Стаматіс Вулгаріс або Стаматі Булгарі () — грецький живописець, архітектор і перший містопланувальник модерної Греції. Народився у Лефкіммі на острові Corfu, Венеційські Іонічні острови, у 1774 році, помер у 1842-му. Був також офіцером французької армії та отримав французьке громадянство.
Життя
Юність Stamatis Voulgaris народився у Lefkimmi, на острові Corfu в Іонічних островах (тоді — венеційське володіння), у 1774 році. Його батьками були Александрос Вулгаріс, син Алойзіоса, і Лукія Пандіс. Із семи років він навчався у монастирі святої Юстини в Ґаріці, де опанував грамоту. Там його однокласником був Ioannis Kapodistrias, майбутній правитель Греції. Цікавий випадок вплинув на його рішення стати урбаністом. Під час російсько-турецької облоги 1798–1799 років, коли він перебував біля San Giacomo theater на Корфу, поряд із юним Вулгарісом упало ядро, випущене з російського корабля, але не вибухнуло одразу. Він миттєво схопив ґніт і знешкодив його, врятувавши таким чином театр і цілий французький військовий загін, що проходив поруч із важким озброєнням та боєприпасами. Французький генерал Louis François Jean Chabot, друг Napoleon, на знак пошани до його сміливості зарахував його до французької армії. Коли французи залишили острів, юнак вирушив за ними до Парижа, де навчався містопланування у військовій академії.
У 1808 році його призначили лейтенантом інженерних військ. Водночас він навчався у Collège des Quatre-Nations (нині там міститься штаб-квартира Institut de France). Він став інженером-географом і винятковим креслярем на службі в Dépôt de la Guerre міністерства (сховище мап і архівів). Брав участь у кількох військових місіях, зокрема між 1810 і 1814 роками, як співробітник Генерального штабу губернатора Іонічних островів (які знову були під французьким правлінням) генерала François-Xavier Donzelot. Після того як французи здали острови у 1814 році, його заарештували англійці й ув’язнили на Мальті. Після звільнення він виконував нову спеціальну місію в Epirus та Albania, а потім був відкликаний до Франції для участі в Battle of Waterloo 18 червня 1815 року. Після поразки Наполеона його усунули з армії під час Бурбонської реставрації, згодом поновили й підвищили до капітана Генерального штабу. 30 січня 1817 року він офіційно був натуралізований як громадянин Франції за наказом короля Louis XVIII.(Nº 1753) ORDONNANCE DU ROI qui accorde des Lettres de déclaration de naturalité au Sr. Stamati Bulgari, capitaine d'infanterie, dessinateur extraordinaire au dépôt général de la guerre, né à Corfou, îles ioniennes, le 17 mai 1777 (Paris, 30 Janvier 1817), p.147, in Bulletin des lois, Partie principale, Éditeur Imprimerie nationale, 1817.
Барбізонська школа
Паралельно з основним навчанням Вулгаріс відвідував кілька курсів живопису, зокрема в майстерні відомого художника Jacques-Louis David. Згодом разом із товаришем по навчанню, славетним живописцем Жаном-Батистом Камілем Коро, він став одним із перших представників цілого нового покоління молодих неокласичних художників 1820-х років, що сформувалися у творчому колі Давіда, яке пізніше назвуть Барбізонською школою.David C. Thomson, The Barbizon School of Painters, Londres, Chapman & Hall, 1891, réédité en 1902.Chantal Georgel (dir.), La Forêt de Fontainebleau, un atelier grandeur nature, catalogue de l'exposition du Musée d'Orsay (6 mars au 13 mai 2007), RMN, 2007. Ця колонія пейзажистів (так званих «пленеристів»), до якої належали, зокрема, Charles-François Daubigny, Théodore Rousseau, Jean-François Millet і Gustave Courbet, збиралася за кілька кілометрів від Парижа, щоб працювати у лісі Фонтенбло, який був для них джерелом натхнення.
