Граф Максиміліан Марія Карл Дезідеріус фон Монжела (; 23 травня 1860, Санкт-Петербург — 4 лютого 1938, Мюнхен) — німецький штабний офіцер, воєначальник, дипломат, історик і політик, генерал піхоти Баварської армії.

Біографія

Походження Максиміліан був сином баварського дипломата Людвіга фон Монжела (1814—1892) та його дружини Анни, уродженої графині фон Зайнсгайм (1833—1909). Його дідом був баварський міністр і засновник сучасної Баварії Максиміліан фон Монжела.

Військова кар'єра Після навчання в школі пажів та закінчення гімназії Вільгельма в Мюнхені в 1878 роціJahresbericht vom K. Wilhelms-Gymnasium zu München. , 1877/78, 2 березня 1879 року вступив до піхотного лейбполку Баварської армії в Мюнхені. З 20 липня 1886 року — особистий ад'ютант принца Людвіга Баварського, з 18 березня 1887 року — принца Рупрехта Баварського. 27 червня 1888 року повернувся у свій полк. З 1 жовтня 1888 по 1 жовтня 1891 року навчався в Баварській військовій академії в Мюнхені, після чого повернувся у свій полк і того ж дня був відряджений ад'ютантом в 6-ту піхотну бригаду в Нюрнберзі. 7 травня 1892 року повернувся у свій полк. 1 листопада 1892 року відряджений в баварський Генштаб в Мюнхені. 22 лютого 1895 року повернувся у свій полк і був призначений командиром роти. 20 червня 1896 року переведений в центральний відділ баварського Генштабу, 23 лютого 1897 року — в Генштаб 1-го армійського корпусу в Мюнхені. З 16 вересня 1898 року — 1-й офіцер (начальник оперативного відділу) Генштабу 1-ї піхтної дивізії в Мюнхені. 8 травня 1900 року відряджений в Східноазійський експедиційний корпус в Китаї, куди прибув 16 липня і очолив батальйон 4-го піхотного полку. З 6 червня 1901 року служив в штабі 2-го полку Східноазійської окупаційної бригади в Тяньцзіні. З 19 листопада 1901 року — військовий аташе німецького посольства в Пекіні. 31 серпня 1903 року звільнений зі Східноазійського експедиційного корпусу і після повернення до Баварії 11 квітня 1904 року був призначений в центарльний відділ баварського Генштабу. З 23 березня 1905 року — начальник штабу 3-го армійського корпусу в Нюнберзі. З 12 жовтня 1906 року — командир піхотного лейбполку, з 18 листопада 1908 року — 7-ї піхотної бригади у Вюрцбурзі. 26 березня 1910 року відряджений в прусський Великий Генштаб в Берліні.

З 23 березня 1912 року — командир 4-ї піхотної дивізії у Вюрцбурзі. Через критику порушення Німеччиною бельгійського нейтралітету та її ведення війни на ранніх етапах Першої світової війни у ​​серпні 1914 року, 8 квітня 1915 року його було внесено до резервного списку зі встановленою законом пенсією. Він переїхав до Швейцарії та залишався там до кінця війни, ставши переконаним пацифістом.

Післявоєнний період

У березні 1919 року Монжелу разом із Гансом Дельбрюком, Максом Вебером та Альбрехтом Мендельссоном Бартольді було призначено до так званої Комісії чотирьох у складі німецької делегації на Версальській мирній конференції. 27 травня 1919 року четверо подали спільний меморандум, так званий Професорський меморандум («Коментар до звіту Комісії союзних та асоційованих урядів про відповідальність винуватців війни»), в якому вони рішуче виступили проти тези, висунутої державами-переможницями Першої світової війни, про виключну вину Німеччини у розв'язанні війни в 1914 році.

Спроба спростувати тезу про вину у війні згодом стала центром уваги роботи Монжели як військового історика. Вона ґрунтувалася на передумові, що Німеччині будуть надані більш пом'якшені умови миру ретроспективно, якщо буде доведено невинність Німеччини у війні.Sacha Zala: Geschichte unter der Schere politischer Zensur. 2001, S. 53. Ще в липні та серпні 1919 року Монжелас взяв участь у серії широко розрекламованих дебатів з лібералом Гельмутом фон Герлахом на тему вини у війні, які проходили протягом трьох вечорів у приміщенні колишньої прусської Палати панів. Разом із Вальтером Шюкінгом він був редактором офіційних німецьких документів про початок війни на початку 1920-х років. Згодом він опублікував кілька книг і численні статті для таких журналів, як Berliner Monatshefte, Die Kriegsschuldfrage та Politische Zeitschrift.

З 1923 року Монжела обіймав посаду заступника директора Центрального управління з розслідування причин війни, прихильної організації Імперського міністерства закордонних справ, створеної як приватна асоціація. Її метою було переконати світ у невинуватості Німеччини у розв'язанні Першої світової війни, використовуючи досить наукові аргументи.Ulrich Heinemann: Die verdrängte Niederlage. Politische Öffentlichkeit und Kriegsschuldfrage in der Weimarer Republik. Göttingen, 1983 S. 96. Під час свого перебування у Швейцарії він займав зовсім іншу позицію, говорячи про «потрійну провину» Німеччини. У той час він бачив цю провину в хибному припущенні, що збільшення озброєнь збереже мир, у навмисному розпалюванні превентивної війни та у встановленні цілей війни, які жоден «почесний» ворог не міг прийняти. Крім того, він стверджував, що німецька превентивна війна перетворилася на завойовницьку війну не пізніше вересня 1914 року.

