Баттір

Баттір (, іврит : ביתר) — палестинське село у провінції Віфлеєм Держави Палестина на Західному березі річки Йордан, 6,4 км на захід від Віфлеєма та на південний захід від Єрусалима. У 2017 році населення села становило 4696 осіб.

Баттір має довгу історію, яка сягає давніх часів. На його території розташована археологічна пам'ятка, де містяться залишки Бейтара, стародавнього єврейського села та останнього оплоту повстання Бар-Кохби проти Римської імперії. Село особливо відоме своїми стародавніми терасами та іригаційною системою, що датується римським періодом. Завдяки цьому у 2014 році Баттір був внесений до Списку об'єктів Світової спадщини як об'єкт Світової спадщини в Державі Палестина під назвою Баттір — Країна олив та винограду — Культурний ландшафт Південного Єрусалиму.

Баттір був заселений у візантійський та ісламський періоди, а в переписах Османської та Британської мандати його населення було зафіксовано як переважно мусульманське. У минулому місто лежало вздовж маршруту з Єрусалима до Байт-Джибрін. Баттір розташований трохи вище сучасного маршруту залізниці Яффа-Єрусалим, яка слугувала лінією перемир'я між Ізраїлем та Йорданією з 1949 року до Шестиденної війни, коли місто було окуповано Ізраїлем. У 2007 році населення Баттіра становило близько 4000 осіб.

Етимологія Арабська назва Баттір зберігає назву Бейтар, стародавнього єврейського міста, зруйнованого під час повстання Бар-Кохби, руїни якого можна знайти в межах сучасного села.Tamén, Назва вперше згадується в Септуагінті, у вірші, відсутньому в масоретському тексті, як Bαιθηρ, або в деяких рукописах як Θεθηρ.

Історія

Стародавній період Баттір побудований на північний схід від Хірбет-ель-Яхуда (), також відомий як Тель-Бейтар, археологічна пам'ятка, що включає руїни стародавнього Бейтара. Вона була безперервно заселена з залізної доби аж до другого століття нашої ери, коли римляни зруйнували її під час повстання Бар-Кохби.

Наконечники списів, кам'яні кулі, посудини, дві цистерни та монети часів Першої єврейсько-римської війни та повстання Бар-Кохби були знайдені в Баттірі в 1907 році, коли три місцеві родини, яким належала земля поблизу руїн, почали очищати каміння. Кажуть, що Чаша Уоррена також була знайдена поблизу Баттіра.

Згідно з однією єврейською традицією, це також місце, де розташована гробниця таннейського мудреця Елеазара з Модіїму.אוצר מסעות — יהודה דוד אייזענשטיין

Візантійський період У Баттірі було знайдено мозаїку пізньовізантійського або ранньоісламського періоду.

Османський період У 1596 році Баттир фігурує в османських податкових реєстрах як село в нахії Кудс у складі ліви Кудс. У ньому проживало 24 домогосподарства та два неодружені чоловіки, всі мусульмани, і вони сплачували податки з пшениці, літніх культур або фруктових дерев, а також кіз або вуликів; загалом 4800 акче. Всі доходи йшли до вакфу.

У 1838 році воно було відзначене як Біттір, мусульманське село в районі Бені-Хасан, на захід від Єрусалима.

Французький дослідник Віктор Ґерен відвідав це місце в 1863 році, тоді як османський список сіл приблизно 1870 року показав, що в Баттірі проживало 239 осіб у 62 будинках, хоча цей підрахунок включав лише чоловіків. Далі зазначалося, що в ньому було «прекрасне джерело, що протікало через подвір'я мечеті».

У 1883 році в Огляді Західної Палестини, проведеному PEF, Баттір описувався як село середнього розміру, розташоване на крутому схилі глибокої долини.

У 1896 році населення Беттіра оцінювалося приблизно в 750 осіб.

У 20 столітті розвиток Баттіра був пов'язаний з його розташуванням поруч із залізницею до Єрусалима, яка забезпечувала доступ до ринку, а також дохід від пасажирів, які виходили, щоб підкріпитися в дорозі.

Період британського мандату Згідно з переписом населення Палестини 1922 року, проведеним британською мандатною владою, у Баттірі проживало 542 особи, які складалися винятково з мусульман, а за переписом 1931 року їхня кількість зросла до 758; 755 мусульман, двоє християн та один єврей у 172 будинках.

