«Сара́євське сафа́рі» (; також «Сафа́рі на циві́льних у Сара́єво» або «Людське́ сафа́рі у Сара́єво») — явище під час облоги Сараєва — епізоду Боснійської війни, що полягало в полюванні на людей в оточеній сербською армією столиці Боснії і Герцеговини, частина так званого «військового туризму».

Згідно з міжнародними розслідуваннями, сербські військовики за грошову винагороду надавали можливість охочим іноземцям стріляти зі снайперських гвинтівок у цивільних мешканців Сараєва з розважальною метою. Явище набуло широкого розголосу 2022 року, після прем'єри словенського документального фільму «Сараєвське сафарі», знятого режисером Міраном Зупанічем у співпраці з Al Jazeera.

Вихід фільму спровокував ланцюг судових процесів, зокрема прокуратурою Боснії і Герцеговини, Бельгії та Італії щодо ймовірної участі в «сафарі» італійських, французьких, бельгійських, швейцарських та австрійських громадян. Офіційна влада Сербії та сербські асоціації ветеранів війни категорично заперечують усі звинувачення, називаючи їх «пропагандою» та «огидною брехнею», спрямованою проти армії Сербії та сербського народу.

Свідчення У 1992 році італійська газета «Corriere della Sera» повідомляла про те, що деякі італійські громадяни, можливо, їздять до Боснії аби провести там вихідні в ролі снайперів. Про це явище також згадується в книзі Луки Леоне «Бастарди Сараєва» ().

Того ж року вийшов документальний фільм «Сербські епоси» () польського режисера Павела Павліковського, який серед іншого містить кадри з російським імперіалістом і націонал-більшовиком Едуардом Лімоновим. На кадрах Лімонов, якого в горах навколо Сараєва супроводжував Радован Караджич, стріляв з кулемета з оптичним прицілом по обложеному місту.

Згодом звинувачення, висунуті у фільмі, набули більшої ваги завдяки виявленню попередніх свідчень, наданих Міжнародному трибуналу щодо колишньої Югославії. Так, Джон Джордан, колишній морський піхотинець і вогнеборець США, у 2007 році, під час судового процесу над генералом Драгомиром Милошевичем, давав свідчення про те, що кілька разів бачив осіб, яких він описав як «снайперів-туристів». Джордан зазначав, що з огляду на їхній «одяг, озброєння і те, як їх супроводжували місцеві офіцери», вони «не виглядали як місцеві жителі».

На пряме запитання, де саме він бачив цих осіб, Джордан відповів, що зустрічав їх під час його візиту до сербських пожежників у Грбавиці, що збігається зі свідченнями у фільмі словенського режисера Мірана Зупаніча «Сараєвське сафарі», презентованого у 2022 році на кінофестивалі AJB DOC у Сараєві.

З дебютом фільму «полювання на людей» під час облоги Сараєва набуло великої уваги, а сам Зупаніч, що раніше вже фільмував Боснію під час війни, описав «Сараєвське сафарі» як найтемнішу частину своєї неофіційної «боснійської трилогії», в яку також вписуються фільми «Очі Босні» (, 1993) та «Мій друг Муйо» (, 2012).

Фільм ґрунтується на свідченнях кількох джерел, зокрема на заявах анонімного колишнього співробітника розвідувальної служби. Згідно з ними, організовані групи «військових туристів» прибували через аеропорт у Белграді, звідки їх доправляли вертольотами Югославської народної армії або автомобільним транспортом до Пале, а звідти до позицій армії Республіки Сербської.

Усі архівні кадри, використані у фільмі, за одним винятком, були зняті під час війни у ​​1993 та 1994 роках. Зупаніч зазначив, що деякі свідки, які спочатку погодилися брати участь, пізніше відмовилися від неї через страх.

Основною місцевістю, звідки здійснювали постріли, вважається Грбавіца — район Сараєва, звідки відкривався добре прострілюваний вид на місто і який під час облоги перебував під контролем сербів. Свідки зазначали, що «туристи» прибували з різних країн, зокрема зі США, Канади, Росії та Італії.

Розслідування

Боснія і Герцеговина

Вихід фільму словенського режисера Мірана Зупаніча «Сараєвське сафарі» спровокував ланцюг судових процесів, зокрема у Боснії і Герцеговині. Наприкінці вересня 2022 року пані мер Сараєва Бенджаміна Карич подала позов до прокуратури щодо відповідальності за «сафарі» членів армії Республіки Сербської і участь в ньому невстановлених іноземних громадян. 1 листопада того ж року боснійська прокуратура підтвердила, що справу було порушено та передано прокурору Спеціального відділу з військових злочинів.

Згодом Карич доповнила позов пропозицією допитати італійського письменника Луку Леоне, автора книги «Виродки Сараєва» (), що мала згадки про військовий туризм у місті під час облоги. До справи також прикріпили свідчення морського піхотинця США Джона Джордана, надані Міжнародному трибуналу щодо колишньої Югославії у 2007 році. Крім того, за підтримки Зупаніча Карич подала запит на доступ до військових архівів збройних сил Боснії і Герцеговини.

Станом на листопад 2025 року, за три роки після порушення справи, не було опубліковано жодної публічної заяви про її хід, що спонукало Карич надіслати до прокуратури новий запит щодо статусу розслідування.

У листопаді 2025 року хорватський журналіст-розслідувач Домагой Маргетич подав позов проти президента Сербії Александара Вучича, в якій стверджував, що той брав участь у «сафарі на людей» як доброволець армії Республіки Сербської. У своїй заяві до прокуратури Маргетич посилається на відео 1993 року та нібито інтерв'ю часів війни, а також на свідчення боснійських чиновників як доказ того, що Вучич добровільно брав участь у війні, зокрема у Сараєво протягом 1992—1993 років. Журналіст також стверджує, що президент Сербії провів кілька місяців на Сараєвському єврейському цвинтарі, звідки неодноразово вівся снайперський вогонь.

