Кернавські кургани або Кернавські городища () [охоронні номери A1469–1474] — об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО (з 2004), який представлений п'ятьма курганами на місці колишнього середньовічного міста Кернаве на правому березі річки Няріс. Пам'ятка знаходиться на території () на південній околиці сучасного містечка Кернаве Ширвінтоського району Вільнюського повіту Литви.

Чотири кургани розташовані поруч: Вівтарний пагорб (або Свята гора), «Трон Міндовга», Пагорб Ліздейка та Замкова гора (ці назви не є історичними, вони були придумані у XIX ст.); і приблизно за 400 м на південний схід від них знаходиться Гостра гора (або Кривейкішське городище). Пам'ятка містить залишки давніх поселень, які існували тут у I ст. до н. е. — XIV ст.

Кургани вперше описав у 1857 білоруський археолог . Два роки по тому були організовані розкопки під керівництвом краєзнавця Владислава Сиракомлі. У 1979—1983 рр. кургани досліджувала радянська археологічна експедиція Вільнюського університету та . У 1992—1993 пам'ятку досліджувала литовська експедиція під керівництвом професора .

Вівтарний пагорб Інші назви — Свята гора, пагорб Аукураc (), пагорб Барщяй () або пагорб Швентус (). Вівтарна гора примикає з півночі до пагорба «Трон Міндовга» та пагорба Ліздейка зі сходу.

Пагорб є витягнутим і має розміри 53 × 20 м та висоту 13—18 м; у нього форма усіченого конуса з крутими схилами. Біля підніжжя зі східного боку колись протікала річка Паяута, з інших сторін він був оточений глибокими ровами глибиною 3 м, які були заповнені водою. Над ровами височів вал висотою близько 2 м.

Пагорб містить культурний шар товщиною 1–2,6 м, який археологи поділяють на 3 горизонти за ознаками пожеж і датують I ст. до н. е. — XIV ст. н. е.: найнижчий шар, в якому знайшли штриховану кераміку, тягарі дяковського типу, залізні шила, ножі та плоску ливарну форму з тесаного каменю, відповідає найдавнішому поселенню, що належить культурі штрихованої кераміки і було спалене у II ст. н. е.; пізніше поселення, мешканці якого залишили грубу кераміку та залізні наконечники списів, було спалене в середині V ст., знайдені тригранні наконечники стріл вказують, що нападники були кочівниками; третє поселення було побудовано у другій половині I тис. В шарах цього поселення, що відповідають XIII — початку XIV ст., були знайдені уламки розписної скляної посудини з Близького Сходу, скляні браслети, свинцеві печатки та глазурована кераміка — ці артефакти дають підстави археологам стверджувати, що в цей час Вівтарний пагорб був княжим дитинцем.

«Трон Міндовга» Пагорб «Трон Міндовга» () названий у XIX ст. на честь литовського короля XIII ст. Міндовга. Розташований на північ від Вівтарного пагорба. У нього круті схили заввишки 20–23 м, з трьох боків оточений глибокими ровами, а на півночі від нього знаходиться високогір'я. Має видовжену форму з розмірами 57 × 17 м, на його північному кінці є насип заввишки 5 м, що нагадує усічений конус. Товщина культурного шару становить від 1 до 2,5 м, який відповідає трьом часовим періодам IV—XIV ст.

Перше поселення на пагорбі виникло у IV—V ст. Радянські науковці знайшли залишки прямокутних будівель та виявили рештки культурного шару того періоду, який містив ліпну кераміку. Втім, цей шар майже повністю був знищений у IX—XII ст., коли городище переплановувалося. У культурному шарі цього періоду археологи виявили окрім ліпної, гончарну кераміку з хвилястим орнаментом; ще був знайдений фрагмент бронзової шийної гривні.

Найбільш багатий культурний шар відповідає XIII—XIV ст. В ньому були знайдені камін, гончарна кераміка, обвуглене зерно, кістки тварин, залізні вироби (однолезові ножиці, ножі, долота, наконечники стріл для арбалетів, циліндрові замки, ключі), кам'яні та кістяні веретена, латунні брошки, пластинчаста фібула та мініатюрна фібула з потовженими кінцями. Днища двох посудин були відмічені гончарним клеймом. В цьому культурному шарі добре видно сліди руйнування і пожеж городища у 1365 і 1390 роках. У 1365 старі будівлі та укріплення повністю згоріли; після пожежі городище було збільшено, проведені земляні роботи зі зміцнення оборонного валу, навколо побудована нова дерев'яна стіна, яка була обмазана глиною — це укріплення виконувало функцію прихистку у разі нападу хрестоносців і було оборонним передзамком, який захищав Вівтарний пагорб з півночі. Після зруйнування у 1390 городище вже не відновлювалося і було покинуто назавжди.

