Одд Нердрум (нар. 8 квітня 1944) — норвезький художник -фігуративіст. Будучи суперечливою фігурою в Норвегії, він відомий своєю антимодерністською позицією, водночас його майстерність і техніка, а також непересічні сюжети захоплюють його на міжнародному рівні. Теми та стиль у творчості Нердрума посилаються на анекдоти та наративи. Основний вплив художників Рембрандта та Караваджо допомагає поставити його творчість у прямий конфлікт з абстракцією та концептуальним мистецтвом. Серед творів — натюрморти з невеликими предметами повсякденного вжитку, портрети та автопортрети, а також великі картини алегоричного та апокаліптичного характеру. Фігури на картинах Нердрума часто одягнені так, ніби з іншого часу та місця.

Нердрум здобув освіту в Осло Вальдорфській школі, а пізніше в Художній академії Осло. Розчарувавшись у мистецтві, яке викладали в академії, та в сучасному мистецтві загалом, Нердрум почав самостійно навчатися малювати в постмодерністському стилі під впливом Рембрандта і Караваджо. У 1965 році він розпочав кількамісячне навчання у німецького художника Йозефа Бойса. У книзі Fenomenet Nerdrum [Феномен Нердрум] Ян-Ерік Еббестад Хансен простежує відчуття приналежності Нердрума до старих культурних традицій, його скептицизм щодо раціональності, що відкидає духовне в природі та людяності, а також його відразу до сучасних технологій і способів життя — до впливу антропософії.

Нердрум каже, що його мистецтво слід розуміти як кітч, а не мистецтво як таке. У своєму маніфесті «Про кітч» Нердрум описує різницю, яку він проводить між кітчем і мистецтвом. Філософія Нердрума породила рух кітчу серед його учнів і послідовників, які називають себе художниками-кітчувальниками, а не художниками.

Біографія

Раннє життя Одд Нердрум народився 1944 року в Гельсінгборзі (Швеція). Його батьки — норвезькі учасники Руху Опору, юрист і майбутній директор авіакомпанії Йохан Нердрум та Едіт Марі (Ліллемор) Нердрум, донька судновласника, — під час Другої світової війни були відправлені з окупованої Німеччиною Норвегії до Швеції для координації партизанської діяльності, де й народився Одд. Наприкінці війни родина повернулася до Норвегії.

Невдовзі після повернення мати Нердрума поїхала до Нью-Йорка, де навчалася в Технологічному інституті моди. За словами художника, у дитинстві він гостро переживав відчуття покинутості та небажаності, яке зберігалося в нього протягом багатьох років. У 1950 році батьки розлучилися, після чого Ліллемор самостійно виховувала Одда та його молодшого брата. Йохан Нердрум, юрист і директор авіакомпанії, згодом одружився вдруге. Хоча він підтримував сина матеріально, між ними зберігалася емоційна дистанція. pp. 26-42

У 1993 році, вже після смерті Йохана Нердрума, художник дізнався, що той не був його біологічним батьком. Насправді Одд народився внаслідок стосунків його матері з архітектором Девідом Сандведом. За словами мистецтвознавця Річарда Вайна, це відкриття посилило характерне для Нердрума зацікавлення темами походження та особистої ідентичності, які згодом стали важливими мотивами його творчості й знайшли відображення в низці його картин.

Рання освіта Нердрум розпочав свою формальну освіту в 1951 році в Осло, в приватній Вальдорфській школі Осло (Rudolf Steinerskolen i Oslo). У Норвегії антропософія загалом і вальдорфські школи зокрема тісно пов'язані з культурною та інтелектуальною елітою країни з початку 20 століття, і школа приваблювала дітей художників, науковців та фінансової еліти. Ця освіта відрізняла Одда від його сучасників. Система базувалася на антропософії, яка розглядала людство як таке, що колись жило в гармонії з Всесвітом, але тепер існує в меншому стані раціональності. Через духовну або езотеричну практику Штайнер вірив, що людство може знайти шлях назад до зв'язку з вищими реальностями та оновленої гармонії з всесвітом. Навчання для учнів часто було кінестетичним, наприклад, через драматичні розстановки історії та фантазії, а також через музичні вправи, що нагадували візерунки, знайдені на давньогрецьких вазах, що зображують фігури, що рухаються паралельно. Ці паралельні візерунки можна було знайти в пізніших роботах Нердрума, як і чутливість до іконографічних зображень та костюмів.

