Закі аль-Арсузі (; червень 1899 — 2 липня 1968) — сирійський філософ, філолог, соціолог, історик і арабський націоналіст. Його ідеї відіграли значну роль у розвитку баасизму та його політичного руху. За життя він опублікував кілька книжок, найвідомішою з яких була The Genius of Arabic in its Tongue (1943).
Народився в родині середнього класу алавітів у Латакії, Сирія. Аль-Арсузі навчався в Сорбонні, де зацікавився націоналізмом. У 1930 році повернувся до Сирії, де 1933 року став членом (ЛНД). У 1938 році переїхав до Дамаска через розчарування партійною роботою, а 1939 року вийшов із ЛНД. У Дамаску аль-Арсузі заснував і очолив групу, що складалася переважно з учнів середніх шкіл, які часто обговорювали європейську історію, націоналізм і філософію. Невдовзі після виходу з ЛНД аль-Арсузі заснував Арабську національну партію, арабську націоналістичну партію з «чітко визначеним кредо». Вона не мала успіху, і після повернення до Сирії в листопаді 1940 року після короткого перебування в Багдаді аль-Арсузі заснував нову партію — Арабський Баас; однак до 1944 року більшість її членів залишила організацію й приєдналася до Мішеля Афляка та Салаха ад-Діна аль-Бітара в Арабському русі Баас, який дотримувався майже ідентичної доктрини.
У 1947 році два рухи об'єдналися, утворивши єдину Арабську партію Баас. Попри об'єднання, аль-Арсузі не був присутній на її установчій конференції й не отримав членства.
Упродовж решти 1940-х і 1950-х років аль-Арсузі тримався осторонь політики й працював учителем. Він повернувся під час боротьби за владу в Партії Баас у 1960-х роках між Афляком і аль-Бітаром, з одного боку, та Салахом Джадідом і Хафезом аль-Асадом — з іншого. Коли Афляк і аль-Бітар програли боротьбу за владу й були змушені втекти із Сирії 1966 року, аль-Арсузі замінив Афляка як головний ідеолог сирійської фракції Партії Баас (необаасистської).
Теорії аль-Арсузі про суспільство, мову й націоналізм, що сукупно є частиною баасистської думки, стверджують, що арабська нація буде об'єднана, коли арабський народ відновить арабську ідентичність, яку втратив протягом останніх 1000 років. Ключем до арабського об'єднання, за аль-Арсузі, є мова. На відміну від латини, аль-Арсузі стверджував, що арабська мова була значно менш довільною й набагато інтуїтивнішою. Попри його внесок у баасистську думку, аль-Арсузі майже не згадується в західній чи арабській науці. Це замовчування може бути пов'язане з тим, що Саті аль-Хусрі, сучасний арабський націоналіст, мав багато тих самих ідей, що й аль-Арсузі, але краще вмів їх формулювати.
Біографія
Дитинство та ранні роки: 1899—1930
Закі Наджиб Ібрагім аль-Арсузі народився 1900 або 1901 року в родині середнього класу алавітського походження в Латакії на сирійському узбережжі Османського султанату. Його мати Мар'ям походила з відомої релігійної родини, а батько Наджиб Ібрагім був юристом. Разом із двома братами, сестрою та батьками він переїхав до Антак'ї 1904 року. Арсузі почав навчання в мектебі, де вивчив напам'ять Коран. Через чотири роки батьки віддали його до , щоб він здобув належну османську освіту. Його батька заарештувала османська влада 1915 року за націоналістичну діяльність; пізніше Арсузі вважав, що ця подія пробудила його інтерес до націоналістичної політики. Його батька ненадовго ув'язнили, перш ніж його та родину відправили у внутрішнє заслання до анатолійського міста Конья. Після року заслання Наджибу та його родині дозволили повернутися до Антіохії. За словами Арсузі, його батько замінив османський прапор на урядовому будинку Антіохії хашимітським прапором, почувши новину, що Фейсал I увійшов до Дамаска. Однак це ніколи не було незалежно підтверджено.
