Поховання в Бад-Дюрренберзі — це подвійне мезолітичне поховання жінки, найвірогідніше — доісторичної шаманки, та немовляти 6-8 місяців — її родича, поблизу сучасного міста Бад-Дюрренберг у Саксонії-Ангальт, Німеччина. Могилу було виявлено 4 травня 1934 року робітниками, які прокладали водопровід у курортному саду біля річки Заале. Розкопки були проведені за один день під керівництвом Вільгельма Хеннінга, реставратора Державного музею доісторичної епохи Галле. Фотографії поховання не були зроблені через брак часу; єдиними записами є письмові описи та ескізи, які не фіксують точне розташування тіл та предметів.

У прямокутній могилі було знайдено останки дорослої жінки віком 30–40 років та 6–8-місячної дитини. Жінку поховали сидячи із зігнутими руками та ногами; немовля, ймовірно, лежало в неї на колінах. Могила була заповнена порошком червоної охри та містила багато поховальних дарів, зокрема головний убір з рогів козулі, 50 проколотих зубів тура, оленя та кабана, а також кам'яні та кістяні знаряддя праці. Радіовуглецеве датування людських та тваринних кісток дало дату 7000–6800 рр. до н. е., що відносить поховання до періоду мезоліту. Могила виставлена в Державному музеї доісторичної історії Галле в Німеччині.

У жінки було виявлено два неповністю сформовані хребці в шийному відділі хребта та пов'язані з ними вади розвитку великого потиличного отвору, через який проходить спинний мозок, та пов'язаних з ним кровоносних судин. Це могло спричинити невропатологічні стани, такі як аномальні відчуття, нескоординовані рухи кінцівок (атаксію), швидкий рух очей (ністагм) або подвійне бачення. Вважається, що жінка була шаманкою; її часто називають шаманкою Бад-Дюрренберга. Генетичний аналіз показав, що вона, ймовірно, мала відносно темний колір обличчя з прямим темним волоссям і блакитними очима. Також аналіз показав, що хлопчик, з яким її поховали, був генетичним родичем четвертого або п'ятого ступеня зі спільною мітохондріальною гаплогрупою; вона могла бути прямою родичкою, наприклад, його прапрабабицею, або ж вона могла бути тіткою чи двоюрідною сестрою через кілька поколінь.

Опис Це поховання є винятковим серед тогочасних поховань з Німеччини, завдяки численним поховальним дарам. Пара була похована з кам'яними знаряддями, включаючи поліроване лезо сокири з амфіболіту, розміщене біля правої руки жінки, та 31 мікролітове лезо, що зберігалося в контейнері, виготовленому з плечової кістки журавля. У могилу також було поміщено два фігурні камінці та камінь-молоток зі слідами використання та червоної охри. Було виявлено понад 140 зубів та кісток тварин, деякі з яких, ймовірно, були прикрасами. Роги дворічної козулі мають сліди зняття шкіри та маніпуляцій, що свідчить про те, що вони могли бути частиною головного убору. Зразки ґрунту поблизу її голови виявили фрагменти гусячого пір'я, що свідчить про те, що головний убір також був вкритий пір'ям. Було знайдено 50 різців тура, степового бізона, кабана, благородного та козулі, багато з яких були пробиті від зносу; ще шість були розщепленими бивнями кабана, два з яких були пробиті. Інші, можливо, були інструментами, такими як шпатель зі слідами червоної охри та шила, зроблені з кісток оленячих ніг. Інші предмети у похованні включають в себе щелепи та лопатки козулі, три очищених панцирі європейських ставкових черепах, 120 фрагментів раковин прісноводних мідій та окремі елементи бобра та їжака.