Норвезький письменник і наставник Єнс Бьорнебо сказав, що Нердрум навіть у молодому віці виявляв схильність до вродженого таланту та працьовитості, але також нетерплячість до тих, хто мав менші здібності, ніж він сам.

Особисте життя Одд Нердрум одружений з художницею Турид Спілдо з 1995 року. Спілдо є художнім керівником студії Nerdrum. У них двоє синів, Оде та Борк; та доньки-близнючки, Афтур та Миндін. Їхні дорослі діти займаються творчою діяльністю, включно з образотворчим мистецтвом, документальним кіно та театром, що включає постановку п'єс і акторську майстерність.

Художнє дослідження Нердрум почав навчання в Норвезькій національній академії образотворчих мистецтв, але був незадоволений напрямком сучасного мистецтва, зокрема роботами Раушенберга, і почав самостійно вчитися малювати в стилі необароко, керуючись технікою та роботами Рембрандта як основним впливом. Нердрум бачив картину Рембрандта «Змова Клавдія Цивіліса» в Національному музеї образотворчих мистецтв у Стокгольмі. Нердрум каже, що побачивши цю картину, це був «шок… Всепроникний. Як знайти дім. Я можу сказати, що знайшов дім у цій картині… Чудова річ у Рембрандті — це впевненість, яку він вселяє — як коли грієш руки на печі. Без Рембрандта я був би таким бідним». Відмовившись від загальноприйнятого шляху сучасного мистецтва, Нердрум поставив себе у пряму опозицію більшості аспектів школи, включно зі своїм головним викладачем живопису, однокласниками та навчальною програмою, спрямованою на те, щоб представити Норвегію як країну з сучасною художньою культурою. Його, за його власними словами, вигнали з академії після дворічного періоду, як «брудного пса». Через роки Нердрум сказав:Я бачив, що роблю вибір, який закінчиться поразкою. Обираючи ті якості, які були настільки чужі моєму часу, я водночас мусив відмовитися від мистецтва, на якому спирається мистецтво нашого часу. Я мусив малювати всупереч власній епосі, без захисту її надбудови. Коротше кажучи, я мав малювати себе в ізоляції.Пізніше Нердрум навчався у Йозефа Бойса в Художній академії Дюссельдорфа. Однак він продовжував почуватися ізольованим від інших студентів, які прозвали його «Цорн» на честь відомого шведського «художника по плоті».

З 1980-х років Одд Нердрум приймає студентів, таких як Емі Шералд і Сара МакРей Мортон, для навчання у своєму домі у Франції, Ісландії та сьогодні; у Норвегії та Швеції.

Впливи Рембрандт і Караваджо мали основний вплив на творчість Нердрума, тоді як другорядний вплив належать Мазаччо, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Тіціан, а також менш очевидні впливи, за словами Вайна та згадані самим Нердрумом або іншими критиками, становлять Пітера Брейгеля Старшого, Гойю, Шардена, Мілле, а також ще менш очевидні Генрі Фюзелі, Каспара Давида Фрідріха, Фердинанда Годлера, Едварда Мунка, Кете Колльвіц, Сальвадора Далі, Хайма Сутіна та Ларса Гертервіґа.

Напрямок

Ранні роботи (1964—1982) Творчість Нердрума перших двадцяти років його творчого життя складалася з великих полотен, переважно полемічного характеру, які слугували для спростування прийнятих соціальних чи економічних точок зору. Роботи цього періоду були дуже репрезентативними та деталізованими за своєю природою, часто з пильною увагою до сучасних посилань, таких як одяг або модель велосипеда, як у картині «Арешт». Вайн зазначає, що вплив Нердрума не був, як можна було очікувати, враховуючи теми твору, ідеологічним рухом ашканської школи, хоча й подібним за тематикою. У 1968 році Нердрум вперше побачив роботи Караваджо, його психологічно інтенсивна робота, використання хресового освітлення, сильно натякала на тінь, що передбачає тривимірність, і використання облич реальних, повсякденних людей сильно вплинули на нього і стали одним із головних впливів для його творчості того періоду. Він повертався до Італії та творчості Караваджо для натхнення протягом багатьох років.

