Османське вторгнення у західну Грузію — військова каральна експедиція, здійснена Османською імперією проти держав у західній Грузії — Імеретії, Гурії та Мегрелії, які були її данниками. Це значне військове розгортання, нібито для врегулювання боротьби за владу в Імеретії на користь кандидата султана, віщувало зміну османської політики в мінливому прикордонному регіоні на Кавказі та мало на меті зміцнення імперської влади серед неспокійних грузинських підданих. Дорогоцінна війна сприяла падінню султана Мустафи II, спровокувавши заколот незадоволених військ у Константинополі. Новий османський уряд припинив кампанію та вивів свої війська з більшої частини внутрішньої частини західної Грузії. Турки утримували узбережжя Чорного моря та кілька фортець поблизу узбережжя.

Передумови На початку 18 століття три держави в західній Грузії визнавали османську владу: князівства Мегрелія (Дадіан для османів) та Гурія (Гуріел) — якими правили династії Дадіані та Гуріелі відповідно — та Імеретинське царство (Ачик Баш), усі колись були частинами середньовічного Грузинського царства. Вони вважалися данницькими державами та мали внутрішнє самоуправління. Це були спадкові монархії, але їхні правителі для сходження на престол мали бути затверджені османським султаном і сплачувати щорічну данину. Однак ці положення не часто дотримувалися, а сплата данини часом була нерегулярною. Головним посередником між османським двором та західними грузинськими правителями була мусульманська грузинська династія Джакелі, яка тоді правила як османські прикордонні губернатори Чилдира з центром в Ахалцихе (Ахіска).

Безпосередньою причиною османського вторгнення в західну Грузію літом 1703 року стала місцева боротьба за владу в Імеретії, одна з багатьох, що постійно стрясали це царство. В результаті низки подій імеретинський цар Симон, якого підтримував уряд султана, був повалений могутнім дворянином Георгієм Абашидзе, який потім убив його за допомогою Мамії III Гуріелі, князя Гурії, в 1701 році. Після короткого перебування Мамії царем Імеретії, Абашидзе сам узурпував владу в 1702 році. Зі зростанням своєї влади Абашидзе утримував данину від османів, як і князі Мегрелії та Гурії. На північний захід від Мегрелії абхазькі пірати почали нападати на турецьку торгівлю вздовж східного узбережжя Чорного моря.

Підготовка Реагуючи на протистояння в Імеретії, османський уряд пообіцяв корону принцу Георгію, молодшому братові вбитого царя Симона, який тоді мешкав в Ахалцихе. Ісхаку, наміснику Чилдира, було наказано провести Георгія до його престолу і розпочалася підготовка до великої військової експедиції. Хоча громадянська війна та розрив династичного спадкоємства в Імеретії, а також односторонні дії з боку західних грузинських правителів були нерідкістю, масована військова відповідь стала зміною політики османів у Грузії, що також диктувалося необхідністю консолідації контролю над мінливою прикордонною зоною на тлі нещодавніх втрат у Європі та посилення активності росіян на Чорному морі; цар Петро I зумів завоювати османську фортецю Азов, і багато хто в Грузії дивився на нього з надією.

З березня до липня 1703 року був сформований надзвичайно великий експедиційний корпус. Усі провінційні війська східної та північно-східної Анатолії повинні були взяти участь у поході. Для посилення цього корпусу зі Стамбула було відправлено 1350 воїнів центральної армії (капикулу, включаючи обмежені підрозділи яничар та джебеджі), хоча ширша участь яничар була обмежена через невдоволення щодо оплати праці та умов праці, що передвіщало Едірнський інцидент1703-1704 Gürcistan-Abaza Seferi ve Seferin MaliyetiOsmanlı Mirası Araştırmaları Dergisi (OMAD), Cilt 4, Sayı 9, Temmuz 2017, ss. 25-42. II. MUSTAFA'NIN İKTİDAR MÜCADELESİ VE 1703 EDİRNE İSYANIYLA TAHTTAN İNDİRİLMESİ. Менший військово-морський контингент, що складався приблизно з 200 ода єничері (палацових яничар) та 200 джебеджі (артилерійських військ), був відправлений Чорноморським флотом для підтримки каральної операції, посилюючи логістичну інтеграцію морських та сухопутних шляхів для театру дій. Сили зосереджувалися в ключових пунктах, таких як Ерзурум та Трабзон, на початку літа 1703 року, коли Халіл-паша розділив армію на кілька колон для скоординованого наступу: одна під його безпосереднім командуванням прямувала на Гурію через Батум, інша під керівництвом Ісхака-паші та підтримуючих елементів з Абази та інших прикордонних допоміжних сил.

