Киркпинар

Киркпинар (тур. «сорок джерел») — турецький турнір із боротьби в олії (yağlı güreş), де пехлівани (борці) змагаються протягом трьох днів. Він проводиться щорічно, зазвичай наприкінці червня, поблизу Едірне, Туреччина, з 1360 року. У фіналі, що проводиться в останній день, визначаються перший, другий та третій переможці кожної категорії. Під час турніру також організовується фестиваль Киркпинар.

Олійна боротьба — це вид спорту, що стоїть на передовій традиційних турецьких видів спорту. Боротьба проводилася на всіх ярмарках, організованих по всій Османській імперії, але борець, який вигравав титул «головного» лише в Киркпинарі, був відомий як «головний борець» до наступного року, коли відбувся чемпіонат з боротьби в Киркпинарі. Ця ідея зберігається й донині.

Опис Учасники носять лише шкіряні шорти до колін, які називаються кіспети. Перед кожним поєдинком борці поливають все своє тіло оливковою олією.

Киркпинар є власником рекорду Гіннеса як найтриваліший легкоатлетичний турнір.

Історія

Найдавніші відомі докази Історія боротьби в олії сягає 2650 року до нашої ери, і свідчення знаходять у Стародавньому Єгипті, Ассирії та інших регіонах Близького Сходу. Вавилонська сукупність свідчень, крихітна бронзова фігурка, була розкопана поблизу храму Хафаджі. Бронза явно стосується борців в олії, оскільки обидва спортсмени зображені з оливковими посудинами на головах.

Найдавніший відомий доказ існування боротьби в олії у Стародавньому Єгипті знайдено у вапняку з гробниці Птаххотеба поблизу Саккари часів П'ятої династії (близько 2650 р. до н. е.), того ж періоду, що й бронза Хафаджі.

Ще один привабливий доказ має близько 4000 років і намальований як карикатура у гробниці поблизу Бені-Хасан у Єгипті. Померлий, який займав цю гробницю, вважається відомим борцем в олії свого часу. На першому зображенні видно змащення борця та олію, що зберігається в стеблі очерету. На другому зображенні починається боротьба. На останньому зображенні внизу показано триетапний тріумф боротьби в олії, який залишився незмінним донині. Звідси можна простежити основні правила цього виду спорту.

Століттями пізніше Перська імперія завоювала Єгипет, а перський шах зайняв трон фараона. Саме в цей період в Ірані почалася боротьба в олії.

Олійна боротьба в Ірані Історія турнірів з боротьби в олії, як їх знаємо сьогодні, сягає перської міфічної ери, яка, згідно з «Шахнаме» Фірдоусі, розпочалася в 1065 році до нашої ери. Легендарного пехлівана цієї епохи звати Ростам, герой, зображений як постійно рятувальник своєї країни від злих сил.

Церемоніальний початок змагань із боротьби в олії, що називають перською назвою «Пешрев», має чіткі зв'язки зі староіранськими інститутами, такими як Зурхане, що буквально означає «дім сили». Будівля складається з подвір'я, навколо якого розташовуються чоловіки, які виступатимуть, та галереї для остада («майстра») або моршеда (духовного лідера) та музикантів. У наші дні музичний супровід складається з барабана та декламації уривків із «Шахнаме» Фірдоусі. Використовуються різні ритми та різноманітні рухи, пов'язані з ними, включаючи демонстрацію сили під час маніпулювання важкими предметами (такими як гирі та ланцюги) та акробатичні трюки.

Звідси бере свій початок пешрев, який одні вважають підготовкою та церемонією вітання аудиторії, інші ж вважають формою танцю, що включає участь глядачів. Він відрізняється від звичайного танцю «крок праворуч, крок ліворуч, крок праворуч, удар ногою ліворуч, крок ліворуч, удар ногою праворуч», який трапляється в решті регіону.

Греко-римська боротьба в олії Слово «пехліван» для позначення борця вперше було використано в цей період, коли парф'яни (238 р. до н. е. — 224 р. н. е.) вигнали греків з Ірану.

