Під час російського вторгнення в Україну, що розпочалося у 2022 році, обидві сторони конфлікту спорудили масштабні фортифікаційні системи на відповідних театрах бойових дій, які відіграли важливу роль у веденні війни. Для уповільнення просування противника та захисту ключових територій будувалися різноманітні оборонні споруди, зокрема траншеї, бункери, протитанкові загородження та укріплені міські райони. Ці оборонні системи поєднують традиційні підходи військової інженерії з інноваційним використанням сучасних технологій у межах концепції ешелонованої оборони. Характер цих бойових умов порівнюють із траншейною війною часів Першої світової війни.

Історія З огляду на оперативні потреби в ході війни будівництво оборонних ліній було посилено. На початку війни значні ділянки української лінії оборони на кордоні з Росією були прорвані. Фронт перетворився на зону швидких маневрових дій з обох сторін у межах Київської наступальної операції та пов’язаних із нею дій під час кампанії на півночі України, доки російський наступ не був зупинений, після чого приблизно з середини 2022 року обидві сторони почали переходити до закріплення на займаних позиціях і будівництва оборонних споруд.

Після успішних українських контрнаступальних операцій у районах Харкова та Херсона Росія розпочала масштабне посилення оборонних споруд уздовж лінії фронту з метою ефективнішого стримування можливих подальших контрнаступів. Під час загальнофронтового українського контрнаступу 2023 року ці укріплення були залучені в бойових діях.

Яскравими прикладами таких оборонних систем є так звана «лінія Суровікіна», що охоплює значні території на півдні та сході України, менша за масштабом «лінія Вагнера», а також укріплення вздовж узбережжя Криму.

Після того, як Росія наприкінці 2023 року перехопила ініціативу вздовж лінії фронту через затримки у постачанні військової допомоги Україні, українське керівництво наказало розгорнути масштабне будівництво оборонних споруд у загрожених районах фронту в межах оновлених спроб просування в Донецькій області. Зокрема, після того як російські сили швидко подолали російсько-український бар'єр під час російського наступу на Харків у 2024 році, були збудовані нові оборонні рубежі для запобігання надмірному розтягуванню українських ліній на тлі російського наступального імпульсу. Так звана «лінія Залужного» розглядається як один із елементів виконання цієї мети.

Для стримування рейдів проукраїнських формувань на території Брянської, Курської та Бєлгородської областей російська влада розпочала будівництво оборонних споруд уздовж кордону з метою стабілізації прикордонних районів. Під час наступу українських сил у Курській області в серпні 2024 року російські підрозділи, що перебували в районі укріплень, були знищені, після чого українські сили швидко просунулися на суміжні території.

Росія

Лінія Суровікіна

Огляд

«Лінія Суровікіна» — це комплексна система фортифікацій у південній та східній Україні, спроєктована та названа на честь російського генерала Сергія Суровікіна. Її будівництво було розгорнуте під час його перебування на посаді командувача театру бойових дій невдовзі після Харківського контрнаступу України 2022 року.

За даними CSIS, оборонні споруди «лінії Суровікіна» є наймасштабнішою системою фортифікацій, зведеною в Європі з часів завершення Другої світової війни. У звіті британської оборонної розвідки зазначалося, що Росія створила одну з найрозгалуженіших систем військових оборонних укріплень у світі за останні десятиліття.

Багатошарова система оборонних ліній була побудована з опорою на район села Роботине та була прорвана після кількох місяців запеклих боїв українськими силами. Останній рубіж оборони був зосереджений навколо міста Токмак, яке було укріплене оборонними спорудами по всьому периметру.

Структура Росія збудувала приблизно 2 000 кілометрів оборонних споруд від кордону з Білоруссю до дельти Дніпра, з яких близько 1 000 кілометрів розташовані безпосередньо на території України. Ці оборонні системи поділені відповідно до українських областей, зокрема Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської. Кожен із цих напрямків має власні специфічні умови, що ускладнюють дії українських сил.

Оборонні споруди складаються з розгалуженої мережі траншей, артилерійських позицій, протипіхотних і протитранспортних мін, колючого дроту, земляних валів, а також «зубів дракона» — бетонних протитанкових перешкод, призначених для ускладнення руху основних бойових танків і механізованої піхоти.

Метою цих оборонних споруд є уповільнення просування українських сил і спрямування їхніх дій у райони, більш вигідні для російської сторони. Україна стикається зі складним вибором: наступ на сильно укріплені напрямки до Криму, міські райони Донецької області або менш стратегічно важливу Луганську область. Кожен із варіантів пов’язаний із необхідністю подолання значних оборонних рубежів і ризиком контратак.

Запорізька область Ця територія містить три підсистеми оборони. Лінія фронту простягається приблизно на 150 кілометрів і включає кілька оборонних рубежів, які підтримуються артилерією. Друга лінія оборони може стати новою лінією фронту в разі українського наступу. Третя лінія складається з укріплень навколо ключових населених пунктів. Поєднання мобільної та позиційної оборони означає, що проміжні території також перебувають під контролем або спостереженням. Така конфігурація відображає стратегічне значення Запорізького напрямку.

Водночас, за даними, опублікованими 24 березня 2023 року виданням The Kyiv Independent, повідомлялося про примус російською стороною українських цивільних осіб до будівництва елементів оборонних споруд «лінії Суровікіна» в Запорізькій області.

Херсонська область Росія меншою мірою покладається на багаторівневі фортифікації в цьому районі через сприятливіші природні умови, натомість зосереджує оборонні споруди вздовж Дніпра та його дельти, де перетин водних перешкод потребує складних десантних операцій. Переправи через річку ускладнені логістичними факторами, що знижує можливість глибокого прориву. Після знищення Каховської дамби у червні 2023 року ситуація в регіоні додатково ускладнилася через масштабні затоплення.

