Теорія акціонерів , або теорія Фрідмана, стверджує, що єдиним обов'язком компанії є збільшення прибутку для її акціонерів. Ця ідея була сформульована лауреатом Нобелівської премії пам'яті Мілтоном Фрідманом у своїй книзі *Капіталізм і свобода*. Фрідман стверджує, що компанія не має «соціальної відповідальності», яка розуміється як борг перед громадськістю чи суспільством, оскільки її єдиною турботою, тією, що генерує вигоди для всього суспільства, є збільшення прибутку для себе та своїх акціонерів. Responsabilidad Social de la Empresa y Liberalismo Económico - Omar Ferretti Фрідман стверджує, що коли компанії вважають, що вони мають борги перед громадою, замість того, щоб зосередитися на отриманні прибутку, це призведе до тоталітаризму груп тиску над компаніями та завадить їм зосередитися на створенні більшого багатства, і саме воно є функцією, яка приносить найбільшу користь суспільству. Фрідман стверджує, що акціонери можуть займатися благодійністю за рахунок власного особистого прибутку в ринковій економіці, але фінансово контрпродуктивно та морально невиправдано віднімати від корпоративного прибутку компанії частину коштів, стверджуючи, що компанія нібито зобов'язана займатися благодійністю за рахунок коштів компанії.
У книзі Фрідман пише: «Існує лише один соціальний обов’язок бізнесу: використовувати свої ресурси для участі в діяльності, спрямованій на збільшення його прибутку, за умови дотримання правил гри, тобто участі у вільній та відкритій конкуренції, без обману чи шахрайства»M. Friedman, Capitalismo y libertad (Chicago: University of Chicago Press, 1962), p. 133.. Таким чином, він акцентує увагу на тому, що єдине правило для компанії, коли йдеться про збільшення її прибутку, — це повага до вільного підприємництва інших гравців на ринку.
Стверджується, що ідея теорії акціонерів несумісна з ідеєю корпоративної соціальної відповідальності щодо витрат для зацікавлених сторін. Але, слід розуміти, що це не означатиме суперечності з благодійними діяннями або пожертвуванням товарів суспільству в скрутні часи, якщо це ґрунтується на лояльності корпорації до своєї громадськості або на стратегії соціального маркетингу, що, теоретично, узгоджується з вимогою теорії акціонерів найкраще забезпечувати інтереси акціонерів.
Огляд Фрідман виклав цю теорію у статті 1970 року для газети «The New York Times» під назвою «Доктрина Фрідмана: соціальна відповідальність бізнесу полягає у збільшенні його прибутків».Friedman, Milton (13 September 1970). "A Friedman Doctrine: The Social Responsibility of Business is to Increase Its Profits". The New York Times Magazine У ній він стверджував, що компанія не несе соціальної відповідальності перед громадськістю чи суспільством; її єдина відповідальність — відповідальність перед акціонерами. Він обґрунтував цю точку зору, розглядаючи, перед ким компанія та її керівники несуть зобов’язання:
У системі вільного підприємництва та приватної власності керівник корпорації є працівником власників бізнесу. Він несе пряму відповідальність перед своїми роботодавцями. Ця відповідальність полягає у веденні бізнесу відповідно до їхніх побажань... Ключовим моментом є те, що, як керівник корпорації, менеджер є агентом осіб, які володіють корпорацією... і його першочергова відповідальність — перед ними.
Фрідман стверджував, що керівник, який витрачає гроші компанії на соціальні питання, фактично витрачає чужі гроші на власні цілі:
Оскільки дії [керівника підприємства], що відповідають його «соціальній відповідальності», зменшують прибуток акціонерів, він витрачає їхні гроші. Оскільки його дії підвищують ціни для клієнтів, він витрачає гроші клієнтів. Оскільки його дії знижують заробітну плату деяких працівників, він витрачає їхні гроші.
Фрідман стверджував, що належними суб’єктами соціальних ініціатив є окремі особи — «Акціонери, клієнти чи працівники могли б окремо витратити власні гроші на конкретні дії, якби вони цього бажали». Він завершив, процитувавши свою книгу 1962 року «Капіталізм і свобода», що «є одна і єдина соціальна відповідальність бізнесу — використовувати свої ресурси та займатися діяльністю, спрямованою на збільшення своїх прибутків, доки це залишається в межах правил гри, тобто доки він бере участь у відкритій і вільній конкуренції без обману чи шахрайства».
У книзі «Капіталізм і свобода» Фрідман стверджував, що коли компанії переймаються інтересами суспільства, а не прибутком, це призводить до корпоратизму, що узгоджується з його твердженням у першому абзаці есе 1970 року про те, що «бізнесмени» із соціальною свідомістю «є несвідомими маріонетками інтелектуальних сил, які підривають основи вільного суспільства».
Доктрина Фрідмана набула поширення після публікації впливової статті з бізнесу 1976 року, написаної професорами фінансів Вільямом Меклінгом та Майклом К. Дженсеном, «Теорія фірми: поведінка менеджерів, агентські витрати та структура власності», яка надала кількісне економічне обґрунтування для максимізації акціонерної вартості.Denning, Steve (17 July 2017). "Making Sense Of Shareholder Value: 'The World's Dumbest Idea'". Forbes. Retrieved 15 July 2019.