Отже, Вулгаріс і Коро разом мешкали в селі Chailly-en-Bière з липня 1821 року. Коро намалював кілька портретів Вулгаріса — «у ліжку» або «сидячи перед мольбертом» (внизу останнього він графітовим олівцем написав: «Stamati Bulgari in rage with reason»). Сам Вулгаріс також описав у 1821 році у своїх Souvenirs (виданих у 1835 році)Stamatis Voulgaris, Souvenirs de Stamati Bulgari, Chef de bataillon au Corps Royal d'État-major, en retraite, (Gallica – BnF), A. Pihan de La Forest (Paris), 1835. літературний образ лісу Фонтенбло, який надихав його «медитативним і релігійним почуттям». Цей опис вважають найпершим відомим свідченням про цю колонію митців.Pascal Ory, Dictionnaire des étrangers qui ont fait la France, Groupe Robert Laffont, 17 Octobre 2013. , 9782221140161
Іспанська експедиція та подорож до Антильських островів У 1823 році він воював у 3-му корпусі Піренейської армії під час іспанської військової експедиції, яку Франція здійснила проти іспанських лібералів, щоб повернути на престол короля Фердинанда VII. Під час цієї кампанії він написав два розділи своїх Souvenirs у палаці Alhambra в Гранаді. У грудні 1825 року він попросив прикомандирувати його до штабу генерал-лейтенанта Анрі Бодрана, щоби супроводжувати його під час інспекції інженерної служби у French Guiana, на Барбадосі та в Мартиніці, де він знову зустрів генерала Донзело (колишнього губернатора Іонічних островів), який тоді був губернатором острова. Вулгаріс двічі перехворів на тропічну гарячку. До Франції він повернувся в серпні 1826 року і присвятив цій подорожі окремий розділ Souvenirs.
Експедиція в Морею та містопланування в Греції
Від 1821 року в Греції тривала Greek War of Independence, яка не залишила Вулгаріса байдужим: у 1825 році в Souvenirs він написав: «Grecs, aux armes! aux armes!», дізнавшись про смерть Lord Byron у Missolonghi. У жовтні 1827 року Іоанніс Каподістрія, нещодавно обраний першим правителем незалежної Греції, прибув до Парижа, щоб попросити французький уряд надати радників і офіцерів французької армії для організації війська нової грецької держави. За рекомендацією французького міністерства війни Вулгаріса та ще трьох офіцерів (капітанів артилерії Жана-Анрі-П’єра-Огюстена Позьє, топографічної служби П’єра Пейтьєра та інженерних військ Огюста-Теодора Гарно) відправили до Греції в 1828 році для підготовки молодих грецьких військових інженерів.Michel Sivignon, Université Paris X – Nanterre, Les enseignements de la carte de Grèce à l’échelle de 1/200.000 (publiée en 1852) (Pergamos – Digital Library of the University of Athens (UoA)). Communication presented in the seminar of Gythion-Areopolis Lakonias « Voyageurs et expéditions scientifiques: témoignages sur l'espace et la société de Mani », 4–7 Nov 1993 and published in « Mani. Témoignages sur l’espace et la société. Voyageurs et expéditions scientifiques (15°-19° siècle) », Athens, Institut d’Études Néo-helléniques, 1996, p. 435-445. Усі четверо були прикомандировані до генерального штабу генерала Мезона, головнокомандувача військової експедиції в Морею, місією якої було звільнення Пелопоннесу від турецько-єгипетських окупаційних військ Ібрагіма-паші. Капітан-артилерист Позьє заснував Артилерійську школу (Σχoλή Πυρoβoλικoύ), а потім і Центральну військову академію евелпідів (Κεντρική Στρατιωτική Σχολή Ευελπίδων) у 1828 році за зразком французької École Polytechnique. Капітан Пейтьєр уклав першу сучасну мапу Пелопоннесу.
Каподістрія високо цінував фаховість Вулгаріса. Уперше вони зустрілися в Італії, в Анконі, а потім разом вирушили на фрегаті HMS Warspite до Нафпліона в Греції, куди прибули 7 січня 1828 року. Каподістрія доручив Вулгарісу провести дослідження й визначити в місті придатне місце для колонії біженців війни. Далі пішли й інші містобудівні проєкти: планування Нафпліона (історичний центр і передмістя Проноя), Триполі, Пілоса та Аргоса у співпраці з капітаном Гарно.Jacques Mangeart, Souvenirs de la Morée: recueillis pendant le séjour des Français dans le Peloponèse, Igonette; Paris, 1830.
