Давньоримська хірургічна практика розвинулася під безпосереднім впливом грецьких методик. Тогочасні хірургічні техніки були описані римськими лікарями у літературі, присвяченій медицині, прикладом є праця «Про Медицину» («De Medicina»), автором якої є Авл Корнелій Цельс. Методи хірургії Стародавнього Риму охоплювали хірургію ротової порожнини, косметичну хірургію, накладання швів, лігатури, ампутації, тонзилектомії, мастектомії, операції з видалення катаракти, літотомії, лікування гриж, гінекологію, нейрохірургію тощо. Хірургічне втручання було доволі рідкісною практикою, оскільки воно було небезпечним і часто мало смертельні наслідки. Для виконання процедур використовували такі інструменти, як дзеркала, катетери, клізми, кісткові важелі, остеотоми, флеботоми, зонди, кюретки, кісткові свердла, кісткові щипці, медичні банки, ножі, скальпелі, ножиці та спати. Історія Римська медична практика, включаючи хірургію, була запозичена у греків, тому спершу багато римських хірургів мали грецьке походження. У II столітті нашої ери Гален, грецький лікар, удосконалив римські хірургічні знання, поєднавши їх з грецькими. Саме цей період, епоха ранньої Імперії, характеризувався стрімким розвитком римської хірургії. Головним чинником, що вплинув на це, була військова реформа, здійснена імператором Октавіаном Августом, унаслідок якої було закріплено створення регулярної армії та системи військових шпиталів. Військово-польова хірургія вимагала миттєвих рішень, глибоких знань анатомії та наявності спеціалізованого інструментарію, тому саме в цей період хірургія відокремлюється від загальної терапії. Балух В. О., Коцур В. П.: Історія Стародавнього Риму: Курс лекцій. – Чернівці: Книги ХХІ, 2005. – 680 с.: ілюстрації, карти Крім Галена, серед античних авторів, котрі писали про медицину, був Авл Корнелій Цельс - римський енциклопедист, відомим своєю працею «Про Медицину». У тексті описані різноманітні операції, серед них літотомія та хірургія катаракти. Celsus, Aulus. De Medicina. Book 7 У своїй праці Цельс також згадує інших римських хірургів. Celsus, Aulus. De Medicina. Book 7, Prooemium «У Римі також були лікарі неабиякого визнання, зокрема покійний Трифон, Евельпіст та Мегет — найосвіченіший серед них, як можна судити з його творів. Вони здійснили певні зміни на краще і значно збагатили цю галузь знань.» Рим приваблював хірургів можливістю збагачення, а також можливістю здобуття успіху та визнання. Проте у Римі також були поширеними шарлатанство та недбалість, адже медициною міг займатися будь-хто, незалежно від освіти та кваліфікації, і саме це викликало недовіру громадян до лікарів. Досвідчені та висококваліфіковані хірурги часто обслуговували вищі верстви населення. Навчатися на лікарів люди могли у спеціальних школах, на приватних курсах інших лікарів, у своїх родичів або ж самостійно. Dobanovački, Dušanka; Milovanović, Ljiljana; Slavković, Anđelka; Tatić, Milanka; Mišković, Sanja; Škorić-Jokić, Svetlana; Pećanac, Marija (2012). "Surgery Before Common Era (B.C.E.*)" Majno, Guido (1975). The Healing Hand: Man and Wound in the Ancient World Хірургічні втручання були здебільшого рідкістю в Римі, адже пацієнти рідко одужували, а самі процедури були небезпечними – пацієнти часто помирали під час операцій. Більшість хірургічних процедур обмежувалися розривами шкіри або ампутаціями. Martin, Elia; Boschetto, Francesco; Pezzotti, Giuseppe (2020). "Biomaterials and biocompatibility: An historical overview" Бачення «ідеального хірурга» в Стародавньому Римі Необхідні якості та вміння ідеального хірурга було описано Цельсом у його праці «Про Медицину». «Хірург повинен бути молодим або принаймні ближчим до молодого віку, ніж до старості; з міцною, твердою рукою, яка ніколи не тремтить, однаково вправною як лівою, так і правою; з гострим і ясним зором; з