Вплив Теорія акціонерів мала значний вплив на корпоративний світ.Bower, Joseph L.; Paine, Lynn S. (June 2017). "The Error at the Heart of Corporate Leadership". Harvard Business Review. 95 (3): 50–60. These events illustrate a way of thinking about the governance and management of companies that is now pervasive in the financial community and much of the business world. У 2016 році журнал The Economist назвав теорію акціонерів «найбільшою ідеєю в бізнесі», зазначивши, що «сьогодні акціонерна вартість керує бізнесом»."Analyse this". The Economist. 31 March 2016. Retrieved 15 July 2019. У 2017 році професори Гарвардської школи бізнесу Джозеф Л. Бауер та Лінн С. Пейн заявили, що максимізація акціонерної вартості «зараз є поширеною у фінансовій спільноті та значній частині ділового світу. Це призвело до низки дій з боку багатьох учасників у широкому спектрі питань, від оцінки ефективності та винагороди керівників до прав акціонерів, ролі директорів та корпоративної відповідальності».
Теорія акціонерів призвела до помітного зростання винагороди у вигляді акцій, особливо для генеральних директорів, у спробі узгодити фінансові інтереси працівників з інтересами акціонерів.
У вересні 2020 року, через 50 років після публікації «Доктрини Фрідмана», The New York Times опублікувала 22 короткі відповіді на есе Фрідмана, написані 25 видатними людьми."A Free Market Manifesto That Changed the World, Reconsidered". The New York Times. 11 September 2020. У листопаді 2020 року Центр Стіглера при Школі бізнесу Бута Чиказького університету опублікував збірник із 28 статей про спадщину Фрідмана. "eBook: Milton Friedman 50 Years Later, a Reevaluation – ProMarket". promarket.org. Stigler Center of the University of Chicago Booth School of Business. Професор фінансів Алекс Едманс порівняв статтю Фрідмана з теоремою Модільяні–Міллера, стверджуючи, що висновок Фрідмана є неправильним, але стаття є повчальною, оскільки вона висвітлює припущення, необхідні для того, щоб вона була правдивою.Edmans, Alex (10 September 2020). "What Stakeholder Capitalism Can Learn From Milton Friedman". promarket.org. Stigler Center of the University of Chicago Booth School of Business. Retrieved 17 January 2021. Відповідно, директор Центру Стіглера Луїджі Зінгалес стверджував, що доктрину Фрідмана слід розглядати як теорему, а не як доктрину.Zingales, Luigi (13 October 2020). "Friedman's Legacy: From Doctrine to Theorem". promarket.org. Stigler Center of the University of Chicago Booth School of Business. Retrieved 17 January 2021.
Критика Доктрина Фрідмана є суперечливою,Smith, H. Jeff (15 July 2003). "The Shareholders vs. Stakeholders Debate". MIT Sloan Management Review (Summer 2003). і критики по-різному стверджують, що вона є хибною з фінансових, економічних, правових, соціальних або моральних міркувань.Denning, Steve (27 April 2017). "The 'Pernicious Nonsense' Of Maximizing Shareholder Value". Forbes. Retrieved 12 July 2019.Fox, Justin (18 April 2012). "The Social Responsibility of Business Is to Increase ... What Exactly?". Harvard Business Review. Retrieved 24 May 2020.
Її критикують прихильники теорії зацікавлених сторін, які вважають, що доктрина Фрідмана суперечить ідеї корпоративної соціальної відповідальності перед різними зацікавленими сторонами.Stout, Lynn A. (2012). The Shareholder Value Myth: How Putting Shareholders First Harms Investors, Corporations, and the Public. San Francisco: Berrett-Koehler. ISBN 978-1605098135. OCLC 760975992. Retrieved 3 September 2017. Вони стверджують, що з моральної точки зору бізнес зобов'язаний враховувати інтереси всіх людей, на яких впливають його рішення.Freeman, R. Edward; Reed, David L. (Spring 1983). "Stockholders and stakeholders: a new perspective on corporate governance". California Management Review. 25 (3): 88–106. doi:10.2307/41165018. JSTOR 41165018. S2CID 154711818. Вони також стверджують, що врахування інтересів зацікавлених сторін може принести користь компанії та її акціонерам;[Dooms, Michaël (2019). "Stakeholder Management for Port Sustainability: Moving From Ad-Hoc to Structural Approaches". In Bergqvist, Rickard; Monios, Jason (eds.). Green Ports: Inland and Seaside Sustainable Transportation Strategies. Amsterdam: Elsevier. pp. 63–84. doi:10.1016/B978-0-12-814054-3.00004-9. ISBN 978-0128140550. OCLC 1028528205. S2CID 169082669.
Наприклад, компанія, яка надає послуги або товари для допомоги постраждалим від стихійного лиха, діє не в безпосередніх інтересах своїх акціонерів, але тим самим зміцнює прихильність суспільства до компанії, що в кінцевому підсумку приносить користь як самій компанії, так і її акціонерам. У 2019 році впливові бізнес-групи, такі як Світовий економічний форум та Бізнес-круглий стіл, оновили свою місію, відмовившись від доктрини Фрідмана на користь «капіталізму зацікавлених сторін»,Sundheim, Doug; Starr, Kate (22 January 2020). "Making Stakeholder Capitalism a Reality". Harvard Business Review. Retrieved 4 May 2020.принаймні на папері, якщо не в широкій практиці.Govindarajan, Vijay; Srivastava, Anup (30 January 2020). "We Are Nowhere Near Stakeholder Capitalism". Harvard Business Review. Retrieved 25 May 2020