Науа — етнічна група юто-ацтекської мовної сім'ї, один із корінних народів Мексики та інших країн Центральної Америки. Науа є найбільшою етнічною групою корінного населення Мексики та найбільш чисельним корінним народом Північної Америки, що зберіг свою мову — науатль. Серед корінних мов Америки науатль посідає третє місце за кількістю носіїв після кечуа та гуарані.

Мешіка (ацтеки) належать до народу науа, так само, як і їхні історичні суперники та союзники іспанців — тлашкальтеки. Тольтеки, які передували обом цим групам, також часто класифікуються як науа. Варто зазначити, що в доколумбовий період науа поділялися на численні групи, які не обов'язково мали спільну етнічну ідентичність.

Мови науа, або науатль, складаються з багатьох варіантів, деякі з яких є взаємозрозумілими. Близько 1,6 мільйона науа розмовляють мовою науатль, а ще мільйон — лише іспанською. В Сальвадорі та Нікарагуа залишилося менше 2000 носіїв мови нават.

Вважається, що прародичі науа сформувалися поблизу Арідоамерики, на територіях сучасних мексиканських штатів Дуранго, Наяріт або в регіоні Бахіо. Відокремившись від інших народів юто-ацтекської групи, вони мігрували до Центральної Мексики близько 500 року н. е. Згодом науа оселилися в басейні Мехіко та навколишніх землях, де з часом стали панівною силою. Проте популяції, що розмовляли мовами групи науатль, були присутні й у вигляді менших груп по всій Мезоамериці.

Походження назви Етимологія назви «науа» походить від кореня слова науатль nāhua-, що загалом означає «чутний», «зрозумілий» або «чіткий». Від нього утворено низку термінів, що позначають мову, зокрема nāhuatl(i) — «говорити чітко» та nāhuatl, що вживалося як у значенні «щось, що має приємне звучання», так і в значенні «той, хто добре розмовляє або є носієм рідної мови». Цей термін вживався у протиставленні до popoloca — «говорити незрозуміло» або «розмовляти іноземною мовою». Інший споріднений термін — nāhuatlācatl (в однині) або nāhuatlācah (у множині), що буквально означає «люди, що розмовляють мовою науатль».

Науа також іноді називають ацтеками. Вживання цього терміна для загального означення народу втратило популярність у наукових колах, хоча він досі залишається коректним для позначення культури чи державної структури імперії ацтеків. Також вживалися самоназви mēxihcatl (однина) та mēxihcah (множина), які в іспанській мові трансформувалися у mexicano(s) («мексиканці») — за назвою мешіка, племені науа, яке заснувало ацтекську імперію.

Поширення й географія Уряд Мексики не класифікує своїх громадян за етнічною приналежністю, а лише за мовною ознакою. Тому офіційні статистичні дані щодо народу науа охоплюють лише носіїв мови науатль. Невідома кількість етнічних науа перейшла на іспанську мову і більше не враховується в статистиці. Окрім того, багато двомовних науа (носіїв науатль та іспанської) уникають ідентифікації себе як корінного населення під час десятирічного перепису, побоюючись дискримінації. Також у переписі не враховуються діти віком до 5 років, що становить приблизно 11–12% корінного населення. Згідно зі звітом національного інституту корінного населення, реальна чисельність корінного населення Мексики може бути майже на 250% більшою, ніж свідчать дані національного інституту статистики та географії.

Станом на 2020 рік мовою науатль у Мексиці розмовляли приблизно 1,6 мільйона людей, включно зі 111 797 одномовними носіями. Ці показники демонструють загальне зростання кількості носіїв порівняно з 1,4 мільйонами у 2000 році, проте кількість одномовних носіїв за цей період скоротилася (у 2000 році їх налічувалося близько 190 000). Найвищий відсоток одномовних носіїв традиційно фіксується у штаті Герреро (24,8% згідно з переписом 2000 року), тоді як у більшості інших штатів цей показник становить менше 5%.