безстрашним духом; сповненим співчуття, щоб він бажав вилікувати свого пацієнта, але не був зворушений його криками, не робив надто швидко чи не різав менше, ніж потрібно; але робив усе так, ніби крики болю не викликають у нього жодних емоцій.» Найважливішою рисою тогочасного хірурга була безжальність, котра розглядалась як прояв співчуття та милосердя. Оскільки анестезія не була достатньо розвиненою на той час, а рослини, які тоді використовувались як знеболювальні засоби, не могли допомогти у випадках сильного болю, пацієнти залишались при свідомості навіть під час найважчих операцій. У таких випадках хірург мав не зважати на крики та благання пацієнта, адже лише якісно виконана хірургічна робота могла врятувати життя, а будь-які вагання могли коштувати життя пацієнта. Вимога володіти обома руками (амбідекстрія) мала практичне значення: під час військових дій чи складних внутрішніх маніпуляцій хірург не мав часу змінювати позицію біля операційного столу й мусив оперувати тією рукою, яка забезпечувала оптимальний кут доступу. Методи та інструменти

Для хірургії Стародавнього Риму характерною була висока спеціалізація інструментів. Матеріальні докази цього були отримані під час археологічних розкопок, зокрема в Помпеях, де в 1770 році було відкрито знаменитий «Будинок хірурга». Там було знайдено понад 140 хірургічних інструментів, виготовлених переважно з бронзи, латуні та сталі. Багато римських хірургічних інструментів відзначаються надзвичайною подібністю до сучасних, що свідчить про їхню функціональність. Milne, John (1907). Surgical Instruments in Greek and Roman times Jackson, Ralph (1988). Doctors and Diseases in the Roman Empire Попри велику різноманітність, деякі з інструментів використовувались найчастіше. Серед них можна виділити скальпелі і ножі, пінцети, зонди та гачки. Це було пов’язано з тим, що саме ці інструменти були найбільш необхідними для хірургів, які мали справу з пораненими на полі бою. Водночас, римські хірургічні інструменти призначались для різних галузей медицини – офтальмології, нейрохірургії, гінекології, урології та інших, що свідчить про високий рівень розуміння будови людського тіла. Римські медики виконували широкий спектр операцій, найпоширенішими були ампутації, лікування переломів, видалення каменів із сечового міхура, операції на очах, лікування гриж, пластичні операції, трепанація черепа. Одним із найважливіших досягнень римської медицини стало використання перев’язування судин для зупинки кровотечі. У працях Цельса описується застосування лігатур — перев’язування великих судин ниткою, а також поради щодо випадків, коли лігатури застосувати неможливо. Celsus, Aulus. De Medicina. Book 5, 26.21 «Якщо ж навіть вони безсилі проти рясної кровотечі, слід захопити судини, з яких ллється кров, і навколо пораненого місця перев'язати їх у двох місцях та розрізати між ними, щоб обидва кінці злилися самі в собі й водночас їхні гирла закрилися. Коли обставини не дозволяють зробити навіть цього, судини можна припекти розпеченим залізом. Але навіть коли виникла значна кровотеча з місця, де немає ні сухожилля, ні м'яза, наприклад, із лоба чи тім'я, можливо, найкраще поставити кровопусну банку на віддалену частину тіла, щоб відвернути туди рух крові.» Задля знеболення під час операцій використовували опіум, блекоту, вино, беладону та спирт. II, Edmond I. Eger; Saidman, Lawrence J.; Westhorpe, Rod N. (2013). The Wondrous Story of Anesthesia Примітки

Література Celsus, Aulus. De Medicina Milne, John (1907). Surgical Instruments in Greek and Roman times Majno, Guido (1975). The Healing Hand: Man and Wound in the Ancient World Dobanovački, Dušanka; Milovanović, Ljiljana; Slavković, Anđelka; Tatić, Milanka; Mišković, Sanja; Škorić-Jokić, Svetlana; Pećanac, Marija (2012). "Surgery Before Common Era (B.C.E.*)"