіном Яссіном-Кассабом. Книга, яку вона присвятила Разан Зайтуне, була високо оцінена сирійським опозиційним інтелектуалом Яссіном аль-Хаджем Салехом як «розповідь сирійської історії», політологом Школи міжнародних відносин Елліотта Марком Лінчем як «важлива, чесна та прониклива» робота, а також як «визначальна книга» про Сирію та «обов'язкова до прочитання» членом Chatham House Хассаном Хассаном. Аль-Шамі та її співавтор здійснили численні гастролі по США для просування книги, виступаючи в Інституті Тахрір з питань близькосхідної політики та Інституті Близького Сходу у Вашингтоні, округ Колумбія. У 2017 році вони також гастролювали Іспанією, де, за словами Яссіна-Кассаба, було розпочато онлайн-кампанію проти аль-Шамі, в рамках якої її звинуватили в тому, що вона «імперіалістка» та «салафітський щур».
З 2016 року аль-Шамі публікувала колонки в The New York Times, OpenDemocracy, The New Arab, та Al-Jumhuriya. Її статті також публікувалися на спонсорованому Google веб-сайті громадянської журналістики Global Voices між 2016 і 2018 роками, коли Елія Аюб був його регіональним редактором для Близького Сходу та Північної Африки та в журналі In These Times.
У 2021 році вона брала участь у кампанії «100 облич сирійської революції».
Аль-Шамі є членом The Peoples Want, активістської мережі, зосередженої на взаємодопомозі та «культурному наступі», яка виникла з фестивалів, організованих паризькою Syrian Canteen між 2019 і 2023 роками на тлі нової «транснаціональної» серії протестів у 2019 році (в Алжирі, Гонконзі, Ірані, Лівані), та «відкрилася для членства» у березні 2025 року. The Peoples Want прагне «відновити справжній революційний інтернаціоналізм», заснований на «народних силах, що народжуються з хвилі революційних повстань, що розпочалися у 2011 році», і, за словами Аль-Шамі, вітає «людей, які намагаються побудувати матеріальну та політичну автономію». Вона направила делегацію на зустріч 2025 року, проведену Сапатистською армією національного визволення в Альтамірано, Чьяпас. У маніфесті мережі спільний досвід і практику опору ставлять вище за «бачення змін чи ідеологічні переконання».
Після громадянської війни в Сирії Разом з Елією Аюбом та Айманом Макаремом, аль-Шамі є співзасновницкю медіаколективу From the Periphery, зареєстрованого як товариство з обмеженою відповідальністю у Великій Британії у лютому 2025 року.. Група створює подкасти (зокрема «Сирія: Незручна революція», ведучою якого є аль-Шамі) та контент для YouTube. Описуючи себе як «відверто антиавторитарну», вона пропонує «зосередити увагу на голосах тих, хто традиційно маргіналізується у світовій журналістиці», та «сприяти розповіді історій, що керуються життєвим досвідом», на противагу «медійному та знаннєвому колоніалізму» та «експлуататорським ієрархіям у медіапродукції».
В інтерв'ю у лютому 2025 року аль-Шамі сказала, що повернення до Сирії для неї було небезпечним до падіння режиму Асада двома місяцями раніше. Вона відвідала Дамаск у квітні 2025 року.
У липні 2025 року аль-Шамі провела сесію запитань і відповідей разом із Робіном Ясіном-Кассабом на показі фільму 2024 року «Де плачуть оливкові дерева» (за участі Габора Мате та Ахеда Тамімі) в Дамфрісі, Шотландія, в рамках кампанії «Солідарність з Палестиною».