На початку XVI століття народи науа населяли території по всій Мезоамериці аж до сучасної Панами. Проте основним ареалом їхнього проживання була Центральна Мексика, зокрема долина Мехіко, долина Толука, східна частина басейну річки Бальсас, територія сучасної Тласкали та більша частина штату Пуебла, де вони співіснували з іншими етнічними та мовними групами. Значні спільноти науа також були присутні в Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа, південно-східному Веракрусі, Колімі та прибережних регіонах Мічоакана. Класична мова науатль була лінгва франка в Центральній Мексиці до іспанського завоювання завдяки гегемонії ацтеків. Її вплив не лише зберігся, а й розширився на початковому етапі колоніального правління: іспанці використовували її як літературну мову та інструмент для християнізації різноманітних мезоамериканських народів. Велика кількість топонімів мовою науатль у регіонах, де науа не були панівною групою (зокрема в Гватемалі та багатьох мексиканських штатах), є наслідком ацтекської експансії, іспанських завоювань, у яких тлашкальтеки виступали важливою військовою силою, а також використання науатль як регіонального засобу спілкування.

Сьогодні найпівденнішими групами науа є піпілі в Сальвадорі, науа Гондурасу та нікарао в Нікарагуа. У сучасній Мексиці основна частина науа зосереджена в центральній частині країни. Внаслідок міграційних процесів останніх десятиліть невеликі спільноти науа розпорошені по всій Мексиці, а протягом останніх 50 років вони сформували численні діаспори у Сполучених Штатах, передусім у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Х'юстоні.

Історія

Дозавойовничий період

Археологічні, історичні та лінгвістичні дані свідчать про те, що народ науа походив із посушливих регіонів північної Мексики (Арідоамерики) і мігрував до Центральної Мексики у кілька хвиль. Про це, зокрема, свідчить наявність у цьому регіоні народу мексиканеро, що розмовляє одним із варіантів мови науатль. До того, як науа потрапили до Мезоамерики, вони, ймовірно, протягом певного часу проживали на північному заході Мексики поруч із народами кора та уічолі. Першою групою, що відокремилася від основної маси, були почутеки, які оселилися на тихоокеанському узбережжі Оахаки приблизно в 400 році н. е. Починаючи з 600 року н. е., науа швидко здобули вплив у Центральній Мексиці, розселившись на територіях, раніше зайнятих народами ото-манге, тотонаками та уастеками. Внаслідок інтеграції в мезоамериканський культурний простір науа перейняли низку ключових особливостей: землеробство (зокрема вирощування кукурудзи), урбанізацію, релігійні практики (як-от ритуальний 260-денний календар та людські жертвоприношення), а також практику зведення монументальної архітектури та використання логографічного письма.

Близько 1000 року тольтеки, які переважно класифікуються як один із народів науа, встановили панування над більшою частиною Центральної Мексики, керуючи нею зі своєї столиці Толлан-Шікокотітлан. З того часу науа стали панівною етнічною групою в долині Мехіко та далеко за її межами, при цьому міграції з півночі продовжувалися. Після падіння тольтеків настав період масштабних переміщень населення, під час якого окремі групи науа (зокрема піпілі та нікарао) мігрували на південь аж до території сучасної північно-західної Коста-Рики. Водночас у Центральній Мексиці різні групи науа, що базувалися у містах-державах (альтепетлях), вели боротьбу за політичне лідерство. Шочімілка контролювали територію на південь від озера Тескоко, тепанеки — землі на заході, а акольхуа — на сході долини. Одні з останніх мігрантів науа оселилися на острові в озері Тескоко і почали підкорювати навколишні народи. Цією групою були мешіка, які протягом наступних 300 років перетворилися на панівну силу Мезоамерики, керуючи з Теночтітлана. Вони заснували ацтекську імперію після укладення союзу з тепанеками та акольхуа з Тескоко, тим самим остаточно закріпивши в регіоні політичний та лінгвістичний вплив науа.

