Вольфганг Бенціно (; 14 січня 1921, Мюнхен — 1 вересня 2004, Штранде) — німецький офіцер, віцеадмірал бундесмаріне.
Біографія Бенціно виріс у Мюнхені в родині оберстлейтенанта. Він був онуком баварського генерала піхоти Ойгена Ріттера фон Бенціно та родичем торговця і політика Йозефа Бенціно.
1 грудня 1939 року він вступив у крігсмаріне, а з осені 1941 року служив на підводних човнах. Після втрати свого підводного човна U-761 24 лютого 1944 року в Гібралтарській протоці він був захоплений у полон союзниками як оберлейтенант-цур-зее та 1-й вахтовий офіцер. Більшу частину полону він провів у Сполучених Штатах, у таборі Папаго-Парк в Аризоні.
Звільнений у травні 1946 року, він вивчав історію у своєму рідному місті та одночасно проходив навчання на продавця книг. Він працював на цій посаді у видавництві C. H. Beck в Мюнхені до 1955 року. Одночасно він викладав громадянську освіту та історію в класі книготорговців Мюнхенської комерційної школи. Його інтереси були зосереджені переважно на історії, політиці та класичній музиці.
1 грудня 1955 року він вступив до лав бундесмаріне у званні капітан-лейтенанта. Спочатку він служив екзаменатором у вербувальній організації Бундесверу в Кельні. З 1956 по 1958 рік він був інструктором та навчальним офіцером у Військово-морській академії в Фленсбурзі-Мюрвіку. До 1961 року він командував швидкісним ударним катером «Вайге» та, будучи корветтен-капітаном, служив офіцером у 5-й ескадрі швидкісних ударних катерів у Нойштадті. З 1961 по 1963 рік він закінчив 3-й курс адмірала в Командній академіїБундесверу в Гамбурзі.
З 1963 по 1966 рік він служив фрегаттен-капітаном та помічником офіцера у командному штабі ВМС у Бонні. Потім він став командиром есмінця №4 у складі 3-ї ескадри есмінців у Фленсбурзі. З кінця 1967 року він кілька років служив капітаном-цур-зее у Міжнародному військовому штабі штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Навесні 1970 року він прийняв командування Військово-морською навчальною групою в Командній академії Бундесверу в Гамбурзі, де 1 жовтня 1971 року його було підвищено до адмірала флотилії, і одночасно він став командувачем Військово-морського відділу.
1 жовтня 1973 року його підвищено до контрадмірала, і він став командувачем Територіального командування Шлезвіг-Гольштейна та повноважним представником Німеччини в Командуванні ОЗС НАТО у Північній Європі (AFNORTH).
Отримавши звання віцеадмірала з 1 квітня 1979 року, він обійняв посаду заступника командувача Балтійських підходів союзних військ у Карупі, Данія, і вийшов у відставку з дійсної служби 31 березня 1981 року, досягнувши обов'язкового пенсійного віку.
Сім'я Бенціно був одружений з Еллен Вайзер з 2 жовтня 1953 року, і у них було чотири доньки.
Нагороди Отримав декілька нагород, серед яких:
Залізний хрест 2-го класу Нагрудний знак підводника Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», командорський хрест (3 березня 1982) — вручений федеральним президентом Карлом Карстенсом 3 березня 1982 року за його військове лідерство в боротьбі з повінню 1976 року та сніговим лихом 1978/79 років у землі Шлезвіг-Гольштейн за рекомендацією міністр-президента Гергарда Штольтенберга.
Примітки
Література