Відповідаючи на звинувачення, зокрема коментуючи відеозапис 1993 року, на якому нібито відно, як він тримає снайперську гвинтівку разом з іншими озброєними людьми на цвинтарі, Вучич наполягав, що «ніколи в житті не тримав снайперської гвинтівки» й сам він «навіть ніколи не мав тієї гвинтівки», оскільки «це ж штатив для камери».

Італія

Через відсутність реакції на відкриті кримінальні провадження в Боснії і Герцоговині в Італії було розпочато власне розслідування про причетність італійських громадян до участі в «полюванні на людей». 28 січня 2025 року журналіст Еціо Гаваццені та колишній суддя Гвідо Сальвіні подали позов на 77 сторінок до прокуратури Мілана. Розслідування Гаваццені зосереджено на італійцях, які походили переважно з багатших північних регіонів, але він також виявив докази, що вказують на те, що серед учасників стрілянини по цивільних також були бельгійці, французи, німці та інші національності.

Навесні того ж року прокурор Алессандро Гоббіс офіційно відкрив кримінальне провадження за фактом «умисного вбивства за обтяжуючих обставин, вчиненого з особливою жорстокістю та з низьких мотивів». За законодавством Італії, такий злочин не має терміну давності і карається максимальним покаранням — довічним ув'язненням.

Згідно з повідомленням італійський ЗМІ та позовом Гаваццені, розслідування зосереджено на італійських громадянах, зокрема тих, хто так чи інакше пов'язаний з ультраправими рухами. У розслідуванні згадуються «міланський бізнесмен, власник приватної клініки пластичної хірургії», а також інші особи з Турина та Трієста.

Існують припущення, що «Сараєвське сафарі» організовувала Служба державної безпеки Сербії. Імовірний шлях «туристів» передбачав переліт з Трієста до Белграда сербською чартерною компанією «Aviogenex», звідки вертольотами Югославської народної армії їх доставляли на позиції армії Республіки Сербської. Вартість подібних послуг коштувала 80—100 тисячам євро за сучасним курсом. Численні італійські джерела, пов'язані з розслідуванням, також підтверджували твердження про те, що «найвища ціна була за убивство дитини» й що «розстріл дітей коштував дорожче».

У лютому 2026 року італійські ЗМІ повідомляли, що правоохоронці проводять розслідування щодо ймовірного учасника стрілянини по цивільним в обложеному Сараєво. Підозрюваний, 80-річний колишній дальнобійник з північноіталійського регіону Венето, нібито вихвалявся тим, що «проводив полювання на людей». Він став першим підозрюваним, щодо якого розпочато офіційне розслідування.

Станом на квітень 2026 року під слідством у справі «людського сафарі» перебувало четверо італійіців, зокрема з Фріулі, Бріанци, Тоскани та Алессандрії. Останньому було висунуто підозру навесні 2026 року, підозрюваний — 64-річний чоловік, колишній клерк судової установи Лігурії. В коментарі для ЗМІ італієць заявляв, що під час війни дійсно перебував у Боснії як доброволець у складі сербського військового формування, але заперечує участь у снайперських атаках на Сараєво.

Бельгія У листопаді 2025 року бельгійська депутатка Лейла Агіч повідомила, що громадяни Бельгії, ймовірно, також брали участь у так званому «Сараєвському сафарі».

Агіч закликала федеральну прокуратуру розслідувати можливі військові злочини, хоча жодних імен чи фактів наявності офіційних рослідувань підтверджено не було. У тому ж році італійський суддя Гвідо Сальвіні відмовився надати додаткові подробиці, але двічі наголосив на причетності Бельгії до цієї справи.

США У листопаді 2025 року конгресвумен Анна Пауліна Луна завяила, що в США розпочато розслідування щодо того, чи брали участь громадяни США в «полюванні на людей» у Сараєво. Розслідування відбувається у співпраці з консульствами Боснії і Герцеговини та Італії.

Австрія У квітні 2026 року австрійські правоохоронні органи розпочали розслідування щодо двох осіб, один з яких є громадянином Австрії, підозрюваних в участі в стрілянині по цивільним людям в межах «військового туризму» у Сараєво.

Німеччина Одночасно з Австрією, у квітні 2026 року депутати від Партії зелених Ірен Міхалич, Гельге Лімбург та Константін фон Нотц подали парламентське питання до Бундестагу щодо обізнаності федерального уряду про ймовірну участь німців в снайперських атаках під час облоги Сараєва.

Реакція Фільм Мірана Зупаніча «Сараєвське сафарі» викликав бурхливу реакцію у країнах колишньої Югославії. Так, колишній президент Республіки Сербської Милорад Додик, голова та членкиня Президії Боснії і Герцеговини Желька Цвіянович, а також мер Східного Сараєва Любіша Чосіч засудили фільм.

Асоціації ветеранів армії Республіки Сербської «рішуче відкидають» твердження про існування «сафарі». У ЗМІ та офіційних заявах Сербії фільм послідовно називали пропагандою, «огидною брехнею про армію Республіки Сербської» та спробою «демонізувати сербський народ». Деякі громадські організації, зокрема ветеранські організації громад Пале і Ілиджа вимагали заборони показу фільму у Сербії.

У відповідь на вихід фільму мер Східного Сараєва Любіша Чосіч особисто подав позов проти режисера Мірана Зупаніча.

Див також

Людське сафарі Сараєвське сафарі (фільм)

Примітки

Література