Пожежі нафтових свердловин Кувейту — техногенна катастрофа в Кувейті, спричинена тим, що іракські військові підпалили, за повідомленнями, від 605 до 732 нафтових свердловин разом із невизначеною кількістю заповнених нафтою низинних ділянок, таких як нафтові озера та пожежні траншеї, під час відступу з Кувейту в 1991 році через просування сил коаліції під проводом США у війні в Перській затоці. Пожежі спалахнули в січні та лютому 1991 року, а перші пожежі на нафтових свердловинах були загашені на початку квітня 1991 року, а остання свердловина була закрита 6 листопада 1991 року.

Причини Суперечка між Іраком та Кувейтом щодо нібито похилого буріння на нафтовому родовищі Румайла була однією з причин вторгнення Іраку до Кувейту в 1990 роціThomas C. Hayes, Confrontation in the Gulf; The Oilfield Lying Below the Iraq-Kuwait Dispute , The New York Times, September 3, 1990.

Крім того, Кувейт видобував нафту вище договірних лімітів, встановлених ОПЕК. Напередодні іракського вторгнення Кувейт встановив квоти на видобуток майже на 1,9 мільйона барелів на день (300 000 м³/день), що збіглося з різким падінням світових цін на нафту. До літа 1990 року перевиробництво в Кувейті стало серйозною темою суперечок з Іраком.

Деякі аналітики припускають, що однією з головних мотивів Саддама Хусейна у вторгненні до Кувейту було покарання правлячої родини ас-Сабах у Кувейті за те, що вона не припинила свою політику перевиробництва, а також його причини знищення згаданих свердловин.

Також існує гіпотеза, що Ірак вирішив знищити нафтові родовища для досягнення військової переваги, вважаючи, що інтенсивні шлейфи диму, що служать димовими завісами, створеними палаючими нафтовими свердловинами, перешкоджатимуть авіаударам коаліції, зірватимуть можливість застосування високоточної керованої зброї союзниками та роботу розвідувальних супутників, а також зможуть приховати військові пересування Іраку. Крім того, вважається, що іракське військове керівництво могло розглядати спеку, дим та уламки від сотень палаючих нафтових свердловин як суттєву перешкоду для сил коаліції у відбитті території. Початок руйнування нафтових свердловин підтверджує цей військовий аспект саботажу свердловин; наприклад, на ранній стадії повітряної кампанії коаліції кількість палаючих нафтових свердловин була відносно невеликою, але наприкінці лютого їх кількість різко зросла з початком наземної кампанії.

Іракські військові інженери також випустили нафту в низинні райони для оборони від піхоти та механізованих підрозділів вздовж південного кордону Кувейту, побудувавши кілька «вогневих траншей» приблизно один кілометр завдовжки та три метри завширшки та глибиною, щоб перешкодити просуванню наземних військ Коаліції.

Військове використання наземних пожеж також слід розглядати в контексті з одночасним навмисним розливом нафти на морі під час війни в Перській затоці, очевидною стратегічною метою якого було запобігти потенційній висадці морської піхоти США.

Ліквідація пожеж Палаючі свердловини потрібно було загасити, оскільки без активних зусиль Кувейт втрачав мільярди доларів доходів від нафти. Експерти прогнозували, що пожежі горітимуть від двох до п'яти років, перш ніж втратять тиск і згаснуть самостійно.

Спочатку за гасіння пожеж відповідали компанії Bechtel, Red Adair Company (тепер продана Global Industries of Louisiana), Boots and Coots та Wild Well Control. Safety Boss була четвертою компанією, яка прибула на місце, але врешті-решт загасила та загерметизувала найбільше свердловин серед усіх інших компаній: 180 з 600. Також були укладені контракти з іншими компаніями, включаючи Cudd Well/Pressure Control, Neal Adams Firefighters та Kuwait Wild Well Killers.

За словами Ларрі Х. Флака, інженера-нафтовика Boots and Coots International Well Control, 90 % усіх пожеж 1991 року в Кувейті було загашено лише морською водою, яку розпилювали з потужних шлангів біля основи пожежі. Вода для гасіння була поставлена ​​в посушливий пустельний регіон шляхом перепрофілювання нафтопроводів, якими до підпалу перекачували нафту зі свердловин до Перської затоки. Трубопровід був незначно пошкоджений, але після ремонту його потік було змінено на зворотний для перекачування морської води з Перської затоки до палаючих нафтових свердловин. На початку робіт частота гасіння становила приблизно 1 раз на 7–10 днів, але потім, з набуттям досвіду та видаленням мінних полів, що оточували палаючі свердловини, частота зросла до 2 разів або більше на день.

Див. також Танкерна війна Тактика спаленої землі Підрив Каховської ГЕС Розлив нафти з танкера в Егейському морі (1992) Пожежі та фонтани на нафтових і газових свердловинах

Примітки

Посилання Kuwaiti oil fires Towering Infernos — The Kuwait Oil Fires Gulf War oil burning

Література Against the Fires of Hell: The Environmental Disaster of the Gulf War. Hawley, T. M., Harcourt Brace Jovanovich, New York, 1992. ISBN 9785553408886

Джерела

United Nations, Updated Scientific Report on the Environmental Effects of the Conflict between Iraq and Kuwait Archived 2010-07-28 at the Wayback Machine, March 8, 1993.