Після Першої світової війни Арсузі почав навчатися в Institut Laïc у Лівані. Саме там Арсузі познайомився з філософією. Крім того, під час перебування там Арсузі зміг удосконалити свою французьку. Під час навчання в Institut Laïc його атеїзм став сумнозвісним, і його часто ловили на вислові: «Сини землі здатні краще керувати своїми справами, ніж сини неба». Закінчивши навчання, Арсузі влаштувався вчителем математики в місцевій середній школі в Антіохії. Однак пізніше він отримав посаду очільника шкільного округу Арсуз — посаду, яку обіймав з 1924 до 1926 року. У 1927 році Арсузі отримав стипендію від Французького верховного комісаріату для навчання в Сорбонні у Франції. Він навчався там з 1927 до 1930 року, але так і не здобув диплома Сорбонни. Під час перебування в Сорбонні Арсузі подружився з колишнім французьким колоніальним адміністратором Жаном Гольм'є. У Сорбонні Арсузі зацікавився європейською філософією XIX століття; його приваблювали думки Жоржа Дюма, Еміля Бреє, Леона Брюншвіга, свого професора філософії, Анрі Бергсона, Йоганна Готліба Фіхте та інших. Найбільше на Арсузі в той час вплинули книжки Бергсона L'Evolution créatrice та Фіхте Reden an die deutsche Nation; саме з Фіхте Арсузі найбільше себе ототожнював. І Фіхте, і Бергсон писали про важливість освіти, а в основі була нація.
Александреттська криза й заснування Баасу: 1930—1939
Аль-Арсузі повернувся до Сирії 1930 року, а пізніше працював учителем в Антіохії 1932 року. «Пробудження було жорстоким», за словами історика Патріка Сіла. Французька влада в Сирії заборонила аль-Арсузі викладати учням європейську філософію та Французьку революцію серед інших тем. Коли його спіймали на викладанні учням ідеалів Французької революції — свободи, рівності, братерства — його змусили залишити клас. У 1934 році аль-Арсузі заснував студентський клуб Club des Beaux Arts з амбіцією поширювати французьку культуру; французька влада несхвально ставилася до клубу. Пізніше того ж року аль-Арсузі всерйоз розпочав політичну кар'єру й став різким арабським націоналістом.
У серпні 1933 року аль-Арсузі та п'ятдесят інших арабських націоналістів заснували (ЛНД) у ліванському місті Курнаїль. Більшість арабських партій того часу перебували під домінуванням колишньої османської еліти або мали високий рівень османського членства. ЛНД була одним із небагатьох винятків; більшість її членів були молодими й здобули освіту на Заході. Хоча спочатку ЛНД виявилася популярною серед народу, її популярність зменшилася після смерті її засновника Абд ар-Раззака аль-Дандаші 1935 року. Аль-Арсузі був регіональним очільником ЛНД в Антіохії від заснування партії 1933 року до 1939 року.
Коли Туреччина вперше спробувала анексувати провінцію Александретта на початку 1930-х років, аль-Арсузі став одним із найрізкіших критиків політики Туреччини щодо Сирії; він став символом боротьби арабських націоналістів. У 1939 році Франція, яка контролювала Сирію, поступилася провінцією Туреччині, щоб укласти союз із цією державою. Невдовзі після цього аль-Арсузі вийшов із ЛНД.
Аль-Арсузі переїхав до Дамаска 1938 року й почав працювати над своїми ідеями арабізму та арабського націоналізму. Розчарований партійною політикою, він зібрав кількох учнів середніх шкіл, щоб створити навчальну групу. На зустрічах групи аль-Арсузі говорив, наприклад, про Французьку революцію, Реставрацію Мейдзі, об'єднання Німеччини та об'єднання Італії, або про ідеї Фіхте, Фрідріха Ніцше, Карла Маркса, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, Освальда Шпенглера й Анрі Бергсона. Невдовзі після виходу з ЛНД аль-Арсузі заснував Арабську національну партію, арабську націоналістичну партію з «чітко визначеним кредо». Партія проіснувала недовго; наприкінці року аль-Арсузі поїхав до Багдада. Під час перебування в Багдаді аль-Арсузі ідеалістично намагався просвітити іракців своїми думками про арабський націоналізм, але 1940 року розчарованим повернувся до Сирії. 29 листопада 1940 року аль-Арсузі заснував Арабський Баас.
