Християнство в Алжирі — історично сформована релігійна традиція на території Алжиру, що охоплює періоди від ранньої церкви античності до сучасного існування християнських громад у переважно мусульманському суспільстві.
Християнство прийшло до Північної Африки в епоху Римської імперії. За словами історика Теодора Моммзена, територія сучасного середземноморського Алжиру була повністю християнською вже до V століття. Видатними берберськими християнами Алжиру були Святий Августин та його мати Свята Моніка, які є важливими святими в християнстві. Вплив християнства занепав у хаотичний період вторгнень вандалів, але посилився в наступний візантійський період. Після арабських завоювань у VII столітті християнство почало поступово зникати.Deeb, Mary Jane. «Religious minorities» Algeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993. Ця стаття містить текст із цього джерела, яке перебуває в суспільному надбанні.
Наразі Північна Африка є переважно мусульманською: іслам є державною релігією Алжиру, Лівії, Марокко та Єгипту. Хоча сповідування та вираження інших вірувань гарантується законом, правова база має тенденцію обмежувати релігійні меншини в прозелітизмі або навіть у будівництві та ремонті церков. Тих, хто навернувся до християнства, влада може переслідувати, розслідувати їхню діяльність та карати. У 2009 році частка християн в Алжирі становила менш як 2 %. У цьому ж дослідженні ООН налічила у країні 100 000 католиків і 45 000 протестантів. Хоча християни є релігійною меншиною в Алжирі, тут досі можна знайти церкви, побудовані за часів французького правління.
У 1996 році П'єр Клавері, єпископ Орану, був убитий терористами. Це вбивство сталося невдовзі після вбивства ченців у Тібіріні. Цей терористичний акт був частиною загальної тенденції насильства під час громадянської війни в Алжирі в 1990-х роках, яку часто називають «Чорним десятиліттям». У цей час загинуло від 100 000 до 200 000 алжирців. Починаючи з 1960 року, все більше алжирців приймають християнство.
Католицизм
Автохтонне християнство після арабського завоювання
Традиційний історичний погляд полягає в тому, що завоювання Північної Африки Омеядським халіфатом між 647 і 709 роками н. е. фактично поклало кінець християнству в Північній Африці на кілька століть. Панівна думка зводиться до того, що Церкві бракувало міцної чернечої традиції, і вона все ще страждала від наслідків єресей, зокрема донатистської єресі, що сприяло її ранньому знищенню на території сучасного Магрибу (Тамазги).The Disappearance of Christianity from North Africa in the Wake of the Rise of Islam C. J. Speel, II Church History, Vol. 29, No. 4 (Dec., 1960), pp. 379—397
Проте з'явилися нові дослідження, які ставлять це під сумнів. Є свідчення того, що християнська віра зберігалася в регіоні від Триполітанії (сучасна західна Лівія) до сучасного Марокко протягом кількох століть після завершення арабського завоювання до 700 року н. е.Francois Decret, Early Christianity in North Africa (James Clarke & Co, 2011). Християнська громада згадується в 1114 році в Калаа в центральному Алжирі. Існують також докази релігійних паломництв після 850 року н. е. до гробниць християнських святих за межами Карфагену, а також свідчення релігійних контактів з християнами мусульманської Іспанії. Крім того, календарні реформи, прийняті в Європі в цей час, були поширені серед корінних християн Тунісу, що було б неможливо за відсутності контактів з Римом.
Місцеве християнство зазнало тиску, коли до влади прийшли ісламські фундаменталістські режими Альмохадів та Альморавідів, і записи свідчать про вимоги до місцевих християн Тунісу прийняти іслам. Є повідомлення про наявність християнського населення та єпископа в місті Кайруан близько 1150 року н. е. — це вагоме свідчення, оскільки це місто було засноване арабськими мусульманами близько 680 року н. е. як їхній адміністративний центр після завоювання. Корінне християнське населення в регіоні Мзаб зберігалося до ХІ століття. Лист із архівів Католицької Церкви з XIV століття показує, що в Північній Африці було чотири єпископства, що, безумовно, свідчить про різкий спад порівняно з понад чотирма сотнями єпископств, які існували на момент арабського завоювання. Бербери-християни продовжували жити в Тунісі та регіоні Нефзауа на півдні Тунісу аж до першої чверті XV століття.
Відродження християнства під час французького колоніалізму
Католицька церква відновила свою діяльність в Алжирі після французького завоювання, коли в 1838 році була створена Алжирська єпархія. За останнім переписом населення в Алжирі, проведеним 1 червня 1960 року, в країні налічувалося 1 050 000 цивільних осіб немусульманського віросповідання (переважно католиків), що становило 10 % від загальної чисельності населення (зокрема 130 000 алжирських євреїв). Більшість із християн мали французьке, італійське або іспанське походження.
За часів французького правління католицьке населення Алжиру досягло свого піку і становило понад мільйон осіб. Країна була розділена на чотири дієцезії, включаючи одну архідієцезію: Архідієцезія Алжиру Дієцезія Константіни Дієцезія Орану Дієцезія Лагуату (Безпосередньо підпорядковується Святому Престолу)
Під час французького правління християнство використовувалося як інструмент асиміляції. Французькі колонізатори намагалися навернути мусульманське населення до християнства як форму модернізації. Були прийняті закони, які визначали права алжирців як громадян на основі релігії. Декрет Крем'є 1870 року позбавив алжирців-мусульман статусу повноправних громадян, водночас надавши місцевим християнам та алжирським євреям повне громадянство. Проте, через цей закон дуже мало алжирців прийняли християнство. Громадянський поділ за релігійною ознакою, встановлений під час французького колоніального правління, розпалив ворожнечу між групами, яка вплинула на становище релігійних меншин в Алжирі на багато років після закінчення колоніального правління.