Головнокомандувачу цих експедиційних сил, губернатору Ерзурума Кьосе Халіл-паші, було доручено завоювати Гурію, посадити Георгія VII замість Абашидзе в Імеретії на трон та залишити османські гарнізони в столиці Імеретії Кутаїсі (Кутаїс для османів) та одному з її головних провінційних міст, Багдаті (Багдадчик). Відсутність наступника Мамії Гурієлі в указах султана означала, що імперський уряд мав намір повністю ліквідувати самоврядування Гурії при одночасному скороченні автономії Імеретії.

Вторгнення У червні-липні 1703 року Халіл-паша очолив наступ на західну Грузію з трьох сторін. Війська під його безпосереднім командуванням переправилися через річку Чорох на понтонах і вторглися до Гурії, тоді як контингент його заступника, до якого приєдналися війська Ісхака-паші з Чилдира, пробився через перевал Зекарі до Імеретії. Третє військо було висаджено османським флотом у Мегрелії.

Зіткнувшись із вторгненням, правитель Імеретії Абашидзе заручився підтримкою Гуріелі та Дадіані, а також більшості імеретійської знаті. Вони блокували дороги та евакуювали мирних жителів, поки османи захоплювали фортецю за фортецею. Після того, як Халіл-паша завоював Батумі (Батум) на узбережжі Чорного моря в Гурії та почав зводити там нову фортецю, Гуріелі відчув себе зобов'язаним підкоритися османському командувачу. Імеретінський принц Георгій Мікеладзе, ворог Абашидзе, перейшов на бік османів і відкрив блоковані дороги. Абхазькі князі також перейшли на їхній бік і, прагнучи здобичі, відправили свої човни, щоб приєднатися до турків у Гурії. Потім османські контингенти зійшлися в Імеретії. Імеретінці не змогли протистояти османській артилерії та втратили Багдаті. Міцно укріплені вежі Чалатки в кантоні Аргветі чинили запеклий опір, але зрештою були підірвані солдатами Ісхака-паші. У той час як Гурія та Імеретія були здебільшого захоплені, Мегрелія здебільшого трималася, хоча османські війська зруйнували фортецю Рухі, здійснили набіги на навколишню сільську місцевість і почали зміцнювати Анаклію як свій новий форпост на узбережжі Чорного моря.

Друга османська армія була готова в Константинополі, коли 18 липня 1703 року чотири роти яничар, виділені до складу грузинської експедиції, підняли повстання. 22 серпня султан Мустафа був змушений зректися престолу в результаті перевороту, який став відомим як подія в Едірне. Новий султан, Ахмед III, відмовився фінансувати війну з Грузією. Новий візир, Каваноз Ахмед-паша, запропонував Абашидзе мир за умови, що він зруйнує фортецю Шорапані, віддасть заручників і данину, а також визнає Георгія VII королем Імеретії під своєю опікою. Абашидзе погодився, але потім заблокував дорогу назад до Ахалцихе. Грузини влаштували засідку та знищили османські сили, що відступали. Дуже мало хто повернувся до Ахлацихе; намісник Чилдира був поранений, а намісник Гьоле — убитий.

Грузинська кампанія знайшла відгук у східноєвропейських сусідів імперії: у своєму листі від 3 серпня 1703 року український козацький гетьман Іван Мазепа повідомив російський уряд, що турки зазнали «значної поразки в землі Грузії» і друга армія готова до розгортання проти грузинів.

Наслідки Західна Грузія, хоча й не була повністю завойована завдяки перевороту в Константинополі, була спустошена. Приморські райони навколо Батумі були безповоротно втрачені для Гурії, а турецькі гарнізони були постійно розміщені в мегрельських фортецях Поті, Анаклія та Рухі вздовж узбережжя та в Багдаті в серці Імеретії. Абашидзе ув'язнив Георгія VII, імеретинського протеже султана, у замку Кутаїсі, але його повернення до влади було тимчасовим. Оскільки влада Абашидзе виснажувалася, єдність, нав'язана західній Грузії, руйнувалась. До 1707 року Георгію VII вдалося витіснити Абашидзе з Кутаїсі, але він опинився втягнутим у боротьбу з Мамією Гуріелі. Влада Георгія Дадіані також послабшала і остаточно зникла під тиском його власного сина в 1715 році.

Див. також Васальні та данницькі держави Османської імперії Османсько-перська війна (1722—1727) Оманське вторгнення до Бахрейну (1717) Похід Джебе і Субедея Історія Грузії

Примітки Виноски

Джерела

Посилання Ottoman invasion of western Georgia (1703)

Література Abou-El-Ha, Rifaʻat Ali (1984). The 1703 rebellion and the structure of Ottoman politics. Leiden: Nederlands Historisch-Archaeologisch Instituut te Istanbul. pp. 115—117. Rayfield, Donald (2012). Edge of Empires: A History of Georgia. London: Reaktion Books. pp. 227—228. ISBN 978-1780230306.