Втім, найважливішою урбаністичною місією Вулгаріса стало планування міста Patras у 1829 році за наказом Каподістрії. Він прибув туди 5 грудня 1828 року разом із капітаном Огюстом-Теодором Гарно. Турецько-єгипетські війська Ібрагіма-паші залишили Патри в руїнах: зруйнували будинки, спалили сади, вирвали всі дерева й знесли мури міської фортеці. Вулгаріс запропонував розбудувати модерне місто на узбережжі, яке тоді було вільнішим і просторішим. Місто з геометричною композицією мало форму великого паралелограма вздовж берегової смуги та другого паралелограма, що завершувався на околиці старого міста. Сімнадцять вертикальних і широких вулиць угору перетиналися під прямим кутом із вісьмома горизонтальними, ділячи місто на сотню великих кварталів. Він також передбачив дев’ять симетричних громадських площ, набережні, довгі просторі бульвари й авеню, обсаджені деревами та добре провітрювані, фонтани, аркади, зелені зони довкола Patras Castle і троє головних воріт, що відкривалися б на дороги до Gastouni, Kalavryta і Коринфа. Вулгаріс навіть хотів власним коштом покрити витрати на висадку дерев у Патрах.
Однак первісний план не був реалізований повністю, бо, з одного боку, kodjabashis (місцева знать і старійшини) та власники майна тиснули на Каподістрію, щоб не допустити змін, а з іншого — державних фінансів не вистачало для втілення візіонерського задуму Вулгаріса: у 1830 році з п’яти симетричних площ, запроєктованих у прибережному паралелограмі, залишили лише дві, серед них центральну площу, присвячену демократії (нині Vasileos Georgiou I Square) та злагоді (нині Vasilissis Olgas Square).
Після передання міських планів правителю Каподістрії Вулгаріс приєднався до військ регулярної грецької армії, якими тоді командував брат правителя, Augustinos Kapodistrias, головнокомандувач континентальної Греції. Капітан Вулгаріс, зокрема, відповідав за створення плану облоги Лепанто (Нафпактоса) та керівництво облоговими роботами. У квітні 1829 року облога завершилася, і місто відбили в турків. Вулгаріс зазначив у своїх Souvenirs, що «це важливе завоювання принесло і взяття Міссолунгі (у травні), чим і завершилася, разом із цією грецькою експедицією, моя військова кар’єра».
Останні роки на Корфу У серпні 1830 року Вулгаріс, хворий, повернувся до Франції, а в 1831 році його підвищили до звання chef de bataillon. У 1838 році він вийшов у відставку та повернувся на рідний Корфу, в село Потамос біля Lefkimmi, де й помер у 1842 році. У заповіті він залишив кошти різним друзям і родичам, а також французькому консульству — для розподілу серед малозабезпечених французів на Корфу.(Nº 19,587) ORDONNANCE DU ROI (contre-signée par le garde des sceaux, ministre de la justice et des cultes) qui autorise le ministre des affaires étrangères à accepter la disposition faite par M. Stamati Bulgari, chef de bataillon en retraite, dans son testament, en date du 12 juillet 1842, au profit des Français indigents qui arriveraient à Corfou ; pour, ladite disposition, être exécutée conformément aux intentions du testateur. (Paris, 19 Mai 1845.), p.896, in Bulletin des lois de la République Française, Volume 27, Éditeur Imprimerie nationale des lois, 1845.
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону. Кавалер ордена Святого Людовика.
Публікації
Stamatis Voulgaris, Examen moral des principaux tableaux de la galerie du Luxembourg en 1818, et considérations sur l'état actuel de la peinture en France, par M. Stamati Bulgari, (Gallica – BnF), Paris, 1827. Stamatis Voulgaris, Notice sur le comte Jean Capodistrias, Président de la Grèce, suivie d'un extrait de sa correspondance ; par Stamati Bulgari, Chef de bataillon au Corps Royal d’État-major, Delaunay, Paris, 1832. Stamatis Voulgaris, Souvenirs de Stamati Bulgari, Chef de bataillon au Corps Royal d'État-major, en retraite, (Gallica – BnF), A. Pihan de La Forest, Paris, 1835.
References