О́бстріли ри́нку Марка́ле або різани́ни на Марка́ле (, , ) — два окремі артилерійські удари, здійснені армією Республіки Сербської під час Боснійської війни, націлені на цивільне населення. Обстріли сталися на ринку Маркале, розташованому в історичному центрі Сараєва, столиці Боснії і Герцеговини, що на той момент перебувала в сербській облозі.

Перша мінометна атака сталася 5 лютого 1994 року, коли внаслідок удару 120-міліметрового снаряда загинуло 68 людей, а ще 144 зазнали поранень. Другий обстріл відбувся 28 серпня 1995 року. Внаслідок атаки п'ятьма мінометними снарядами загинуло 43 людини, ще 75 зазнали поранень. Остання атака стала однією з причин повітряних ударів НАТО проти боснійських сербів, що зрештою призвело до укладання Дейтонської мирної угоди, припинення більш як трирічної облоги Сараєва та закінчення війни в Боснії і Герцеговині.

Після кожного з обстрілів очільники Республіки Сербської заперечували свою відповідальність: сербські сили стверджували, що боснійська армія сама обстріляла власних громадян аби спровокувати втручання західних країн у війну на їньому боці. Згодом Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії у своєму апеляційному рішенні щодо воєнного злочинця Станіслава Галича у 2006 році постановив, що обстріли велися з території, контрольованої сербами.

Перша атака Перша атака сталася 5 лютого 1994 року між 12:10 і 12:15 за місцевим часом, коли мінометний снаряд поцілив у саму гущу торгових рядів переповненого місцевого ринку Маркале. Одразу після атаки рятувальники на миротворчі сили ООН почали надавати допомогу жертвам, а відеозаписи, зроблені на місці численних цивільних жертв, згодом були опубліковані на центральних телеканалах і транслювалися по всьому світу. Внаслідок удару 120-міліметрового мінометного снаряда загинуло 68 осіб, ще 144 людини дістали поранення.

Після атаки влада Республіки Сербської заперечила свою причетність і звинуватила боснійський уряд в обстрілі власних громадян з метою викликати міжнародну реакцію та втручання у війну сил НАТО. Першим приводом для розбіжностей щодо відповідальності за масове убивство став первинний звіт Охоронних сил ООН (), в якому зазначалося, що ринок був атакований з боснійських позицій. Згодом керівник UNPROFOR, британський генерал , у своїх мемуарах писав, що за три дні після атаки він повідомив генералові , заступнику командувача сил армії Боснії і Герцоговини, що обстріл вівся з їх сторони. Попри це, пізніший детальний звіт ООН виявив помилку в розрахунках у початковому звіті і дійшов висновку, що встановити точну відповідальність за атаку неможливо.

У грудні 2003 року Судова палата Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у справі проти Станіслава Галича, сербського генерала, що брав безпосередню участь в облозі Сараєва, дійшла висновку, що масове убивство здійснили сербські сили з околиць міста.

Друга атака

Друга атака сталася приблизно за півтора року після першої, близько 11:00 за місцевим часом 28 серпня 1995 року, за кілька годин до висловленої боснійсько-сербською владою попередньої готовності прийняти мирний план Річарда Голбрука. Внаслідок п'ятьох ударів мінометними снарядами, що влучили безпосередньо біля входу до ринку, загинуло 43 особи, ще 75 людей зазнали поранень. Головний удар припав на вулицю перед критими павільйонами ринку, поруч із будівлями, де збиралися черги по продукти. Як і після першого обстрілу, сербська влада відкидала будь-які звинувачення у відповідальності за теракт і знову заявила про обстріл боснійцями власного міста з метою залучення у війну міжнародної спільноти.

У доповіді Генеральній асамблеї ООН 1999 року UNPROFOR визнала очевидну відповідальність армії Республіки Сербської за усі п'ять випущених снарядів. У розслідуванні зазначалося, що «п'ять снарядів влучили поблизу ринку Маркале об 11:10 28 серпня 1995 року», з яких один снаряд «спричинив більшість смертей, поранень і збитків».

