Мирослава Яківна Пелех-Куровець (псевдо: «Заграва»; , с. Красне, нині Чортківський район Тернопільської області — , м. Червоноград, Львівської області, Україна — учасниця українського визвольного руху, зв'язкова ОУН, в'язенька ГУЛАГу, оповіді якої лягли в основу документально-художньої книги Богдана Когута «Оповіді каторжанки Мирослави Пелех-Куровець» (2008).

Біографія

Ранні роки Народилася 23 березня 1926 року в селі Красне у селянській родині. Батько, Яків Пелех, закінчив будівельний ліцей у Відні, належав до товариства «Січ», у Першу світову війну був мобілізований до австрійського війська, потрапив до російського полону в Сибіру, у 1917 році повернувся в Україну й вступив до війська Симона Петлюри. Після поразки Директорії зазнавав переслідувань польської влади. Мати — Анна Пелех (нар. 1901), родом із села Вікно над Збручем.

Участь у підпіллі ОУН З чотирнадцятирічного віку — у юнацькій мережі ОУН. Виконувала доручення низових ланок підпілля у рідному селі, згодом стала зв'язковою районового проводу ОУН. Організовувала постачання рейдовим відділам УПА, збирала розвідувальні відомості для місцевого підпілля.

Арешт і ув'язнення У грудні 1944 року за доносом була деконспірована і заарештована органами МДБ. Після тривалих допитів і катувань 10 березня 1945 року в Чорткові військовий трибунал засудив її за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР («за зв'язок і активну підтримку банд ОУН-УПА») до 15 років каторжних робіт у віддалених місцях і 5 років обмеження прав.

15 травня 1945 року її разом з іншими ув'язненими етапували з Чорткова; 22 травня етап прибув до Харкова. 29 липня 1945 року з Находки її вантажним кораблем доправили на Колиму. Покарання відбувала в системі колимських табірних управлінь, у тому числі в групі таборів Буту-Гичаг, де працювала, зокрема, у таборі «Пилорама» та в кравецькій майстерні («ательє») Магадана. Звільнення та подальше життя Звільнилася з ув'язнення 1955 року, проте без права повернутися до західних областей України. У засланні одружилася з Іваном Куровцем, також колишнім політв'язнем. Навесні 1956 року отримала дозвіл відвідати рідних на засланні в Сибіру та в Україні; з Хабаровська літаком, далі залізницею і річкою Єнісей дісталася до поселення Фомка в Красноярському краї, де перебував її батько.

Наприкінці 1960-х років разом із чоловіком і сином повернулася в Україну. Оселилася в Червонограді на Львівщині, де й померла 1998 року.

Свідчення та мемуарна спадщина Наприкінці 1980-х років, коли стали можливими зібрання колишніх політв'язнів, познайомилася зі львівським письменником Богданом Когутом — також колишнім каторжанином-«колимчанином». Упродовж низки зустрічей у Львові й Червонограді він записав її спогади про підпільну діяльність, арешт, слідство, етап та перебування в жіночих каторжних таборах Колими. На основі цих оповідей Богдан Когут видав книгу «Оповіді каторжанки Мирослави Пелех-Куровець», написану від першої особи зі збереженням мовного колориту оповідачки. Видання здійснене за фінансової підтримки Лондонського гуртка Організації українських жінок імені Галини Дидик (Велика Британія).

Особливість книги — у тому, що вона, на відміну від попередніх творів Богдана Когута (зокрема трилогії «Під чорними вітрами»), присвячена функціонуванню жіночих каторжних таборів ГУЛАГу, в яких українські жінки складали значну частину контингенту. Серветки, мережані Мирославою Пелех на Колимі у 1946—1947 роках, було використано у фрагментах оформлення обкладинки видання.

Родина Батько — Яків Пелех, учасник Першої світової війни, вояк армії УНР. У повоєнні роки засланий до Красноярського краю. Мати — Анна Пелех. Чоловік — Іван Куровець, колишній політв'язень, з яким Мирослава побралася в засланні. Брат — Володимир, у 1950-х роках перебував на засланні в Красноярському краї. Син — Тарас Іванович Куровець. Завідувач ортопедо-травматологічного відділення Луцької міської клінічної лікарні. Онуки — Ярина та Христина Куровець. Волонтери Третього Армійського Корпусу та Патронатної служби Янголи.

Джерела

Посилання