Арабський Баас: 1940—1947 Приблизно в той самий час, коли аль-Арсузі заснував Арабський Баас, інша група, очолювана Мішелем Афляком і Салахом ад-Діном аль-Бітаром, заснувала Арабський рух відродження. Патрік Сіл стверджує, що аль-Арсузі випускав памфлети під назвою Al-Ba'ath, Al-'Arabi, тоді як Арабський рух відродження публікував памфлети під назвою al-Ihya, al-'Arabi. Тоді як Афляк і аль-Бітар залишили роботу, щоб зосередитися на партійній організації, аль-Арсузі працював учителем до 1959 року. У партії було небагато членів, і більшість із них витрачала час на читання, писання й переклади творів. У червні 1941 року аль-Арсузі вислали з Дамаска, трьох членів заарештували, а решта втекла. Наступного року, 1942-го, аль-Арсузі та його соратники спробували оживити партію, але спроба зазнала невдачі. Один із його соратників стверджує, що аль-Арсузі став озлобленим і навіть параноїдальним під час свого однорічного вигнання, вигукуючи, що група «любила народ і ненавиділа індивіда; [його група] вважала ціле священним, але зневажала частини». До 1944 року більшість членів Арабського Баасу залишила організацію заради активнішого Арабського руху відродження, перейменованого 1943 року на Арабський рух Баас. Відносини між Афляком і аль-Арсузі були, у кращому разі, гіркими; аль-Арсузі звинувачував Афляка в крадіжці назви його партії.
У той самий час інтерес аль-Арсузі до політики слабшав, і він дедалі більше часу присвячував філології. У 1943 році ця робота завершилася публікацією книжки The Genius of Arabic in its Tongue, аналізу коренів і відмінних особливостей арабської мови (див. розділ Культура і мова). Попри це, аль-Арсузі здавався дедалі психічно неврівноваженішим. Кілька людей відзначали, що він став менш соціальним і дедалі більше схилявся до уникання соціальних контактів і друзів. Пізніше він страждав від марень. У 1949 році його знову змусили переїхати: цього разу він жив у Латакії, а пізніше переїхав жити з матір'ю в Тарсус. Там його мати померла в бідності. За словами одного з його соратників, сам аль-Арсузі проводив багато часу, живучи в «крайній бідності», зведений французькою владою до «життя в злиднях і переслідуваннях».
Популярність аль-Арсузі у власних лавах зменшилася після перевороту Рашида Алі аль-Гайлані в Іраку. Тоді як Афляк і аль-Бітар заснували Сирійський комітет допомоги Іраку для підтримки Іраку під час англо-іракської війни, аль-Арсузі виступав проти будь-якої участі на тій підставі, що політика аль-Гайлані зазнає невдачі. Хоча кілька членів Арабського Баасу погоджувалися з висновком аль-Арсузі, більшість приваблював романтизм Афляка. Іншою причиною невдачі Арабського Баасу була глибока недовіра аль-Арсузі до інших; коли член партії написав маніфест під назвою Arab Ba'ath, аль-Арсузі «побачив у цьому імперіалістичну змову, щоб перекрити йому шлях до народу».
Арабський рух Баас, очолюваний Афляком і аль-Бітаром, було об'єднано в Арабську партію Баас у 1947 році. Під час переговорів Вахіб аль-Ганім і Джалаль ас-Саїд, а не аль-Арсузі, представляли Арабський Баас, тоді як Афляк і аль-Бітар представляли Арабський рух Баас. Єдиним політичним питанням, яке детально обговорювали, було те, наскільки соціалістичною мала бути партія. Групи дійшли згоди; рух Баас радикалізувався й зсунувся далі вліво. Аль-Арсузі не був присутній на установчому конгресі й не отримав членства в новій партії.
Пізніше життя і смерть: 1948—1968
Після повернення з Багдада 1940 року аль-Арсузі отримав посаду викладача філософії, але невдовзі був звільнений із неї. З 1945 до 1952 року він знову працював учителем середньої школи, спочатку в Хамі, а потім в Алеппо, а з 1952 року до виходу на пенсію 1959 року викладав у педагогічному коледжі.Charif, 2000, p. 245.