Евокати (, від evoco - «викликаю», «призиваю») - особлива категорія воїнів у давньоримській армії, які повністю відслужили встановлений законом термін, отримали почесне звільнення (), але знову добровільно повернулися на активну службу за спеціальним закликом полководця або імператораGoldsworthy A. The Roman Army at War: 100 BC – AD 200. Oxford: Oxford University Press, 1996. P. 23–25..
Історія появи та статус Практика залучення евокатів бере свій початок ще з ранніх періодів Римської республіки, коли під час надзвичайних загроз держава закликала досвідчених ветеранів на захист Риму. Проте як постійний та масовий інститут військової справи евокати остаточно сформувалися наприкінці республіканської доби, в I столітті до н. е. Під час затяжних завоювань та руйнівних громадянських конфліктів воєначальники швидко усвідомили, що загартовані в боях ветерани становлять значно вищу тактичну та психологічну цінність на полі бою, ніж недосвідчені новобранціThe Cambridge Ancient History. Volume X: The Augustan Empire, 43 B.C.–A.D. 69. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. P. 454–456..
Процес заклику ветеранів мав індивідуальний та глибоко особистісний характер. Полководець, використовуючи свій авторитет (), відправляв до ветеранів спеціальних послів або особисті листи-прохання, закликаючи їх знову стати під його знамена. Головним рушієм для повернення, окрім високої особистої відданості своєму командиру (), була обіцька значного грошового чи земельного екстраординарного винагородження після переможного завершення конкретної військової кампанії, для якої їх і збиралиЭвокаты // Двина Западная — Елец. — СПб. ; [М.] : Tip. т-ва И. Д. Сытина, 1912. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 9). — С. 278..
У суворій військовій ієрархії Риму евокати посідали унікальне проміжне місце. За своїм загальним рангом вони стояли вище за будь-яких звичайних рядових легіонерів, проте формально підпорядковувалися центуріонам. Водночас за правовим статусом, рівнем поваги та матеріальним забезпеченням вони фактично наближалися до офіцерського складу. Завдяки своєму авторитету та глибокому знанню військового ремесла, багато евокатів під час нових походів отримували повноцінні центуріонські посади або призначалися прапороносцями лінійних підрозділів.
Привілеї та обов'язки евокатів Оскільки повернення евокатів до лав армії було суто добровільним актом, римське право та традиція наділяли їх широким спектром суттєвих привілеїв, які кардинально відрізняли їх від решти особового складу легіону: Звільнення від рутини (munera): Евокати були повністю звільнені від будь-яких повсякденних та чорнових обов'язків, які зазвичай виконували рядові солдати. Вони не будували дороги, не зводили табори, не копали оборонні рови, не носили важкі колоди для фортифікацій і не заготовляли дроваKeppie L. The Making of the Roman Army: From Republic to Empire. London: Routledge, 1998. P. 150.. Фінансові преференції: Платня евоката була значно вищою, ніж у пересічного легіонера (в деякі періоди вона прирівнювалася до платні центуріона). Також під час тріумфів або успішного взяття міст вони мали право на першочергову та значно більшу частку військової здобичі та грошових виплатThe Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. Eleventh Edition. Volume IX. Cambridge: University Press, 1910. P. 965.. Особливі відзнаки та екіпірування: Їм дозволялося мати краще захисне озброєння, шоломи та прикраси. В окремих випадках, за особливі заслуги, евокати отримували право носити виноградну лозу () - традиційний символ дисциплінарної влади римського центуріона. Крім того, евокати мали ексклюзивний привілей пересуватися під час тривалих маршів верхи, на відміну від решти піхотинців, які йшли пішки під важкою вагою спорядження.
Значення в римських війнах та трансформація в епоху Імперії Військове значення евокатів важко переоцінити - вони ставали тактичним ядром армії. Гай Юлій Цезар у своїх «Записках про Галльську війну» неодноразові згадує евокатів, які своєю стійкістю рятували фланги під час важких зіткнень. Евокати відіграли визначну роль і під час Громадянських воєн. Наприклад, у 44 році до н. е. молодий Октавіан (майбутній імператор Август) зміг швидко зібрати потужне та віддане військове угруповання саме завдяки тому, що активно закликав ветеранів Юлія Цезаря, які отримали землі в Кампанії, повернутися до нього на службу. Під час великих битв полководці часто формували з евокатів окремі елітні загони охорони (особисту гвардію) або ставили їх у перші ряди для психологічної підтримки новобранців.
Зі встановленням одноосібної влади імператорів та початком періоду принципату інститут евокатів зазнав глибокої державної трансформації. Імператор Август реорганізував армію та створив окремий постійний елітний корпус — Evocati Augusti (евокати Августа). До цього підрозділу здебільшого зараховували найкращих ветеранів преторіанських когорт та міських когорт Риму, які успішно відслужили свої 16 років служби.
Примітки
Література Эвокаты // Двина Западная — Елец. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1912. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 9). — С. 278; Goldsworthy A. The Roman Army at War: 100 BC – AD 200. Oxford: Oxford University Press, 1996. P. 23–27; The Cambridge Ancient History. Volume X: The Augustan Empire, 43 B.C.–A.D. 69. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. P. 454–456; Keppie L. The Making of the Roman Army: From Republic to Empire. London: Routledge, 1998. P. 148–152.