Організація дійшла висновку, що «після аналізу всіх наявних даних, без сумніву, усі мінометні снаряди, випущені під час атаки на ринок Маркале, були випущені з території, що контролювалася боснійськими сербами», а також, що «на підставі представлених доказів, позиції мінометів, з яких здійснювався обстріл, знаходилася на території боснійських сербів і, ймовірно, атакували з району на відстані від 3000 до 5000 метрів».

Масове убивство спричинило втручання сил НАТО у війну, що за першої технічної і погодної можливості розпочало операцію «Обдумана сила», що своєю чергою призвела до зняття облоги з Сараєва і завершення війни.

На відміну від висновку UNPROFOR, Судова палата Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у справі проти Драгомира Милошевича зробила висновок, що вона «переконана доказами поліції Боснії і Герцеговини, військовим спостерігачем ООН () та першим розслідуванням UNPROFOR, які дійшли висновку, що напрямок вогню становив 170 градусів», а отже атака була здійснена не з Лукавиці, а з гори Требевич, контрольована на той момент боснійськими сербами.

Друга Судова палата Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у справі Момчило Перішича також дійшла висновку, що мінометний вогонь вівся сербами з гори Теребевич. Пізніше російський полковник Андрій Демуренко, тодішній начальник штабу Охоронних сил ООН, стверджував, що висновок UNPROFOR був недосконалим, оскільки він базувався лише на тій версії, що снаряди були випущені з сербських позицій, а інші гіпотези не перевірялися. Демуренко заявляв, що він, відвідавши теоретичні позиції розташування мінометів, виявив, що жодна з них не могла бути використана для атаки на Маркале, а сербська армія була звинувачена з метою виправдання атаки НАТО проти Сербії.

, колишній голова цивільних справ ООН у Боснії і Герцеговині, під час трибуналу над генералом Драгомиром Милошевичем заявляв, що міф про неоднозначність висновку щодо відповідальності за теракт утворився через нього. Згідно з заявами Гарланда, плутанина вийшла через те, що він порадив генералу , командувачу UNPROFOR, зробити «нейтральну заяву» щодо удару по Маркале, хоча на той час він вже мав технічний звіт розвідувального відділу ООН, який беззаперечно вказував на удар з сербських позицій на Лукавиці. Такі дії були зумовлені бажанням Гарланда забезпечити безпеку сил ООН на територіях, контрольованих сербською армією в разі, якби ті запідозрили про майбутні повітряні удари НАТО по їх позиціях.

Судові процеси

У січні 2004 року склад прокурорів у справі проти Станіслава Галича представили звіт, що містив свідчення експерта зі зброї Берка Зечевича. Спільно з двома іншими спеціалістами, Зечевич виявив шість можливих місць, звідки вівся вогонь під час першої атаки на Маркале. П'ять з них на момент обстрілу перебували під контролем армії Республіки Сербської, а одне — під контролем армії Боснії і Герцеговини. При цьому останнє перебувало під наглядом спостерігачів UNPROFOR, які повідомляли, що з цієї позиції не було випущено жодного снаряда. Зечевич також зазначив, що певні снаряди могли бути випущені лише з одного з двох місць, обидва з яких перебували під контролем сербів. Зрештою суд визнав Галича винним в усіх п'яти атаках на цивільне населення, які йому інкримінувалися, зокрема й в ударі по ринку Маркале. Хоча вирок набув широкого суспільного резонансу, Гельсінський комітет з прав людини зазначив, що в самій Сербії його проігнорували.

У 2007 році Драгомир Милошевич був визнаний винним у обстрілі та снайперських терористичних атаках проти цивільного населення під час облоги Сараєва з серпня 1994 по кінець 1995 року. Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії Мілошевича було засуджено до 33 років тюремного ув'язнення. Судова палата дійшла висновку, що 28 серпня 1995 року ринок обстріляно з позицій корпусу Сараєво-Романія, посаду командира якого обіймав Мілошевич. Однак у 2009 році Апеляційна палата трибуналу скасувала рішення щодо його участі в обстрілі Маркале, оскільки на той час він перебував у лікарні в Белграді й відповідальність за атаку має нести його заступник Чедомир Сладоє.

Примітки