Погляди У записі в блозі, який збігся з ракетними ударами по Сирії у квітні 2018 року у відповідь на хімічну атаку в Думі, Лейла аль-Шамі ввела термін «антиімперіалізм ідіотів», щоб засудити опозицію західного антивоєнного руху до західного втручання (включаючи безпольотну зону), що вона протиставила «мовчанню цього руху щодо російського та іранського втручання» та очевидній згоді з великою кількістю жертв серед цивільного населення внаслідок ударів США, спрямованих на підтримку кампанії Сирійських демократичних сил у Ракці у війні проти Ісламської держави. Дорікаючи західним лівим за те, що вони «ставлять гранд-наративи вище за реальність життя», аль-Шамі звинуватила «західних „антивоєнних“ лівих» у вибірковому обуренні, сліпоті до незахідного (тобто російського та іранського) імперіалізму, «глибоко авторитарних тенденціях», що призводять до солідарності з «державами… а не з пригнобленими чи знедоленими групами», расистському невігластві та запереченні сирійської свободи дій, ототожнюючи всю опозицію Асаду з екстремістами та найманцями, а також у об'єднанні з ультраправими у підтримці Башара Асада. Пізніше вона спрямувала свої звинувачення безпосередньо на коаліцію «Зупиніть війну», Code Pink, Джеремі Корбіна, Жан-Люка Меланшона та Ноама Чомскі, заявивши, що «ці люди ніколи не будуть союзниками у визвольній боротьбі». Аргументи Аль-Шамі були повторені у відкритому листі від березня 2021 року. Цей термін був прийнятий українськими та проукраїнськими авторами для критики «кемпізму» серед лівих під час російсько-української війни, аль-Шамі дала інтерв'ю з цього приводу українському журналу Спільне у липні 2024 року.
Лейла аль-Шамі відзначала місцеві ради на ранньому етапі сирійської революції за «відданість децентралізованим, самоврядним формам організації», наголошуючи на їхній «незалежності від… державного контролю». Вона заявила, що ради та сирійське повстання в цілому відкидали політичну фракційність та авангардистські партії. Коментуючи Демократичну автономну адміністрацію Північної та Східної Сирії (ДААНЕС) під час облоги Кобані наприкінці 2014 року, аль-Шамі назвала її модель самоорганізації, засновану на демократичному конфедералізмі, «променем світла в тому, що швидко перетворюється на регіон темряви», але попередила, що «анти-авторитаристи не повинні романтизувати курдську Партію демократичного союзу (PYD)» через нібито «авторитаризм [її] старої гвардії». Вона засудила відносну відсутність міжнародної підтримки сирійських місцевихї рад та відкинула звинувачення у сектантстві проти сирійської опозиції.
Після падіння режиму Асада у грудні 2024 року аль-Шамі у січні 2025 року висловила думку українській неурядовій організації: "Сирія сьогодні, мабуть, єдина країна у світі, де є якась надія, маючи на увазі можливе «відродження народної боротьби» після Арабської весни. Вона сказала, що для неї важливіше, щоб новий сирійський уряд Ахмеда аль-Шараа був демократичним і неавторитарним, ніж те, чи є він світським чи ісламістським, водночас стверджуючи, що в Сирії існує широка підтримка відокремлення релігії від держави. Вона стверджувала, що «справжній демократичний простір відкрився», незважаючи на обмежену участь у Сирійській національній діалоговій конференції в лютому 2025 року, але пізніше висловила стурбованість спробами уряду контролювати цей простір. Вона заявила, що як секуляризм, так і соціалізм стали асоціюватися в Сирії з режимом Асада. Визнаючи наявність занепокоєння щодо минулого Хай'ат Тахрір аш-Шам як нової групи при владі, вона сказала, що «задоволена» перенесенням виборів на чотири роки на тій підставі, що це дозволить створити альтернативи ХТШ (зазначивши, що «лідерство політичної опозиції у вигнанні… не має масової підтримки на місцях», Сирійська національна коаліція втратила актуальність, а революційний рух був знищений), і стверджувала, що багато хто взяв на себе зброю з ХТШ з опортуністичних міркувань. Вона описала «новий режим» як «можливо, напрочуд уважний до тиску народу» та «дуже стурбований спробами запобігти міжконфесійному конфлікту». Пізніше вона заявила, що Ахмед аль-Шараа «безсумнівно, з часом став поміркованішим» після «виходу з Ісламської держави Ірак», що він був «дуже популярним серед більшості сирійського населення» і що «уважність… до тиску народу» вже почалася з часів правління Джабхат ан-Нусри в провінції Ідліб між 2015 і 2017 роками.