Згідно зі статистикою 1945 року, населення Баттіра становило 1050 осіб, усі мусульмани, із загальною площею 8028 дунамів землі, згідно з офіційним обстеженням земель та населення. Із них 1805 дунамів були плантаціями та зрошуваними землями, 2287 — зерновими, а 73 дунами — забудованими (міськими) землями.

Йорданський період Під час війни 1948 року більшість жителів села втекли, але Мустафа Хассан та кілька інших залишилися. Вночі вони запалювали свічки в будинках, а вранці виганяли худобу. Наближаючись до села, ізраїльтяни подумали, що Баттір все ще заселений, і відмовилися від нападу. Лінія перемир'я була проведена між залізницею та основною частиною села, причому Баттір опинився лише за кілька метрів від кордону Йорданії з Ізраїлем на йорданському боці. Принаймні 30 % землі Баттіра розташоване на ізраїльському боці Зеленої лінії, як і кілька його будівель, але селянам дозволили залишити її собі в обмін на запобігання пошкодженню залізниці, таким чином вони були єдиними палестинцями, яким офіційно дозволили перетинати кордон Ізраїлю та обробляти свої землі до Шестиденної війни. Частини Баттіра, що розташована на ізраїльському боці Зеленої лінії, офіційно входять до територіальної юрисдикції Регіональної ради Матех-Єгуда, але не мають власного місцевого комітету, і повноваження ради там не здійснюються.

Баттір перейшов під управління Йорданії після арабо-ізраїльської війни 1948 року та був анексований Йорданією в 1950 році.

За даними перепису населення Йорданії 1961 року, у Баттірі проживав 1321 мешканець.

Після 1967 року Після Шестиденної війни 1967 року статус Баттіра змінився з йорданського правління на ізраїльську окупацію. Населення за переписом 1967 року становило 1445 осіб.

З моменту підписання Угоди Осло II у 1995 році, Баттір перебуває під управлінням Палестинської національної адміністрації (ПНА). Керує ним сільська рада, якою наразі керують дев'ять членів, призначених ПНА. 23,7 % земель села були класифіковані як Зона B, тоді як решта 76,3 % були класифіковані як Зона C.

У 2007 році населення Баттіра становило 3967 осіб, у 2012 році населення оцінювалося в 4500 осіб. У 2024 році Ізраїль схвалив нове поселення на території об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, яке організація «Мир зараз» засудила як загрозу для «давніх терас та складних іригаційних систем Баттіра, що свідчать про тисячолітню діяльність людини».

Географія Баттір розташований за на північний захід від Віфлеєма на пагорбі над Ваді-ель-Джунді (дослівно «Долина солдата»), який простягається на південний захід через Юдейські пагорби до прибережної рівнини.

Історичне ядро села характеризується щільною забудовою, оточеною сільськогосподарськими терасами. Новіша частина Баттіра простягається вздовж головної дороги до Віфлеєма. Джерело села Ейн-аль-Балад розташоване у джерельному будинку.

В «Огляді Західної Палестини», проведеному PEF у 1883 році, було описано природні захисні споруди міста, вказавши, що його будинки стоять на скелястих терасах, маючи знизу скелястий уступ; таким чином, з півночі місце дуже міцне, тоді як на півдні вузька шия між двома вершинами яру з'єднує пагорб із головним хребтом. На висоті близько над рівнем моря, літо в Баттірі помірне, а зима м'яка з періодичними снігопадами. Середньорічна температура становить 16°C.

Стародавня система зрошення та тераси Баттір має унікальну зрошувальну систему, яка використовує штучні тераси (хабаї'ль) та систему ручного відведення води через шлюзи. Мережа римської епохи досі використовується, живлячись сімома джерелами, які забезпечували прісною водою протягом 2000 років.West Bank barrier threatens villagers' way of life. BBC News. 2012-05-09.Threatened village proposed as next UNESCO world heritage site . Зрошувальна система проходить через круту долину поблизу Зеленої лінії, де була прокладена ділянка Хіджазької залізниці часів Османської імперії. Вісім основних кланів Баттіра щодня по черзі поливають посіви села. Звідси місцеве прислів'я, що в Баттірі «тиждень триває вісім днів, а не сім».A Palestinian Village Tries to Protect a Terraced Ancient Wonder of Agriculture. The New York Times. 2012-06-25. За словами антрополога Джованні Сонтани з ЮНЕСКО, «у безпосередній близькості від села залишилося мало, якщо такі взагалі є, місць, де такий традиційний метод землеробства залишається не лише недоторканим, але й як функціонуюча частина села».

