Федір Якович Миркович (-†, Санкт-Петербург) — генерал від інфантерії російської імператорської армії, Гродненський, Мінський та Білостоцький генерал-губернатор, Віленський військовий губернатор, сенатор, директор 2-го Московського кадетського корпусу.
Життєпис Походив із дворян Санкт-Петербурзької губернії, син статського радника Якова Степановича Мирковича від шлюбу з Марією Гаврилівною Голова.
Освіту здобув у Пажеському корпусі, з якого випущений був 19 грудня 1809 р. зі званням підпоручника у лейб-гвардії Кінний полк. З цим полком Миркович брав участь у російсько-французькій війні 1812 р. та за участь у битві під Бородіним нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня з бантом, там він був поранений ядром у стегно.
Провівши в м. Санкт-Петербурзі на лікуванні більше року, Миркович лише пізно восени 1813 р. приєднався до свого полку і перейшов з ним через р. Рейн; потім брав участь у битвах під Брієном і ; за цю останню участь у війні він 13 березня 1814 р. був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість». Цю військову кампанію Миркович закінчив під м. Парижем, беручи участь у штурмі Монмартрських висот.
Масон, член петербурзької ложі «» та військово-похідної ложі «Олександра до військової вірності» Серков А. И., «Русское масонство. 1731—2000 гг.», Энциклопедический словарь. : Российская политическая энциклопедия, 2001. — 1224 с..
Після отримання військового звання полковника 13 листопада 1819 р. Миркович був призначений перебувати — «з ранами» — в кавалерії, з отриманням ним платні згідно чину полковника «на повагу до старанної служби та отриманих у битві ран».
Після початку в 1828 р. російської військової кампанії проти турків, Миркович був призначений перебувати за особливими дорученнями при повноважному голові Диванів (уряду) князівств Молдови та Валахії. І того ж року, з отриманням ним звання генерал-майора — став на посаду виконуючого обов'язки віце-голови тих же Диванів. За надзвичайно корисну службу на цій посаді і багато наданих послуг Мирковича було нагороджено в 1830 р. орденом св. Володимира 3-го ступеня, у 1832 р. — орденами св. Анни 1-го ступеня та орденом св. Володимира 2-го ступеня «на відзнаку відмінної старанності і праць зі званням Віце-президента Дивану Князівства Молдови, особливо ж за введення в ньому нового перетворення і виконання військових потреб». Понад те, 25 грудня 1833 р. він за бездоганну службу 25 років отримав орден св. Георгія 4-го ступеня (№ 4775 за кавалерським списком Григоровича—Степанова), а в 1835 р. від господаря Молдавського, князя Стурдзи отримав коштовну вазу на знак вдячності за його труди на користь князівства. У 1835—1840 рр. був директором Другого кадетського корпусу у м. Санкт-Петербург.
У 1840 р. Міркович був призначений на посаду директора 2-го Московського кадетського корпусу; того ж року йому надано звання генерал-лейтенанта. Потім він був Віленським військовим губернатором та генерал-губернатором Гродненським, Мінським та Білостокським. Під час перебування на цих посадах, Мирковича нагороджено орденом Білого Орла; золотою, діамантами прикрашеною табакеркою з портретом Його Величності; орденом св. Олександра Невського (1845 р.), і в 1849 р. — діамантовими прикрасами до останнього ордену; а від короля прусського він отримав орден Червоного Орла 1-го ступеня.
У 1850 р. Миркович був призначений членом ради та інспектором Військово-навчальних закладів та сенатором; 26 листопада 1852 р. він тримав звання генерала від інфантерії. У день п'ятдесятирічного ювілею його служби, Мирковичу був наданий орден св. Володимира 1-го ступеня, табакерка з портретом Його Величності та 5451 десятини землі з так званих «башкирських ділянок» Самарської губернії. У 1863 р. з нагоди скасування ради Військово-навчальних закладів, Миркович отримав призначення на посаду члена комітету поранених із залишенням його у званні сенатора; 19 березня 1864 р. він був зарахований до лейб-гвардії Кінного полку.
Помер у м. Санкт-Петербурзі, похований у біля Голіцинської церкви.
Після Мирковича залишилися дуже цікаві записки; деякі з них надруковані в журналі «Русскій архивъ»: «Щоденник 1812» (1888) і «З записок Ф. Я. Мирковича» (1890).
Родина 4 листопада 1817 р. одружився з Марією-Амалією Миколаївною Бодіскою, донькою Миколи Андрійовича Бодіско.
Їхні діти: Марія, Софія, Любов, Катерниа, Олександра, Олександр, Михайло, Надія.
Примітки
Джерела Волков С. В., «Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II». Том II. Л—Я. , 2009. Исмаилов Э. Э., «Золотое оружие с надписью „За храбрость“. Списки кавалеров 1788—1913». , 2007. Ломачевский А. И., Записки жандарма // «Вестник Европы», 1872, № 3 и 4.
Степанов В. С., Григорович П. И., «В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия. (1769—1869)». , 1869. Фрейман О. Р., «Пажи за 183 года (1711—1984). Биографии бывших пажей с портретами», г. Фридрихсгамн, 1894 г.