Де Гісольфі (також відомий як де Гізольфі, де Гісольфі, Гігурсіс, Гільгурсіс та Г'єшульфіс) — прізвище генуезько-єврейської родини, відомої в пізньому Середньовіччі та на початку епохи Відродження.
У 1419 році генуезький єврей Сімеоне де Гісольфі одружився з правлячою принцесою колонії Матрега на Таманському півострові на ім'я Біхаханім і заволодів цією територією, найімовірніше, з центром у місті ФанагоріяRichard Löwe, Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere, p. 42, Halle, 1896.. Клан де Гісольфі правив цим князівством як протекторат генуезького консульства Газарії протягом більшої частини XV століття.
У 1453 році Генуезька республіка передала свої кримські володіння Банку Святого Георгія, приватному підприємству, перед яким вона мала великі борги. Родина Гісольфі продовжувала правити Матрегою та навколишнім регіоном від імені Банку. Через таких посередників, як Хозі Кокос, вони підтримували зв'язки з правителями Московії та інших князівств Залісся.
Захарій де Гісольфі Нащадок Сімеоне, Захарій де Гісольфі був князем і правителем Таманського півострова приблизно з 1480 року. У 1482 році, оточений Османською імперією (яка на той час перебувала в процесі зведення Кримського ханства та генуезьких володінь у Криму до статусу данників), Захарій та його піддані, змішане населення з євреїв, італійців, греків, черкесів, тюрків та слов'ян, були змушені піти з Матреги та шукати притулку на острові Матриче. 12 серпня того ж року Захарій повідомив директорів Банку Святого Георгія в Генуї про своє становище та попросив 1000 дукатів, щоб зберегти дружбу своїх союзників, кримських готів Феодоро, які вичерпали його ресурси; він заявив, що якщо не отримає підтримки республіки, то переїде до Валахії, де воєвода запропонував йому замок.
Контакти з Московією Незважаючи на те, що турки захопили Азов та більшість поселень у Газарії, Гісольфі продовжував війну з Матричі, але з невеликим успіхом. Дізнавшись про бажання Захараї прибути до Московії, і зрадівши можливості об'єднатися з черкесами та іншими народами, що чинили опір османським вторгненням, Іван III Московський наказав князю Ноздреватому, своєму послу при кримському ханові Менлі I Ґерая, переслати послання, «запечатане золотою печаткою», єврею Захарію в Каффу. Це послання, датоване 14 березня 1484 року та переслане Лукою та князем Василем, обома придворними сановниками, звучить так:
Виїзд до Москви З депеші латиною з Конаріо на річці Кубань, датованої 8 червня 1487 року та підписаної «Захарія Гігурсіс», зрозуміло, що Захарій, маючи намір прийняти гостинність Івана, вирушив до Москви, але дорогою його пограбував і катував Штефан III, воєвода Молдавії; після звільнення він повернувся додому. Незважаючи на цей досвід, Гісольфі та його люди заявили про свою готовність приєднатися до Івана за умови, що їм будуть надані провідники. У відповідь на цю депешу 18 березня 1488 року московський князь повторив своє запрошення та повідомив Гісольфі, що він повідомив Дмитра Шеїна, свого посла при кримському дворі, про те, що він просив хана Менлі I Ґерая надіслати до Черкас двох чоловіків, щоб провести Гісольфі до Москви. Він доручив Шеїну додати до цього числа кримських татар зі своєї свити.
Доля Минуло кілька років, перш ніж провідників було відправлено, але навесні 1496 року вони досягли гирла річок Міюша та Тайгана, де Захарій мав зустрітися з ними через чотири тижні після Великодня. Було домовлено, що у випадку, якщо одна зі сторін досягне місця зустрічі раніше іншої, перша повинна почекати до Трійці, а якщо потрібно, до дня Петра і Павла. Провідники чекали до дня Святого Миколая (6 грудня), коли дізналися, що Гісольфі не може просунутися вперед через заворушення серед свого народу, бо «людина Захарій знакова, його родина велика, і, ймовірно, важко спонукати їх до переїзду». У своєму звіті Івану кримський посол заявив, що з дружби до Московії хан Менлі I Ґерай візьме Гісольфі під свій захист, але висловив стурбованість тим, що Гісольфі налаштував ворожнечу на турків, які були покровителями ханаТам само, pp. 77-114..
З подальших подій видно, що Гісольфі вступив на службу до хана, оскільки велися подальші переговори, і в квітні 1500 року Іван, даючи вказівки своєму послу, називає Гісольфі «Захарій ФрязинТобто «італієць»., який жив у Черкесії, а зараз перебуває на службі у Менлі I Ґерая, але так і не дістався Русі»Там само, p. 309..
Аналіз Неодноразові запрошення Івана до Гісольфі, здається, свідчать про те, що він сподівався, що послуги останнього будуть цінними для нього в розширенні московського впливу на Чорному морі. Однак дивно, що протягом понад вісімнадцяти років Гісольфі не вдалося дістатися Московії. Чи мав той факт, що Гісольфі був євреєм, якийсь стосунок до перешкод, що стояли на його шляху, важко з'ясувати, оскільки в єврейських писаннях про нього не згадується. Різне написання імені Захарія в італійських та московських документах — «Гізольфі», «Гуігурсіс» та «Гільгурсіс» — можна пояснити помилками московських переписувачів.
Див. також
Бускарелло де Гіцольфі
Примітки
Джерела
Льове, Річард. Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere, с. 42, Галле, 1896. Рейзін, Джейкоб С. Рух Гаскала в Росії. Філадельфія: Єврейське видавниче товариство Америки, 1913. с. 23. Розенталь, Герман. «Гізольфі, Захарія де». Єврейська енциклопедія. Функ і Вагналлс, 1901—1906; цитуючи:
Atti della Società Ligure di Storia Patria, iv. 127, 128, Генуя, 1866; Löwe, Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere, стор. 42, 86, 89, Галле, 1896; Сборник Государственных Грамот и Договоров, ii. 24.
Додаткова інформація
<nowiki>