Скандинавський льодовиковий щит або Фенноскандський льодовиковий щит — величезний льодовиковий щит, що вкривав Фенноскандію під час льодовикових епох четвертинного періоду.
Відкриття
У 1847 році німецький геолог виявив льодовикові шліфи на порфірових вершинах . Це стало першим переконливим доказом плейстоценового материкового зледеніння Фенноскандії та існування Фенноскандського льодовикового щита.
Поширення Льодовиковий щит охоплював Скандинавський півострів, Фінляндію, Карелію, Кольський півострів. Під час різних холодних фаз четвертинного періоду льодовик неодноразово поширювався далеко за межі Фенноскандії. У геологічно короткі проміжки часу він простягався від Нордкапу до Британських островів, а також охоплював території сучасних Нідерландів, північної Німеччини, Польщі, Білорусі, країн Балтії, півночі Росії. Після відступу льодовика залишилися численні моренні утворення, зокрема Балтійське пасмо, Білоруське пасмо. У самій Фенноскандії також добре збереглися форми льодовикового рельєфу, наприклад: Салпаусселькя — система кінцевих морен у Фінляндії; Суоменселькя — моренна височина у Фінляндії; — велика кінцева морена в Норвегії.
Наймолодший наступ льодовика на Європейський материк відбувся під час Віслинського зледеніння. Під час одного зі стадіалів, приблизно 22 000–18 000 років тому, край льодовикового щита досяг територій на південь від сучасного Берліна.Quartärstratigraphie von Niedersachsen und benachbarten Gebieten, Landesamt für Bergbau, Energie und Geologie Niedersachsen (pdf, 49 kByte)
Примітки
Джерела Richard S. Williams, Jr.: Glaciers and Glacial Landforms: Southwestern Schweden. In: Nicholas M. Short, Sr. and Robert W. Blair, Jr. (Hrsg.) Geomorphology from Space. 1986 Matti Seppälä, The Physical Geography of Fennoscandia - Glacially Scultured Landforms