Тувинська народно-революційна партія (скор. ТНРП, Тьва arat-хuviskaalçь nam) — правляча і єдина легальна політична партія Тувинської Народної Республіки, яка існувала з 1921 по 1944 рік.
Історія
Ранній період (1921—1929) 14 серпня 1921 року була проголошена незалежність Народної Республіки Танну-Тува зі столицею в місті Хем-Белдир (згодом перейменованому на Кизил). Того ж року створено Тувинську народно-революційну партію (ТНРП) — правлячу й єдину легальну політичну силу країни. Вже у березні 1922 року в місті Туран відбувся її перший з’їзд.
Згодом партія розкололася на дві основні фракції — ліву та праву. Ліві орієнтувалися на Радянський Союз і Комінтерн, тоді як праві виступали за зближення з Монголією та обмеження радянського впливу. Головною причиною розколу став жорсткий тиск представників Комінтерну на керівництво ТНРП з метою форсованого проведення соціалістичних перетворень, зокрема через антирелігійну та осідницьку кампанії.
Хоча партія мала виразно соціалістичний характер, відкрито про курс на будівництво соціалізму в Туві заговорили лише в серпні 1927 року на VIII з’їзді ТНРП. Навіть у 1935 році генеральний секретар партії Салчак Тока в промові з нагоди святкування 1 травня наголошував, що в Тувинській Народній Республіці ще триває національна революція.
Станом на 1928 рік ТНРП налічувала 1458 членів, близько 300 з яких мали феодальне походження.
Період радянізації (1929-1941) 16 жовтня 1929 року на засіданні Політбюро Тувинської народно-революційної партії було заарештовано 16 колишніх керівників партії та уряду, зокрема колишнього першого секретаря ЦК Могуш Буян-Бадирги. Це стало початком широких внутрішньопартійних репресій і різкого прорадянського повороту.
Після цих подій партія остаточно відмовилася від політики «соціалістичної модернізації буддизму» і перейшла до жорсткої антирелігійної кампанії за радянськими зразками. Паралельно була розгромлена права фракція — головний захисник буддизму.
20 серпня 1935 року VII конгрес Комінтерну прийняв Тувинську народно-революційну партію до свого складу на правах співчутливої організації.
Переданексійний період (1941—1944) З 1942 року друкованим органом ЦК ТНРП та Кизилського міськкому стала газета «Тувинська правда». Паралельно видавався політико-економічний журнал Центрального Комітету «Під прапором Леніна — Сталіна».
Станом на липень 1944 року в лавах ТНРП перебувало 6807 членів, із них 2168 жінок. Переважну більшість становили тувинці.
Ліквідація Після входження Тувинської Народної Республіки до складу СРСР в жовтні 1944 року члени Тувинської народно-революційної партії не були автоматично прийняті до ВКП(б).
Ідеологія
Комунізм
Марксизм-леннізм Офіційно про свою марксистсько-ленінську орієнтацію партія заявила в квітні 1941 року на позачерговому XII з’їзді Тувинської народно-революційної партії. На ньому було прийнято нову програму та статут партії, побудовані за зразком документів ВКП(б).
Релігія
Модернізований буддизм Ідея модернізованого буддизму була популярною у радянській сфері впливу. Вона активно обговорювалася не лише в Монгольській Народній Республіці та Народній Республіці Танну-Тува, а й у самому Радянському Союзі, зокрема в Бурято-Монгольській АРСР.
Головною тезою цієї концепції було проголошення тотожності буддизму та комунізму. Передбачалося, що зовнішні релігійні атрибути поступово відійдуть на другий план, а ламство буде інтегроване в нове соціалістичне суспільство.
Одним із головних прихильників такої політики був перший секретар Тувинської народно-революційної партії Монгуш Буян-Бадирги. Влітку 1924 року, у відповідь на рекомендації радянського радника П. Медведєва щодо боротьби з релігією як «пережитком минулого», він наголосив, що буддизм є невіддільною частиною тувинської культури та способу життя, тому будь-які різкі заходи в цьому питанні неприпустимі.
З 1928 року для діалогу між партією та духовенством почали проводити буддійські з’їзди, на яких намагалися «очистити» релігію відповідно до партійної ідеології. Однак уже ближче до 1930-х років під тиском радянських радників ця політика почала згортатися.
Атеїзм Поступово програма модернізації буддизму була згорнута, а натомість запроваджувалися жорсткі репресивні методи щодо духовенства. Таку лінію активно просували радянські радники та представники Комінтерну в Туві. Зокрема, представник Комінтерну Г. Банзаракцаєв стверджував, що тувинське ламство значно менш організоване та небезпечне, ніж монгольське, тому боротьба з ним за правильної роботи не становитиме великих труднощів.
Якщо права фракція ТНРП виступала захисником ламства та модернізованого буддизму, то ліва фракція була її головним опонентом. Уже в 1928 році в «Платформі лівих ТНРП» до II Пленуму ЦК пропонувалося оподаткувати монастирі та лам на загальних підставах разом з усім населенням.
Початком масової антиламської кампанії вважається 1929 рік. Після розгрому правої фракції розпочалися репресії проти духовенства: масова конфіскація майна монастирів, податковий і майновий тиск, а також розстріли тих, кого підозрювали в антирадянській діяльності.
У підсумку, станом на 1931 рік, із 25 монастирів було закрито 24, а кількість лам і шаманів скоротилася з близько 4000 до 15 лам та 725 шаманів.
Примітки