М-17 — авіаційний, бензиновий, V-подібний, 12-циліндровий двигун з рідинним охолодженням, який серійно виготовлявся в СРСР з 1930 по 1941 роки. Є ліцензійною копією німецького двигуна BMW VI, доопрацьована Олександром Мікуліним. Загалом було виготовлено понад 27 тисяч екземплярів.

Історія 1925 року в СРСР надійшла технічна інформація, про найпотужніший на той час, німецький авіаційний двигун BMW VI. Того ж року було закуплено 2 екземпляри цих двигунів і проведено їх дослідження в НАМІ. Радянська влада розглядала можливість налагодити виробництво цих двигунів в СРСР. В лютому 1927 року представницька делегація прибула до Мюнхена, де розпочалися перемовини, щодо купівлі ліцензії на виробництво двигунів і згодом в жовтні того ж року було підписано угоду, за якою авіатрест отримував права на виробництво двигунів BMW VI, модифікацій aE6.0 та aE7.3, а також мав право на отримання всієї інформації щодо змін конструкції цих двигунів в найближчі 5 років. Німеччина передавала СРСР креслення, специфікації, розрахунки, а також виконувала навчання радянських спеціалістів. Виробництво нових двигунів вирішили налагодити на Заводі №26 в місті Рибінськ. Переоснащення заводу під нову продукцію і адаптація двигуна радянськими інженерами тривали доволі довго, через це перший двигун було виготовлено лише 1930 року. В радянській документації цей двигун отримав маркування М-17. Через нижчу якість матеріалів і відмінності в технічних процесах, а також через бажання радянських інженерів зміцнити деякі елементи двигуна, М-17 вийшов на 31 кг важчим за свій німецький прототип і мав меншу потужність. Після завершення випробувань 15 серпня 1930 двигуни М-17 офіційно були допущені до використання у техніці ВПС СРСР. 1930 року було виготовлено 165 двигунів, наступного 1931 року вже 334 і надалі виробництво зростало. Попит на двигун був значним і керівництво авіатресту вирішило впровадити двигун у виробництво ще на одному заводі. Цим заводом став , виробництво на якому стартувало також 1930 року. Проте якість двигунів виготовлених на московському заводі виявилася низькою. Як згодом було встановлено, на заводі в конструкцію внесли ряд самовільних змін, з метою спрощена виробництва, що призвело до зниження рівня компресії та падіння максимальної потужності двигунів. Всього на заводі №24 встигли виготовити лише 30 двигунів, після чого виробництво згорнули. Врешті всі двигуни виробництва заводу визнали некондиційними і ВПС закуповувала їх за зниженою вартістю, для встановлення на навчальні літаки. Натомість виробництво двигунів у Рибінську на заводі №26 впевнено зростало і на своєму піку, 1934 року досягло показника в 5662 двигуна. Після цього кількість виготовлених двигунів почала знижуватись, через появу більш прогресивного двигуна , створеного Олександром Мікуліним на основі М-17. За час виробництва було створено декілька різних модифікацій двигуна. Істотно покращено ресурс: від 100 год в перших версіях до 400 год в останніх. Авіаційні модифікації двигуна ще вироблялися до 1939 року. А його танкова модифікація протрималася на конвеєрі аж до 1941 року. Загалом було виготовлено, за різними джерелами, від 27279 до 27534 екземплярів двигунів. М-17 в різних модифікаціях використовувався на бомбардувальниках: ТБ-1 та ТБ-3, винищувачах: та І-7, пасажирських літаках: К-5, АНТ-9 та ПС-89, багатоцільових літаках: та АНТ-7, гідролітаках МБР-2 та МДР-2. Окрім авіаційних двигунів існували танкові модифікації М-17, якими оснащувалися танки: БТ-7, Т-28, Т-34, Т-35, КВ-1, а також .

Конструкція Конструктивно це бензиновий, V-подібний, 12-циліндровий двигун з рідинним охолодженням. Кут розвалу між циліндрами 60°. Навколо кожного циліндра створено окремий сталевий кожух, а внизу ці кожухи об'єднані спільним алюмінієвим картером, а вгорі — механізмом газорозподілу. Схему двигуна має два шатуни: основний для правого ряду циліндрів і причіпний — для лівого. Через таку несиметричну конструкцію хід поршнів різний — 190 і 199 мм відповідно. Також двигун відрізняється широким застосуванням роликових вальниць. Двигун виготовлявся у двох варіантах: звичайному зі ступенем стиснення 6 і висотному зі ступенем стиснення 7,3. Варіанти відрізнялися формою поршня: у звичайному стояли поршні з плоским дном, у висотному - з опуклим.

Модифікації Двигун виготовлявся в декількох модифікаціях: М-17А — перша серія моторів, допущена до експлуатації 15 серпня 1930. Ранні мотори були подібними до BMW VIb з окремими атавізмами від BMW VIa, і деякими змінами радянських інженерів, через які двигуни були важчими на 31 кг. М-17Б — повністю відповідали специфікації BMW VIb. Іноземне навісне обладнання, карбюратори та бензонасоси, замінені на радянські. М-17Ф — остання авіаційна модифікація двигуна, створена для низьковисотних бомбардувальників та штурмовиків зі спрощеною конструкцією проте збільшеним до 400 годин міжремонтним ресурсом. М-17Ф не мав прямих німецьких аналогів. М-17Т — танковий варіант двигуна, почав випускатися з 1936. На той час потреба в авіаційних моделях М-17 знижувалася, вже 1936 року танкових двигунів виготовлялося втричі більше, ніж авіаційних. М-17Л — танковий варіант двигуна для оснащення важкого танка Т-35, з посиленим картером і пристроєм пневматичного запуску. Змінив М-17Т у виробництві з 1940 року.

Характеристики

Порівняльні характеристики двигунів різних модифікацій: М-17АМ-17ФПочаток виготовлення:19291932Діаметр циліндру:160 мм160 ммХід поршня:190 / 199 мм190 / 199 ммОб'єм двигуна:46,8 л46,8 лКомпресія:6,47,3Маса двигуна:540 кг550 кгМаксимальна потужність:680 к.с.730 к. с.Максимальні оберти:1665 об/хв1630 об/хвНомінальна потужність:500 к.с.500 к.с.Номінальні оберти:1450 об/хв1410 об/хвВисота:1123 мм1197 ммШирина:844 мм844 ммДовжина:1970 мм1970 мм

Примітки

Джерела