Донецька область Фронт у цьому районі поєднує старі та нові фортифікаційні споруди з особливостями щільної міської забудови. Позиції, створені до 2022 року, частково зберігаються, однак їхня ефективність може бути знижена через тривале невикористання. Бої в умовах міської забудови ускладнюються великими розмірами населених пунктів. Оборонні споруди також спрямовані на запобігання обходу міських районів, тоді як російські резерви можуть оперативно залучатися завдяки близькості до території Росії.

Луганська область Оборонна система поділяється на південну та північну частини. Південна ділянка зосереджена навколо Сіверськодонецька і за характером укріплень подібна до оборони в Донецькій області; також позиції розміщені в лісових масивах району Кремінної. Північна система простягається до кордону з Росією, з імовірною другою лінією оборони за населеними пунктами вздовж річки Красної.

Російська оборона спирається на населені пункти як на першу лінію стримування, доповнену польовими укріпленнями для локалізації можливих проривів. Північні ділянки з розривами в обороні потенційно можуть бути цілями для наступу, однак такі дії пов’язані з ризиками через близькість до російського кордону.

Ефективність

Український контрнаступ 2023 року Український контрнаступ 2023 року значною мірою ускладнювався російською системою оборони, що включала розгалужені фортифікаційні споруди та використання особливостей місцевості. Масштабне застосування російською стороною мінних полів зробило Україну однією з найбільш замінованих країн у світі, при цьому основні зони мінування зосереджувалися на півдні та сході України. Початкові механізовані наступальні дії могли зазнати ускладнень через один або сукупність таких чинників.

Колишній головнокомандувач Валерій Залужний, який відповідав за проведення контрнаступу, відзначав проблему високої щільності мінних полів, що уповільнювали просування та дозволяли противнику концентрувати вогонь по бронетехніці. Критики зазначають, що стратегія України з розподілення сил на кількох напрямках могла зменшити загальну ефективність наступальних дій. Рівнинний відкритий рельєф південного фронту робив українські сили вразливими до артилерійських і авіаційних ударів, тоді як у міських районах оборонні споруди використовувалися для спрямування та ускладнення просування. Окрім цього, Україна не мала деяких ключових спроможностей, зокрема повноцінного комплекту сучасних винищувачів F-16, що ускладнювало прорив оборони. Зміни в тактиці, зосереджені на поступовому виснаженні противника артилерією замість швидких проривів, зменшили втрати техніки, але сповільнили темпи наступу. Такий підхід покращив взаємодію між родами військ, однак за відсутності переваги в повітрі досягнення проривів залишалося складним завданням.

Наприкінці серпня 2023 року, після тривалих і запеклих боїв, Збройні сили України взяли під контроль село Роботине. Воно розташоване на зовнішньому контурі так званої «лінії Суровікіна».

21 вересня 2023 року українська бронетехніка, зокрема Stryker, Marder та MaxxPro, уперше перетнула ділянки оборонної системи, пов’язаної з «лінією Суровікіна».

Лінія Вагнера

Огляд Лінія Вагнера — це лінія оборони, збудована на сході України російським парамілітарним формуванням «Вагнер» під час російсько-української війни.

19 жовтня 2022 року Євген Пригожин, керівник парамілітарного формування «Вагнер», оголосив про початок будівництва цієї оборонної лінії. Її метою було стримування просування українських військ у напрямку Луганської області на сході України, яку Росія анексувала у вересні 2022 року. За повідомленнями російських медіа, ця система розглядалася як друга лінія оборони на випадок спроб прориву з боку Збройних сил України.

У звіті від 21 листопада 2022 року Міністерство оборони Великої Британії зазначало, що Москва надавала пріоритет будівництву оборонних позицій на лінії Сватове–Кремінна.

Структура Лінія складається з двох подвійних рядів «зубів дракона», які призначені для блокування просування танків.

Між цими двома оборонними смугами розташовані глибокі траншеї та вогневі позиції, що доповнюють систему укріплень. Наявність мінування на цій ділянці не підтверджена.

Проєкт передбачає близько 200 кілометрів фортифікаційних споруд на сході України аж до кордону з Росією .

Лінія мала простягатися з півдня на північ, починаючи від міста Світлодарськ, уздовж лінії фронту до річки Сіверський Донець, а далі формувати гострий кут і знову повертати на схід, повторюючи русло річки до державного кордону.

Інший представник керівництва ПВК «Вагнер», Андрій Богатов, заявив, що будівництво оборонної лінії також розпочалося на території Бєлгородської області в Росії.

Ефективність Деякі експерти поставили під сумнів ефективність цієї лінії. На думку Ксав’є Тітельмана, спостерігача за конфліктами та консультанта з оборони, «зуби дракона» мають бути частково заглиблені в ґрунт так, щоб назовні виступала лише верхівка; у такому разі їх можна об’їхати лише з великими труднощами, тоді як звичайного броньованого бульдозера достатньо, щоб їх перевернути.

За даними українського губернатора Луганської області Сергія Гайдая, станом на жовтень 2022 року було збудовано лише близько 2 км таких укріплень. За оцінкою ABC News на основі супутникових знімків, станом на лютий 2023 року було збудовано близько 12 км.

Згідно з бюлетенем ISW від лютого 2023 року, запропоноване Пригожиним продовження «лінії Вагнера» мало на меті захист кордону між Бєлгородською областю та українськими Сумською, Харківською і Луганською областями, однак воно не охоплювало б північ Луганської області до лінії зіткнення, що суперечило заявам Кремля про захист усього регіону.

За даними BBC, станом на лютий 2023 року «зуби дракона» на лінії Вагнера не були заглиблені або замасковані, що суттєво знижує їхню ефективність.