Період завоювання (1519–1523)

У 1519 році іспанська експедиція під керівництвом Ернана Кортеса, що прибула з Куби, висадилася на узбережжі Мексиканської затоки поблизу міста Куіяуїстлан, населеного тотонаками. Тотонаки на той час були політично залежними від ацтеків, тому звістка про прибульців була негайно передана тлатоані (правителю) ацтеків Мотекусомі II до Теночтітлана. Просуваючись углиб країни, іспанці вступили в конфлікт із військами тотонаків, а згодом — із силами незалежного альтепетля Тлашкали. Тлашкальтеки, які також належали до народу науа, успішно опиралися спробам ацтеків поневолити їх. Після поразки в битві з іспанцями вони уклали з Кортесом союз, який відіграв вирішальну роль у подальшій боротьбі проти ацтеків.

Об'єднані іспано-тлашкальтекські війська атакували низку підвладних ацтекам міст, перш ніж дісталися столиці — Теночтітлана. Хоча спочатку Мотекусома II, якого іспанці називали Монтесумою, прийняв їх як гостей, згодом вони взяли тлатоані в полон. Коли ацтекська знать усвідомила, що їхній лідер став маріонеткою, вони напали на загарбників і вигнали їх із міста. Іспанці знайшли притулок у Тлашкалі, де перегрупувалися та дочекалися підкріплення. Протягом наступного року вони у співпраці з великими арміями тлашкальтеків розпочали облогу, що завершилася падінням Теночтітлана. Після цього іспанці залучили частину ацтекської еліти для включення колишніх ацтекських провінцій до складу Нової Іспанії. Нова Іспанія була заснована як колоніальна держава, в якій народ науа, визнаний союзником іспанців, отримав певні привілеї та автономію, недоступні іншим корінним народам регіону. Сучасні історики, такі як Стефані Вуд та Метью Ресталл, стверджують, що самі науа могли сприймати завоювання не як катастрофічну зміну цивілізаційного устрою, а як черговий етнічний конфлікт, подібний до тих, що були звичними в їхній історії.

Колоніальний період (1521–1821) Прихід іспанців до Мезоамерики докорінно змінив політичну ситуацію, у якій народові науа довелося пережити чимало труднощів й адаптуватися до нових реалій життя.

Перший етап (1519–бл. 1550) Завоювання та ранній колоніальний період

Ранній колоніальний період ознаменувався заснуванням церков католицькими чернечими орденами у великих і важливих містах науа, встановленням іспанського адміністративного контролю через високий суд (Audiencia), а згодом — через віце-королівство. Влада іспанських завойовників над корінним населенням на початковому етапі реалізувалася переважно через систему енком’єнди. Іспанці трансформували доколоніальну систему збору данини та трудової повинності на власну користь: мешканці міст сплачували данину та надавали робочу силу призначеному енкомендеро. У цей період спадкові правителі (тлатоані) та знать продовжували виконувати свої функції, залишаючись ключовими посередниками в мобілізації ресурсів. Вони зберігали свої доколоніальні титули, проте більшість із них прийняла християнство, що відображено в документах того часу: еліта науа почала використовувати християнські імена та іспанський титул «дон». Переписи населення регіону Куернавака, складені алфавітним письмом мовою науатль приблизно 1535 року, свідчать про незначний вплив іспанської мови на лексику науатль у той час.

Прагнучи поширити свій вплив на найвіддаленіші куточки Мезоамерики, іспанці активно залучали науа як допоміжні війська. Завдяки цьому в ранньому колоніальному періоді виникли нові поселення науа як на півночі Мексики, так і в Центральній Америці. Війська науа часто становили основу іспанських експедицій, які підкорювали інші мезоамериканські народи, зокрема мая, сапотеків та міштеків.

Пріоритетним завданням місіонерів стало викорінення дохристиянських релігійних практик, що досягалося як через насильство та залякування, так і через просвітництво. Науа масово хрестили, надаючи їм іспанські імена, а тих, хто продовжував сповідувати традиційні культи, суворо карали або страчували. Попри це, науа часто інтегрували стародавні вірування в християнську обрядовість, непомітно для влади зберігаючи власні традиції — особливо в сільській місцевості, де іспанська присутність була мінімальною, а процес християнізації просувався повільно.