Ва́цлав Йо́сипович Дло́угі (; 18 грудня 1879, Київ — після 1953, Москва, СРСР) — видатний український каменяр чеського походження, гірничий технік, громадський діяч та співробітник Волинського центрального музею. Відомий своїми унікальними архітектурними та каменотесними роботами в Житомирі, Києві та Москві.

Життєпис Ранні роки Народився 18 грудня 1879 року в Києві. Хрещений у київському костелі Святого Олександра. Походив із відомого роду волинських чехів-каменотесів. Його батько, Йосип (Йозеф) Длоугі (1845—1918), прибув до Житомира у 1875 році з чеського села Уєзд-над-Збечнем неподалік міста Раковник. Батько заснував у Житомирі каменеобробну майстерню «», яка згодом виготовляла пам'ятники, сходи та цоколі. Мати Вацлава, Юзефа (уроджена Муравець), померла під час пологів у 1886 році й була похована на Польському кладовищі в Житомирі.

У родині виховувалося кілька дітей, серед яких брат Отокар (Отакар) став каменярем і згодом поділився відомостями про ремесло родини з етнографом Василем Кравченком. Від другого шлюбу батька з Елеонорою Пекк народилися зведені брат Франц-Броніслав та сестра Марія.

Професійна діяльність у Житомирі та Києві Вацлав успадкував ремесло від батька. Проживав і працював у Житомирі на вулиці Вільсько-Шосейній (пізніше Соборна, нині — вулиця Перемоги), де розташовувалися родинні майстерні.

У 1896 році працював технічним керівником на каменотесній фабриці «Душинський і Саліс» у селищі Головине, де залучав передові технології видобутку та обробки лабрадориту.

З 1905 року Вацлав Длоугі співпрацював із меценатом бароном Іваном де Шодуаром. Він брав участь в оздобленні його триповерхового палацу в Житомирі (будівля не збереглася). Найвідомішою роботою майстра на замовлення барона стали побудовані в 1912 році «Графські сходи» у житомирському парку (нині — Парк культури і відпочинку ім. Юрія Гагаріна). Руками Длоугі було витесано та припасовано 182 кам'яні сходинки, що ведуть до набережної річки Тетерів. Окрім цього, майстерня Длоугі створила численні пам'ятники на Католицькому (Польському) та Вільському (Російському) цвинтарях Житомира. Лише на Польському кладовищі збереглося 46 надгробків з їхніми фірмовими позначками, виготовлених між 1889 і 1927 роками.

У 1913 році Вацлав Длоугі уклав контракт на виготовлення гранітного облицювання для особняка Миколи Ковалевського у Києві (на розі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної), зведеного за проєктом архітектора Павла Альошина. Длоугі здійснював ламання та художнє оброблення синювато-сірого граніту зі свого орендованого кар'єру в житомирському передмісті Закам'янка.

Вацлав Длоугі брав активну участь у громадському житті. У 1913 році його було обрано членом ревізійної комісії Товариства дослідників Волині. Того ж року він здійснив наукову поїздку Житомирським повітом для дослідження технічної придатності місцевих гірських порід. Також захоплювався фотографією, був членом ревізійної комісії Волинського фотографічного товариства і надав понад 400 наукових знімків для виставки 1913 року.

У 1920-х роках працював помічником завідувача відділу та завідувачем господарства колишнього палацу Шодуара, куди переїхав Волинський центральний музей.

Радянський період У 1930 році під час третьої реконструкції Мавзолею Леніна у Москві виникла проблема: перший видобутий на Сліпчицькому кар'єрі 60-тонний моноліт лабрадориту дав тріщину. Влада залучила Длоугі, який швидко вирахував нове місце видобутку поблизу села Слобідка Коростишівського району. Новий моноліт успішно видобули та доставили до Москви.

Після цього Вацлав Длоугі працював у Москві як технічний керівник обробки й встановлення гранітних плит. Згодом його запросили до Наркомату будівельних матеріалів СРСР та в управління будівництвом Палацу Рад. Після Другої світової війни, у віці майже 80 років, Длоугі керував усіма роботами із застосуванням декоративного граніту під час спорудження Головного корпусу Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.

Репресії родини та останні роки життя У період сталінських репресій родина Длоугі зазнала переслідувань за національною ознакою: Його зведену сестру Марію Длоугі, вчительку фізичної культури, заарештували у 1930 році за звинуваченням у шпигунстві на користь Чехословаччини та зв'язках із товариством «Сокіл». У 1937 році, перебуваючи в Біломорсько-Балтійському таборі, її повторно засудили і розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія). Його зведеного брата Франца Длоугі, який працював на цвинтарях, заарештували у 1938 році за звинуваченням у причетності до розвідувально-повстанської організації та розстріляли в Житомирі. Брат Отокар емігрував до Чехословаччини після арешту сестри.

Наявність засуджених «ворогів народу» серед найближчих родичів, ймовірно, стала причиною того, що Вацлав Длоугі після від'їзду до Москви більше ніколи не повертався до Житомира та уникав публічних згадок про своє походження та колишнє життя на Волині. Точна дата та місце його смерті залишаються невідомими.

Вшанування пам'яті 10 листопада 2015 року наказом ректора в Житомирському державному технологічному університеті (нині — Державний університет «Житомирська політехніка») було створено Чеський центр освіти і культури імені Вацлава Длоугі. 14 квітня 2016 року відбулося офіційне відкриття цього центру за участю Надзвичайного і Повноважного Посла Чеської Республіки в Україні Івана Почуха.

Примітки

Література Шміло Д., Чижевська Л. До біографії родини волинських чехів-каменотесів Длоугі // Етнічна історія народів Європи. — 2022. — Вип. 67. — С. 30–37. Шляховий В. Чехи на українських теренах (короткий біографічний довідник). — Рівне, 2024. — С. 66–69.