Гуни Гуни прибули на околиці Римської імперії наприкінці IV століття, переселившись верхи зі степів Центральної Азії до Німеччини та Франції. Підійшовши до Чорного моря та завоювавши остготів, вони також витіснили вестготів через Дунай до Римської імперії, що спричинило кризу, яка призвела до вражаючої поразки римської армії під командуванням імператора Валента поблизу Адріанополя (Едирне) у 378 році нашої ери.

Гуни були фанатичними борцями, а також вершниками. Після того, як гуни закріпилися на римському боці Дунаю, їх зупинила римська армія полководця Аспара у Фракії (442).

У 447 році пехліван Аттіла знову прибув до Фракії та зупинився лише тоді, коли імператор Фодосій II попросив про умови. Під час переговорів у Фермопілах відбулися змагання з римської та гунської боротьби. Суперечку було вирішено змаганням, і переможець Аттіла прийняв сплату всієї заборгованості за даниною та нову щорічну данину в розмірі 2100 фунтів золота та територію на південь від Дунаю.

Три роки по тому імператор Феодосій помер, упавши з коня. Його наступник, Маркіан (450—457), відмовився платити Аттіллі. Гуни не відповіли у відповідь, бо сестра римського імператора Валентиніана III, Гонорія, надіслала йому свій перстень і послання до короля гунів і попросила Аттілу стати її чемпіоном. Аттіла погодився на цю пропозицію руки і серця. Коли сестру римського імператора ув'язнили, Аттіла вирішив подбати про її посаг. Оскільки Гонорії не було, наступного року Аттіла взяв собі нову, молоду наречену на ім'я Ільдіко. День весілля був присвячений одному з найвеличніших поєдинків боротьби того часу.

Олійна боротьба за султана та шаха У період поширення ісламу в Малій Азії духовність і філософія стали частиною фізичного одягу пехлівана. Боротьба в олії була встановлена як окремий вид спорту. Як в Ірані, так і в Османській імперії боротьба стала національним видом спорту. В Ірані боротьба перетворилася на традиційну інституцію — укріплення Зурхане, куди люди ходили для спілкування та спортивних вправ. Борець у популярній культурі є сильним чоловіком (перською мовою це слово «велика шия»), але він також є пахлаваном, лицарським героєм, який є духом вільного життя, щедрий і вірний.

Організатори Едірнського Киркпинару вважають 1360 рік датою, коли османські солдати почали організовувати щорічні турніри з боротьби в олії в Киркпинарі, полі боротьби «в селі самона». Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, ця легенда зробила Киркпинар найдавнішим у світі безперервно санкціонованим спортивним змаганням.

Одного разу, останній поєдинок між двома фіналістами, як кажуть, тривав усю ніч, оскільки жоден із них не зміг перемогти іншого. Наступного ранку їх знайшли мертвими, їхні тіла все ще переплетені. Їх поховали під сусіднім фіговим деревом, після чого їхні товариші вирушили завойовувати Едірне.

Після завоювання воїни натрапили на ще одне фігове дерево, оточене кришталево чистим джерелом, тому вони перейменували навколишню галявину (яка до того часу була відома як Ахіркьой) на Киркпинар, що перекладається з турецької як «сорок джерел» або «сорок джерел». Щоб увічнити героїзм воїнів-завойовників, на цьому місці щорічно проводиться турнір з боротьби.

У всіх казках, міфах та оповіданнях завжди існувала спільна повага до борців з оливковою олією. Пехліван описується як сильніший за будь-кого, з міцною статурою та одягнений у важкі шкіряні штани. З минулого й донині борці поливали свої тіла оливковою олією. Крім того, досі можна побачити молодших борців, які цілують руки старшим спортсменам, незважаючи на те, що перемогли їх, що є жестом поваги.

За словами історика Бурхана Катії, слово пехліван також використовувалося для позначення офіцера, губернатора або велетня та чесної людини. Із XVI століття цей термін використовувався в Османській імперії виключно для позначення борця.

У 1590 році між Муратом III та перським шахом було підписано мирний договір. Модель борцівських штанів датується цим періодом. Дизайн іранського «пахлівану» та турецького «пехлівану» залишився однаковим, за винятком того, що турецькі борцівські штани виготовляються зі шкіри та називаються «кіспет», тоді як іранський пахліван носить «пірпет» із шовку.