У 1919 році Монжела став секретарем Гайдельберзької асоціації (заснованої Максом Вебером і принцом Максиміліаном Баденським, яку останній описував як «організацію, що боролася проти Версальського договору»Iris Wigger: „Gegen die Kultur und Zivilisation aller Weißen“. Die internationale rassistische Kampagne gegen die „Schwarze Schmach“. In: Fritz Bauer Institut (Hrsg.): Grenzenlose Vorurteile. Antisemitismus, Nationalismus und ethnische Konflikte in verschiedenen Kulturen. (= Jahrbuch 2002 zur Geschichte und Wirkung des Holocaust), Campus, Frankfurt am Main 2002, S. 105.), а в 1920 році — експертом-свідком Парламентського слідчого комітету. У 1928 році Монжела отримав почесний докторський ступінь Мюнхенського університету.

Сім'я 3 липня 1897 року одружився з графинею Пауліною фон Вімпффен (1874—1961) у Мюнхені. Шлюб залишився бездітним.

Звання

Фенріх портупеї (2 березня 1879) Другий лейтенант (13 листопада 1880) Перший лейтенант (1 жовтня 1890) Гауптман (22 лютого 1895) Майор (10 липня 1900) Оберстлейтенант (18 грудня 1903) Оберст (7 травня 1906) Генерал-майор (18 листопада 1908) Генерал-лейтенант (24 травня 1911) Генерал піхоти запасу (16 січня 1917)

Нагороди

Орден Святих Маврикія та Лазаря (Королівство Італія) лицарський хрест (5 травня 1893) офіцерський хрест (21 квітня 1903) Орден Святої Анни 3-го ступеня (Російська імперія; 15 жовтня 1895) Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 1-го класу (9 січня 1899) Орден «За військові заслуги» (Баварія) лицарський хрест 1-го класу (9 січня 1899) лицарський хрест 1-го класу з мечами (12 квітня 1902) офіцерський хрест (24 жовтня 1908) 2-го класу (17 вересня 1909) зірка до ордена 2-го класу (1 березня 1912) 2-го класу із зіркою і мечами (11 вересня 1914) 1-го класу з мечами (8 квітня 1915) Китайська медаль в бронзі (10 травня 1901) Орден Червоного орла 4-го класу з мечами (9 жовтня 1901) корона до ордена 4-го класу (24 жовтня 1901) 3-го класу з мечами (15 листопада 1905) 2-го класу з мечами на кільці (8 вересня 1909) корона до ордена 2-го класу (9 жовтня 1911) Орден Вюртемберзької корони, лицарський хрест з мечами (12 квітня 1902) Орден Священного скарбу 4-го класу (Японська імперія; 12 квітня 1902) Орден «За заслуги» Баварської корони, лицарський хрест (12 жовтня 1906) Медаль «За кампанію в Південно-Західній Африці» в сталі (19 березня 1907) Орден Залізної корони 2-го класу (Австро-Угорщина; 22 листопада 1908) Орден Святого Олафа, командорський хрест 1-го класу (Норвегія; 19 липня 1909) Медаль принца-регента Луїтпольда (6 березня 1911) Залізний хрест 2-го класу (16 жовтня 1914) 1-го класу (14 листопада 1914) Почесний доктор Мюнхенського університету (1928) Почесний хрест ветерана війни з мечами

Бібліографія

Zur Schuldfrage. Eine Untersuchung über den Ausbruch des Weltkrieges. 1921. Die wichtigsten Mobilmachungsdaten 1914. 1922. (auch als Zeitübersicht über die Mobilmachungen 1914. 1922) Übersicht der Truppen I. und II. Linie für die Mobilmachungsbefehle ergingen. 1922. Leitfaden zur Kriegsschuldfrage. 1923. Der Schlüssel zur Kriegsschuldfrage. 1926. (mit Heinrich Kanner) Bemerkung zum Bericht der Kommission der alliierten und assoziierten Regierungen über die Verantwortlichkeit der Urheber des Krieges. In: Das Deutsche Weißbuch über die Schuld am Kriege 1914. Berlin 1927, S. 74 ff. Three invasions of France? 1932. (französische Ausgabe: Les trois invasions de La France. 1932)

Як редактор

Die Deutschen Dokumente zum Kriegsausbruch. 4 Bände, Berlin 1927. (zusammen mit Walter Schücking)

Примітки

Література

Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Gräflichen Häuser. 1922. Fünfundneunzigster Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1921, S. 642–644. Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867–1914). C.H. Beck’sche Verlagsbuchhandlung, München 1989, ISBN 3-406-10490-8, S. 527. Detlef Vogel: Max Graf Montgelas (1860–1944). Ein Offizier im Spannungsfeld zwischen nationalen Ansprüchen und Menschlichkeit. In: Pazifistische Offiziere in Deutschland 1871–1933. Bremen 1999, S. 82 ff.

Посилання

Монжела на сайті The Prussian Machine.