У 2007 році село Баттір подало до суду на Міністерство оборони Ізраїлю, щоб спробувати змусити його змінити запланований маршрут ізраїльського бар'єру на Західному березі річки Йордан, який мав би перетинати частину 2000-річної зрошувальної системи Баттіра, яка досі використовується. Управління природи та парків Ізраїлю (INPA), яке схвалило початковий маршрут огорожі у 2005 році, змінило свою думку та написало у 13-сторінковому політичному документі, що тераси Баттіра також є об'єктом ізраїльської спадщини та повинні ретельно охоронятися, заявивши, що сільськогосподарські тераси навколо Баттіра, які свідчать про тисячолітні методи ведення сільського господарства в регіоні, будуть безповоротно пошкоджені огорожею, незалежно від того, наскільки вузьким буде її маршрут. Це був перший випадок, коли ізраїльське урядове агентство висловило свою незгоду з будівництвом сегмента огорожі. Це письмова свідчення під присягою було одним із чотирьох експертних висновків, які стверджували, що паркан знищить унікальну систему сільського господарства, і на початку травня 2013 року Вищий суд Ізраїлю постановив, що Міністерство оборони має пояснити, «чому маршрут розділового бар'єру в районі села Баттір не можна анулювати або змінити, а також чому бар'єр не слід переналаштувати». Міністерство оборони мало подати новий план забезпечення безпеки кордону, який не знищить Баттір, до 2 липня 2013 року. Окрему петицію проти розділового бар'єру також подало сусіднє єврейське місто Бейтар-Іліт, побоюючись, що це завадить їм розширити поселення.

У 2011 році ЮНЕСКО нагородила Баттір премією у розмірі 15 000 доларів США за «Охорону та управління культурними ландшафтами» завдяки турботі про його стародавні тераси та систему зрошення.

У травні 2012 року Палестинська національна адміністрація направила делегацію до штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі, щоб обговорити можливість додання Баттіра до Списку Світової спадщини. Заступник міністра туризму ПНА Хамадан Таха заявив, що організація хоче «зберегти його як палестинську та гуманітарну спадщину», особливо звернувши увагу на його історичні тераси та іригаційні системи. Номінацію Баттіра було заблоковано в останню хвилину, оскільки офіційне подання було подано занадто пізно. У документі щодо шкоди, яку розділовий бар'єр завдасть цьому району, Управління природи та парків Ізраїлю (INPA) зазначило: «Боротьба наших сусідів за те, щоб назвати цей район об'єктом Світової спадщини, ставить нас у незручне становище, і ми повинні співпрацювати з ними для захисту ландшафту». Цей район був визначений об'єктом Світової спадщини в Державі Палестина у 2014 році.

У січні 2015 року, за словами мера села Акрама Бадіра, Верховний суд Ізраїлю відхилив запит Армії оборони Ізраїлю щодо будівництва розділового бар'єру через село.

Культура та кухня Баттір відомий своїм самобутнім місцевим сортом баклажанів, відомим палестинцям як баклажан Баттірі або «Бітінджан Баттірі». Цей видовжений баклажан має світло-фіолетовий відтінок і м'яку білу м'якоть без кісточок, і є ключовим інгредієнтом палестинських страв, таких як маклюбе. Баттір також відомий своїм кх'яр аб'яд, білим огірком, який вирощують у селі та сусідньому Ваді Фукін.

Щоліта в Баттірі проводиться Фестиваль баклажанів, захід, присвячений підтримці місцевих виробників і фермерів, а також святкуванню вирощування відомих баклажанів Баттірі.

Демографія Серед жителів села Баттір є члени сімей Абу Ебейд Аллах, Абу Німа, Батма, Батха, Кттуш, Машні, Муаммар і Увейна.

Археологія

Стара римська лазня, що живиться джерелом, розташована посеред села.