Християнство після здобуття незалежності Після того, як Алжир здобув незалежність у 1962 році, близько 800 000 п'є-нуарів (франкоалжирців) з французьким громадянством були евакуйовані до європейської Франції. Більшість евакуйованих були християнами або євреями. Приблизно 200 000 алжирських жителів із французьким громадянством вирішили залишитися в Алжирі. Протягом наступних десятиліть кількість людей із французьким громадянством продовжувала зменшуватися. У 1965 році їх було близько 100 000, а до кінця 1960-х років — близько 50 000.«Pieds-noirs»: ceux qui ont choisi de rester, La Dépêche du Midi, березень 2012
Прозелітизм серед мусульманського населення спочатку був суворо заборонений; пізніше ця заборона дотримувалася менш суворо, але навернень відбувалося мало. Кілька католицьких місій, заснованих в Алжирі, здебільшого займалися благодійною роботою та допомогою, створенням шкіл, майстерень і лікарень, а також підготовкою персоналу для нових установ. Деякі місіонери з цих організацій залишилися в країні після здобуття нею незалежності, працюючи серед бідніших верств населення. На початку 1980-х років католицьке населення налічувало близько 45 000 осіб, більшість з яких були іноземцями або алжирцями, які одружилися з французами чи італійцями.
Після здобуття незалежності спостерігається зростання ісламського фундаменталізму. Вбивство у 1996 році П'єра Клавері, єпископа Орану, стало актом насильства з боку ісламських екстремістських терористів проти християнської спільноти. Того ж року було вбито сім ченців Абатства Богоматері Атласької, хоча досі достеменно невідомо, хто їх убив. П'єр Клавері та сім ченців були беатифіковані на месі, на якій також були присутні мусульмани, у святилищі Богоматері Святого Хреста в Орані 8 грудня 2018 року.
Протестантизм
У 2011 році за консервативними оцінками кількість протестантів в Алжирі становила приблизно 45 000 осіб. Дані за 2020 рік свідчать про те, що протестанти складають 0,03 % населення країни (або один з 10 християн).The ARDA website, retrieved 2023-08-28
З 2006 року місіонерська діяльність серед мусульман може каратися тюремним ув'язненням на строк до п'яти років. Протестантська церква Алжиру є об'єднаною церквою, утвореною Методистською та Реформатською церквами, і налічує близько 10 000 осіб. Протестантська церква Алжиру є однією з двох офіційно визнаних християнських організацій у країні.
За даними Міжнародного християнського концерну (ICC), більшість християн збираються в домівках заради власної безпеки. Міністр у справах релігій країни назвав євангельські церкви «небезпечними». Універсальний періодичний огляд (UPR) у листопаді розглянув ставлення уряду до громад мусульман-ахмаді та християн-протестантів, відзначивши «переслідування з боку держави». Протестанти та католики відзначають тривалі затримки в отриманні віз для релігійних працівників.
З листопада 2017 року алжирська влада закрила 17 церков, що належали Протестантській церкві Алжиру, виправдовуючи ці закриття відсутністю дозволу від Національної комісії зі здійснення немусульманських культів.République Algérienne Démocratique et Populaire, " DZA 15.03.2021 (5.2020) ", 22 січня 2021 (перевірено 22-03-2022)République Algérienne Démocratique et Populaire, " HRC/NONE/2021/SP/6 ", 12 січня 2021 (перевірено 22-03-2022) За словами представників Протестантської церкви Алжиру, ця Комісія завжди відмовляла в наданні будь-яких дозволів євангельським протестантським громадам.world evangelical alliance, " Algeria: Arbitrary Closures of Protestant Churches and Prosecution of Christians Continue through 2021 ", 20 серпня 2021 (перевірено 22-03-2022) Церква Повного Євангелія в Тізі-Узу, яку описують як найбільшу алжирську протестантську церкву, була закрита поліцією у 2019 році. US State Dept 2022 report У березні 2023 року суд засудив президента Протестантської церкви Алжиру (EPA), пастора Салахеддіна Шалаха, до 18 місяців в'язниці за прозелітизм у соціальних мережах, хоча пізніше вирок пом'якшили, скасувавши ув'язнення.
У звіті Комісії з прав людини за 2018 рік висловлено стурбованість комітету щодо ризику криміналізації немусульманської діяльності, закриття церков та нападів і залякувань осіб, які не дотримуються Рамадану.United Nations Human Rights Committee, " Concluding observations on the fourth periodic report of Algeria «, 17 серпня 2018 (перевірено 22-03-2022)
Крім того, Спеціальний доповідач з питань свободи релігії або переконань разом із різними іншими Спеціальними доповідачами ООН надіслали два повідомлення алжирському уряду. У першому листі, датованому 4 жовтня 2018 року, висловлюється занепокоєння з приводу «адміністративних та судових бар'єрів, з якими стикаються члени християнської меншини»,UN special rapporteurs, Internal Communication AL DZA 4/2018, 04-10-2018 (перевірено 22-03-2022) а в другому, датованому 2 грудня 2020 року, згадується «кампанія адміністративного закриття». Відповідь була надана лише на другий лист, у двох частинах, у яких уряд Алжиру заявив, що «звинувачення щодо ситуації з протестантами в Алжирі є неправдивими та безпідставними».