Відомі борці з Ірану приїхали до Стамбула, щоб змагатися з османськими чемпіонами, а турецьких чемпіонів запросили до Персії, щоб вони продемонстрували свою силу.

Збирання сильних чоловіків До 1582 року всіх борців отримували з військовополонених, із Девширме або з інших джерел рабства. За системою Девширме найздоровіші та найсильніші юнаки набиралися з різних провінцій Османської імперії, а пехлівани, яких навчали хлопці з Девширме, завжди були відомі як достатньо вільні, щоб бути чесними, і протягом історії їм довіряли за їхнє слово та поведінку.

Чемпіонати з боротьби проводилися повсюди в Османській імперії. Кожне місто та село мали свої щорічні змагання з боротьби, подібні до тих, що проводяться сьогодні в Едірне. Боротьба відбувалася в різних контекстах, включаючи соціальні та церемоніальні заходи. Боротьба проводилася в дні релігійних свят, під час особливих вечорів мусульманського місяця посту Рамадан, під час сільськогосподарських заходів, обрізань та весіль. В особливих випадках благодійні змагання з боротьби організовувалися біля палаців. Тільки найкращих борців приймали на тренування, щоб стати членами елітного корпусу яничар.

Боротьба в олії для французької імператриці Євгенії Коли османський султан відвідав Францію в 1867 році, борці в олії були частиною його оточення, а імператриця Євгенія відвідала турнір з боротьби. Боротьба була важким видом спорту, але боротьба в олії була ще важчою. Її вважали найскладнішим видом спорту у світі.

Вірантекке Після Балканської війни 1912 року початкове місце проведення турніру — Киркпинар — було втрачено, тому його перенесли до Вірантекке, нині контрольно-пропускний пункт Капітан Андрєєво на болгарському кордоні.

Едірне

Через 12 років щорічні змагання з боротьби в олії в Киркпинарі перемістилися до іншого місця. З 1924 року поєдинки проводяться на острові Сараїчі поблизу Едірне.

Останнього османського султана було заслано на Мальту. У тому, що залишилося від імперії, майже все традиційне було замінено або вестернізовано. Мову було «очищено» шляхом заміни слів перського чи арабського походження словами, що походять із тюркського коріння. Навіть перемога будь-якого західного виду спорту була під загрозою. Ататюрк думав про те, щоб передати організації боротьби безпосередньо під власне спонсорство. Він наказав Селіму Сиррі Тарджану (1874—1956) змінити стиль боротьби в олії відповідно до його спортивних рекомендацій у новій Турецькій Республіці.

У результаті переможцем змагань в Едірне став не «Башпехліван із Киркпинару», а «Чемпіон Туреччини». Замість традиційних призів, таких як «Алтин Кемер» (Золотий пояс), та коней, ослів чи верблюдів, почали вручати медалі, подібні до тих, що вручаються в Західному світі.

Існували побоювання, що така зміна винагороди, «тому що вони так робили в Європі», призведе до відсутності участі пехліванів. Офіцер, відповідальний за спорт у новій республіці, мусив піти на компроміс, дозволивши борцю-переможцю у найвищій категорії отримати звання «Башпехліван року» та нагородити будь-якою твариною, яку організатори зможуть отримати. Селім Сиррі Таркан також обмежив Золотий пояс: його можна було вручити лише за Едірнський Киркпинар і лише «чемпіону Туреччини», який перемагав у цих змаганнях три роки поспіль. Вага пояса була обмежена 1450 г 14-каратного золота.

Змагання з боротьби «Киркпинар» в Едірне все ще проводилися під протекторатом «Аги». Ага вітав своїх гостей і розміщував їх у готелі, влаштовував вечері та святкування. Також він вручав призи переможцям у своїх категоріях. Безпосередньо перед фіналом «Киркпинару» організатор «Ага» проводив аукціон. Ставки робилися на барана або вівцю. Той, хто запропонував найвищу ціну, ставав «агою» наступного «Киркпинару» та головним спонсором заходу.

Коли в 1928 році Туреччину вразила економічна депресія, і агу знайти не вдалося, Селім Сиррі Таркан доручив організацію та прийом гостей Турецькому Червоному Півмісяцю (Kızılay) та Інституту догляду за дітьми (Çocuk Esirgeme Kurumu).