Пагорб Ліздейка Пагорб Ліздейка () названий у XIX ст. на честь легендарного литовського жерця Ліздейка. Інша назва — городище Смайлакальніс. Розташований на схід від «Трону Міндовга», має круті схили і височіє над долиною річки Няріс на 25–30 м. Зверху на ньому є ділянка овальної форми розміром 27 × 12 м. З заходу та півночі оточений глибокими ярами, з інших боків є два оборонні рови шириною 2—3 м і глибиною 1,5 м. Укріплення на пагорбі було прихистком у разі нападу і оборонним переднім майданчиком, який захищав Вівтарний пагорб зі сходу.

На схід та північний схід від пагорбу радянські археологи виявили залишки поселення середини та другої половини першого тисячоліття, яке займало площу 2 га. Там були знайдені покинуті вогнища, господарські ями, ями для стовпів, кераміку з шершавою поверхнею, залізні шила та скоби.

Замкова гора Замкова гора (, також Įgulos kalnas) розташована на північному заході від Вівтарного пагорбу та на захід від «Трону Міндовга». Це найбільший з пагорбів — ділянка на ньому має розміри 180 × 100 м, на якій у XIII—XIV ст. розташовувалося Верхнє місто середньовічного Кернаве. Круті схили висотою до 25—30 м зі східного боку та з південного і південно-західного боку спускаються в долину. На півночі та північному заході з боку висот ділянка захищена валом заввишки 3,5–4,0 м (зовні 5,5–6,0 м) і завдовжки 150 м, перед яким знаходився рів глибиною 2,7–3,5 м та шириною 20–25 м.

У культурному шарі товщиною до 0,7 м археологи виявили крем'яні артефакти та кераміку з прожилками на поверхні, яка датується кінцем II тисячоліття до н. е. Неукріплене поселення у східній частині пам'ятки виникло у другій половині I тисячоліття. На його місці виявлено залишки будівель стовпчастої конструкції, вогнищ, господарських ям, кераміку з шершавою поверхнею — ці знахідки доводять неперервність існування поселення.

Набагато краще зберігся культурний шар XIII—XIV ст., який має товщину 0,2–0,3 м. В ньому були знайдені залишки згорілих прямокутних будівель, господарських ям, шматки бронзової проволоки, орнаментовані бляшки, шматки шкіри, кістяні пластини з орнаментом та заголовки для них, бронзовий посріблений хрестик. Окрім того, було виявлено велику кількість органічних залишків, залізного шлаку, кераміка з хвилястим та лінійним орнаментом. Поруч із будівлею виявлено скарб середини XIV ст. з чотирьох продовгуватих злитків срібла (4 литовські гривні вагою 102—108 грам кожна).

Верхнє місто у XIII—XIV ст. мало укріплення і було досить щільно заселеним, виявлені артефакти показують, що його мешканцями були ремісники та купці. , яка керувала археологічною експедицією, висунула гіпотезу, що кернавське Верхнє місто могло бути найпершим ремісничим поселенням у Литовській державі. Дослідження археологів показали, що захисний вал насипався лише піском та глиною і не мав зміцнюючого каркасу, а час його побудови не був тривалим. Все це дає підстави науковцям стверджувати, що назва «Замкова гора» не відповідає дійсності, бо городища інших пагорбів більше схожі на замки.

Після пожежі 1365 року вал було підвищено, а після зруйнування міста у 1390 Замкова гора втратила своє оборонне значення. Згодом на ній було збудовано панський будинок, а в XVI ст. — житловий та господарський будинки парафіяльного священника, посаджено звичайний та фруктовий сад. Людська господарська діяльність продовжувалася до XX ст. і орання прилеглих територій дуже пошкодило культурний шар.

Гостра гора Гостра гора або Курган Кривейкішкіс () розташована за 400 м на південний схід від Гори Ліздейка на правому березі невеликої річки Кернавели. Пагорб має круті схили заввишки 20–22 м, а зверху на ньому є невелика ділянка розмірами 11 × 5 м. Археологічні дослідження показують, що перше поселення і городище виникли тут у III—IV ст. й існували до VIII—IX ст.

З півночі курган відокремлений від височини конічним валом заввишки 4 м, зі сходу знаходиться рів. На вершині валу виявлено залишки укріплення, яке у XIV ст. було сторожовим постом і використовувалося для оборони підступів до замків Кернаве. Відсутність знахідок у ровах навколо городища дають підстави археологам стверджувати, що всередині ніхто не жив, а укріплення використовувалося для прихистку у часи небезпеки.

Галерея

Примітки

Джерела

Російськомовні

Литовськомовні

Література