Комісія проти Італії (2003 року) (C-14/00) — справа права ЄС, що стосується вільного руху товарів на внутрішньому ринку (стаття 34 Договору про функціонування Європейського Союзу). Ця справа, часто знана як «шоколадна справа», є ключовим прикладом застосування принципу пропорційності у питаннях захисту прав споживачів та вимог до найменування товарів.C-14/00 - Commission v Italy
Справа підтвердила та розширила класичну доктрину, встановлену в рішенні «Cassis de Dijon». Європейський Суд Справедливості чітко дав зрозуміти державам-членам, що «маркування є достатнім» (labelling is enough) у переважній більшості випадків, коли йдеться про інформування споживачів щодо складу продуктів харчування. Вимоги щодо зміни назви товару (особливо на зневажливу, як-от «замінник») визнаються непропорційними і такими, що порушують правила Єдиного європейського ринку.
Факти Італійське законодавство обмежувало використання назви «шоколад» лише для тих продуктів, які були виготовлені виключно з какао-масла і не містили інших рослинних жирів. Шоколадні вироби, що містили інші рослинні жири (що було поширеною практикою для виробників Великої Британії, Ірландії та Данії), повинні були продаватися в Італії під принизливою, на думку виробників, назвою «замінник шоколаду».
Європейська комісія розпочала провадження проти Італії, стверджуючи, що це порушує Директиву 73/241, відповідно до якої какао та шоколадні продукти визначаються за мінімальним вмістом какао і мають право називатися шоколадом. Комісія також стверджувала, що італійське правило порушує статтю 34 Договору про функціонування Європейського Союзу, оскільки використання слова «замінник» знецінює товар в очах споживачів і створює перешкоду для вільної торгівлі. Італія ж посилалася на додаток до Директиви, стверджуючи, що положення про вільний рух застосовується лише до продуктів без рослинних жирів, і що їхня вимога необхідна для захисту італійських споживачів від введення в оману.
Європейський Суд Справедливості постановив, що італійська вимога суперечить статті 34 ДФЄС. Суд визнав, що стаття 34 застосовується до будь-яких перешкод у збуті товарів. Італійське правило змушувало британських, ірландських та данських виробників змінювати назву свого продукту та нести додаткові витрати на пакування, а також погіршувало конкурентоспроможність їхнього товару.
Суд наголосив, що будь-яке обмеження вільної торгівлі має бути виправдане імперативною (обов'язковою) вимогою (наприклад, захистом споживачів) і повинно бути пропорційним. Суд дійшов висновку, що додавання рослинного жиру не змінює істотно природу шоколаду, якщо він містить необхідний мінімум какао. Тому для захисту споживачів було б цілком достатньо простої, об'єктивної інформації на етикетці про склад продукту (перелік інгредієнтів). Примусова зміна самої торгової назви на «замінник шоколаду» була визнана надмірною і непропорційною.
Див. також
Право Європейського Союзу Примітки
Література
Craig, P., & de Búrca, G. (2020). ''EU Law: Text, Cases, and Materials'' (7th ed.). Oxford University Press. Barnard, C. (2016). ''The Substantive Law of the EU: The Four Freedoms'' (5th ed.). Oxford University Press. Weatherill, S. (2013). ''EU Consumer Law and Policy'' (2nd ed.). Edward Elgar Publishing.