XII таблиць встановлювали (Таблиця IX) принцип, що закон не може бути виданий проти одного окремого громадянина. Латинське privilegium має значення anceps (двозначне), не лише сприятливе (значення, яке збереглося в італійській мові), але насамперед несприятливе odiosum. Тому переклад може бути таким: Нехай не пропонуються (irrogo) «privilegia».
У царський період і на початку республіканської епохи було поширеним видання законодавчих актів патриціанським класом, який утримував усю державну владу, що вражали слабших осіб. Встановлення принципу, що закон не може бути виданий, якщо не містить норм, які стосуються всіх, вважалося великим здобутком для плебеїв.
Зміна співвідношення сил була такою, що засоби, за допомогою яких знову вводилися odiosi privilegia (ненависні привілеї), стали згодом типовими для плебісцитів.
Дуже відомим прикладом є Цицерон, який у 58 р. до н. е. у промові «De domo sua» 10,26 виголосив знамениту фразу: «Licuit tibi ferre non legem, sed nefarium privilegium.» – «Ти зміг запровадити не закон, а нечестивий привілей», маючи на увазі трибуна Клодія, друга Цезаря, та так званий закон Клодія, запроваджений саме через плебісцит, перший відомий закон ad personam, прийнятий в умовах демократії.
Примітки
Бібліографія Джамбаттіста Віко La Scienza nuova, с. 632
Див. також Закони Дванадцяти таблиць Lex ad personam