«Гроші, банківський кредит та економічні цикли» – це трактат з монетарної та банківської теорії, що був опублікований у 1998 році іспанським економістом Хесусом Уертою де Сото. У цій книзі Уерта де Сото стверджує, що банківська система вільного ринку може функціонувати і функціонувала в минулому, уникаючи інфляції та економічних циклів, які інші економічні теорії приписували вільному ринку.

Автор стверджує, що економічна нестабільність останніх двохсот років випливає безпосередньо з державного контролю над банківською системою – тобто є результатом змови між центральним банком та приватними банкірами – після скасування 100% вимоги до резервування.

Книга по суті є захистом австрійської теорії бізнес-циклу, продовжуючи погляд Мюррея Ротбарда на цю тему (див. «Обвинувачення Федеральної резервної системи »), який виступає за скасування центрального банку та запровадження повного резервного банкінгу. Вона розширює сферу застосування цієї теорії, охоплюючи загальні принципи римського права, банківську теорію Саламанкської школи та британську юриспруденцію (Закон Піля). Цей трактат доводить важливість надійної фінансової системи для процвітання суспільства, а також окреслює відмінності між макроекономікою грошей, банківською справою та неокласичною економікою, кейнсіанською теорією та концепцією австрійської школи, який виступає за часткове резервування банків. Ініціаторами цієї концепції є Джорджем Селгіном та Лоуренсом Х. Вайтом, з якими Уерта де Сото веде постійні інтелектуальні дебати. Уерта де Сото також пропонує програму послідовних реформ для запровадження системи вільної банківської конкуренції зі 100% резервами % у депозитах.

«Гроші, банківський кредит та економічні цикли» було опубліковано іспанською мовою видавництвом Unión Editorial, і вже вийшло п'яте видання (2011), а англійською мовою її опублікував Інститут Мізеса у 2006 році. Книга була перекладена загалом 21 мовою.

Андре Азеведо Алвес та Хосе Морейра стверджують, що Уерта де Сото написав «найповніший та найінтегрованіший аналіз банківських теорій» Саламанської школи.

Вчений Ліланд Б. Єгер назвав книгу «найґрунтовнішим друкованим викладом австрійських ідей щодо банківської справи та економічних циклів».

Колишній конгресмен США Рон Пол підтримує точку зору Уерта де Сото про те, що банківська справа з частковим резервуванням є причиною фінансової нестабільності.

Йорг Гвідо Хюльсманн зазначив, що це найважливіша робота про гроші та банківську справу, яка з'явилася з 1912 року, ще з тих часів коли була опублікована «Теорія грошей та кредиту» Людвіга фон Мізеса, яка змінила уявлення всіх економістів про цю тему.

Його п'ять основних внесків :

Повна реконструкція правової бази для грошей та банківської справи, від античного світу до сучасності. Застосування логіки права та економіки до банківської справи, яке пов'язує мікроекономічний аналіз з макроекономічними явищами. Комплексна критика частково-резервної банківської системи з точки зору історії, теорії та політики. Застосування австрійської критики соціалізму до центральної банківської справи. Найповніший погляд на банківську компанію з точки зору ринкового підприємництва.

Короткий зміст Книга видатного іспанського економіста Австрійської економічної школи Хесуса Уерти де Сото «Гроші, банківський кредит та економічні цикли» (Dinero, crédito bancario y ciclos económicos, 1998) є фундаментальною працею з монетарної теорії, банківської справи та економічної історії.

Автор досліджує причини хронічної нестабільності, інфляції та економічних криз (циклів) у сучасному світі. На думку Уерто де Сото, головним джерелом цих проблем є не вільний ринок, а державне втручання у грошову та банківську системи, зокрема діяльність центральних банків і система часткового резервування.

Основні складові та тези книги

Юридичний та історичний аналіз банківської справи: Автор доводить, що з погляду класичного римського права та загального права (common law), депозит до запитання є договором зберігання (ірегулярного поклажу), а не кредиту. Це означає, що банкіри зобов'язані завжди мати 100% грошових коштів клієнтів у наявності. Практика банків з частковим резервуванням (коли під маскою ліквідних вкладів видаються довгострокові кредити) юридично кваліфікується автором як приховане привласнення чужого майна (шахрайство або банкрутство через неплатоспроможність), легалізоване державою. Критика системи часткового резервирования: Коли комерційні банки видають кредити «з повітря» (штучно створюючи банківські гроші через записи на рахунках), вони збільшують грошову масу без реального заощадження. Це запускає ланцюгову реакцію спотворення ринкових сигналів. Австрійська теорія економічного циклу: штучне зниження процентної ставки центральним банком або внаслідок банківської експансії дезінформує підприємців. Вони починають масово інвестувати у довгострокові проєкти (виробництво засобів виробництва), вважаючи, що суспільство заощаджує більше. Проте реальних заощаджень немає. Згодом дефіцит ресурсів і зростання цін виявляють хибність цих інвестицій — настає економічна криза (рецесія), яка є необхідним етапом очищення економіки від збиткових проєктів. Критика Центрального банку: Центральний банк виступає «кредитором останньої інстанції», який захищає недобросовісні банки від наслідків ризикованої політики, тим самим заохочуючи моральну небезпеку (moral hazard) та породжуючи інфляцію і глобальні бульбашки.

У фінальній частині праці автор пропонує радикальну програму оздоровлення економіки:

Ліквідація центральних банків. Перехід до 100% резервування для всіх депозитів до запитання (повне забезпечення грошей та банківських вкладів золотом). Повна децентралізація і передача грошової сфери у вільному ринковому середовищі (вільна конкуренція валют).

Книга є однією з найповніших і найавторитетніших сучасних розвідок у межах Австрійської економічної школи (продовжуючи ідеї Людвіга фон Мізеса та Мюррея Ротбарда) щодо того, як позбавити світову економіку руйнівних циклів «буму і спаду».

Примітки