Мешканці поховання Спочатку вважалося, що могила належила неолітичному чоловіку — припущення, основане на наявності полірованої кам'яної сокири та лез у похованні, а також на дослідженні черепа біологічним антропологом Г. Геберером, який приписав череп зрілому чоловікові; пізніше це було використано в нацистській пропаганді, а поховання було охарактеризовано як арійське. Повторне дослідження скелета в 1950-х і 1990-х роках визначило, що особа була жінкою. Радіовуглецевий аналіз, вперше проведений на скелеті жінки в 1970-х роках, підтвердив, що вона жила близько 9000 років тому, 7000–6800 років до н. е., в епоху мезоліту.

Скелет жінки-шаманки добре зберігся та був зібраний практично повністю у 1934 році; під час повторних розкопок могили було знайдено додаткові, дрібніші кістки з рук, ніг та хребта. Жінка померла у віці від 30 до 40 років. Її зріст за життя оцінюється в 155 см. Її обличчя мало широкі вилиці та виразні риси, а її тіло — струнку статуру. Генетичний аналіз показав, що вона, ймовірно, мала темний колір обличчя з прямим темним волоссям та блакитними очима, що було поширеним поєднанням серед європейського населення того часу та було спільним для інших мезолітичних осіб, таких як Лошбурська людина та людина з Чеддеру. Дослідження її мітохондріальної ДНК показало, що вона мала гаплогрупу U4, типову для мезоліту; її специфічний підклад був U4b1b1. Її кісткам бракує сильних м'язових з'єднань, що свідчить про те, що вона була менш активною, ніж очікувалося для того періоду часу. Ознаки зносу хребців у попереку та тулубі в поєднанні з фасетками на кістках ніг свідчать про те, що вона багато часу проводила на колінах. Її здоров'я було добрим, без ознак зупинки росту (лінії Харріса). Її два верхні передні зуби були стерті, оголюючи пульпу. Це могло бути спричинено постійним утриманням таких предметів, як шкури тварин, між зубами, але цьому зносу бракує вигину, пов'язаного з обробкою шкіри. Відсутність утворення вторинного дентину вказує на швидке зносування. Директор Державного музею доісторичної історії Галле, припускає, що її зуби були навмисно підпиляні в рамках ритуалу. Відкриті порожнини пульпи призвели до інфекції в одному з зубів та утворення абсцесу, який поширився на верхньощелепну пазуху. Мартін Порр та Курт Альт припускають, що це стало причиною її смерті.

У жінки були неповністю сформовані атлант та осьові хребці (два найвищі хребці в шиї), у яких відсутні великі частини задніх дуг, а також були присутні пов'язані з ними вади розвитку великого потиличної дупла (отвір в основі черепа). У 1950-х роках Г. Грімм припустив, що атиповий вигляд великого потиличної дупла був зумовлений обезголовленням, але немає жодних доказів порізів. Можливо, вона могла блокувати власні кровоносні судини мозку, тримаючи голову в певних положеннях. Це могло спричинити різноманітні невропатологічні стани, такі як свербіж, печіння або відчуття сирот по шкірі, некоординовані рухи (атаксію), швидкий рух очей (ністагм) або подвійне бачення (диплопію). Можливо, ці стани інтерпретувались, як її доступ до надприродних здібностей. Її можливі фізичні здібності, у поєднанні з її вишуканим похованням та наявністю головного убору з оленя з рогами, призвели до припущення, що вона була шаманкою; З цієї причини її часто називають «шаманкою Бад-Дюрренберга». Близько 6400 року до нашої ери, приблизно через 600 років після її смерті, було поховано пару головних уборів з оленячих рогів, прикрашених пір'ям та рослинними волокнами 0, 91 м від її могили, що свідчить про те, що її пам'ятали та вшановували століттями пізніше.

У масовій культурі Реконструкція шаманки в повному вбранні, виконана художницею Кароль Шауер для Державного музею доісторичної епохи Галле, ймовірно, стала натхненням для головного убору жінки-шаманки, яку зобразила Леонор Варела у фільмі 2018 року «Альфа».

Примітки

Додаткова інформація

Посилання

›Шаман‹ з Бад-Дюрренберга — Державний музей доісторичної історії Галле