Крім того, Нердрум був читачем далекоглядної літератури, яка включала твори Рудольфа Штайнера, Вільяма Блейка, Достоєвського та Сведенборга. Це вплинуло на нього в бік більш вертикального сприйняття, а не лінійного марксистського погляду, заснованого на революції, який вплинув на більшість митців із соціально-реформістськими поглядами.

Будучи молодим студентом, Нердрум зустрічав роботи майстрів живопису в Національному музеї. Зокрема, «Змова Клавдія Цивіліса» (1661) Рембрандта стала потужною протиотрутою для його чутливості. Його розчарування в сучасному мистецтві, такому як «Монограма» Роберта Раушенберга опудало кози з шиною навколо середньої частини, що стоїть на плоскій, засміченій поверхні, яку Нердрум побачив у Музеї сучасного мистецтва в Стокгольмі, викликало у молодого художника огиду.

Ці впливи, як позитивні, так і негативні, вплинули на всю творчість Нердрума. Переломний момент у творчості Нердрума — кінець більш сучасної сценічної творчості Нердрума, схожих на рембрандтівські, — стала величезна картина (11x16¾ фута) «Біженці на морі» (1979—1980). Нердрум, за словами Вайна, пізніше вважав цю роботу наївною в тому сенсі, в якому це слово визначає Руссо, де людство розглядається як невинне та від природи добре. На картині Нердрум наділяє біженців, 27 в'єтнамських людей у човнах, героїчною статурою, але в дуже сентиментальній манері, яку Нердрум пізніше назвав «нудотною».

Зміна напрямку У 1981 році Нердрум створив знакову роботу, яка мала вказати на зміну напрямку від сентиментального погляду на «Біженців у морі» до більш суворого, неприкрашеного погляду на реальність. «Сутінки», вид ззаду на молоду жінку, яка сама справляє нужду в лісистому ландшафті, не пропонує нічого сентиментального чи ідеального у своїй зраді, натомість пропонує оголений погляд на життя та реальність.

Картини вже не були такими багатофігурними, як у «Біженцях на морі», а натюрморти були з окремих предметів, таких як цегла чи буханець хліба. Особи, які тепер населяли картини Нердрума, були сповнені великої тиші та спокою, але, як каже Вайн, також були життєво живими, викликаючи космічну єдність, що виходила за рамки індивідуальності.

Ці фігури — радше типи, ніж наділені рисами обличчя чи очевидними історіями, які могли б виділити їх як індивідуальність — були одягнені в одяг, який здавався позачасовим, такий як хутро, шкури чи шкіряні шапки, а не в одяг, який би пов'язував глядача з певним часом і місцем.

Архетипні істоти населяли досоціальні, апокаліптичні обставини, що включали суворі, суворі ландшафти, що натякали на якесь місце поза нашим власним часом і простором.

Техніка живопису Підхід Нердрума до живопису базується на традиційних методах, що включали змішування та подрібнення власних пігментів, роботу на полотні, яке він натягнув або натягує асистент, а не на попередньо натягнутому полотні, та роботу з живими моделями, часто з самим собою, а в багатьох випадках із членами власної родини. У 2011 році Нердрум заявив, що техніка, яку він використовував у 1980-х роках, була недосконалою: «спеціальна суміш олій та воску, спрямована на відтворення стилю старих майстрів», яка згодом розплавилася та розпалася.

Процес Про свій процес Нердрум каже: «Коли я малюю, ніби борюся у воді. Я всіма силами намагатимуся не потонути. Наждачний папір, ганчірки, пальці, ніж — коротше кажучи, все. Пензель використовується зрідка».

Малюнки та гравюри Незвичайні гравюри Нердрума базуються на його картинах. Наприклад, офорт під назвою «Дитина» заснований на картині з такою ж назвою 1982 року. Нердрум називає свої високоякісні малюнки вугіллям «картинами». Часто його малюнки великого масштабу є самостійними роботами, а також етюдами для майбутніх картин.

Про кітч