Оттон Єгорович Раух (; ) — російський військовий діяч, генерал-лейтенант, учасник російсько-турецької війни 1877–1878 років.

Життєпис Оттон Раух народився 16 січня 1834 року. Походив із дворян Естландської губернії, народився 16 січня 1834 року.

Був прийнятий до 2 класу Головного німецького училища (Петрішуле) влітку 1844 року. Потім навчався у Школі гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів. 7 серпня 1851 року був випущений на службу прапорщиком у Преображенський полк лейбгвардії, звідки через два роки вступив у чині поручика до Імператорської військової академії, курс якої закінчив у 1855 р. і, отримавши за відмінні успіхи в навчанні чин штабскапітана, був призначений на службу до гвардійського Генерального штабу, де протягом 25 років обіймав різні посади.

З 1857 до 1865 років він був дивізійним квартирмейстером у кавалерійській та піхотних дивізіях гвардійського корпусу, а також обіймав посаду оберквартирмейстера Окремого гренадерського корпусу; у 1862 році отримав звання полковника, потім перебував у розпорядженні військового міністра та генерал-квартирмейстера штабу Його Імператорської Величності, а в 1865 р. призначений начальником штабу керівника військово-сухопутного підрозділу в Кронштадті.

У 1864 році Раух також був начальником штабу 14-ї піхотної дивізії, а в 1865 році — 24-ї, потім був призначений помічником начальника штабу Одеського військового округу і 30 серпня 1868 року отримав звання генерал-майора (зі старшинством від 30 серпня 1869).

З мобілізацією штабу діючої армії, у листопаді 1876 року, Раух був призначений для виконання особливих доручень при головнокомандувачі армії, що діяла проти турків, і успішно виконав низку його доручень: перейшов кордон у складі 1-ї бригади 32-ї дивізії, брав участь у боях біля Барбашського мосту та Ольтениці, а також у перестрілці Турнських батарей із фортецею Нікополь.

Після переправи через Дунай він був призначений у 1877 році помічником начальника передового загону, сформованого під командуванням генерал-ад’ютанта Гурко. На цій посаді Раух брав участь у всіх операціях передового загону. Перейшовши через Дунай, він попрямував до Тирнова; важкодоступний Хаїнкіойський перевал (прохід через Балкани) він привів у стан, придатний для проходження не тільки кавалерії та піхоти, а й артилерії. Під час дій передового загону за Балканами Раух був найактивнішим помічником начальника загону як у керуванні діючими військами, так і у виконанні різних адміністративних та господарських доручень.

19 липня 1877 року війська передового загону мали одночасно вести бій із загоном Реуфа-паші та з армією Сулеймана-паші. Раух у той час перебував при генерал-ад’ютанті Гурко, який бився з загоном Реуфа. Коли надійшла звістка, що наші війська атаковані армією Сулеймана і перебувають у безвихідному скрутному становищі, Раух отримав наказ прийняти командування над атакованими військами; він проскакав крізь ряди загону Реуфа-паші, не зважаючи на небезпеку, взяв командування загоном, швидко ознайомився з ситуацією та відбив напад Сулеймана-паші; потім, бачачи чисельну перевагу ворогів, він відступив із загоном до Казанлика, звідти до Шипки, і тут уже привів до ладу загін, сильно розгублений внаслідок нерівного бою. За цю справу Раух був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня

У нагороду за відзнаку під час переходу через Балкани та за особисту хоробрість і організованість у справах біля Ханкіоя та Казанлика.

Призначений тимчасовим командувачем 1-ї гвардійської піхотної дивізії, Раух напутствував енергійними словами лейб-гвардійський Ізмайловський полк під час штурму Гірського Дубняка. Завдяки організованості командувача полки 1-ї гвардійської піхотної дивізії значною мірою сприяли капітуляції Османа-паші під Плевною.

Коли Гурко рушив до Балкан, Рауху випало командувати колоною, спрямованою в обхід сильної турецької позиції під Правцем. Довелося з неймовірними зусиллями то піднімати гармати в захмарні висоти, то спускати їх у глибину ущелини річки Іскера. Люди вмирали від виснаження; Раух своєю непохитністю подавав іншим приклад подолання перешкод, ворожа позиція була досягнута, супротивник атакований і відкинутий в Орханійську долину. Тоді майже всі передгір’я Балкан опинилися в наших руках.

Під час переходу через головний Балканський хребет Раух командував авангардом головних сил, вибив ворога з Нечашевської позиції та перервав зв’язок турецької армії з Софією. У Такшисенському бою він вибив ворога з трьох редутів, а незабаром після того, на берегах Іскера, розгромив війська, вислані проти нього з Софії. Після триденного Філіппопольського бою дивізія Рауха розташувалася біваком на виду Константинополя. Під час тривалої стоянки під Сан-Стефано в дивізії лютував тиф; Раух щодня відвідував санітарні заклади та надавав хворим активну допомогу.

1 січня 1878 р. Раух був нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня

У винагороду за видатну мужність і хоробрість, проявлені в різних боях з турками у 1877 році.

Також за бойові заслуги під час російсько-турецької війни Раух був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість», орденом св. Анни 1-го ступеня з мечами (у 1877) і 25 серпня 1878 р. призначений до Свити Його Величності.

Після закінчення війни Раух був підвищений до генерал-лейтенанта (17 квітня 1879), призначений начальником 22-ї піхотної дивізії, а в 1889 р. — командувачем 15-го армійського корпусу. Серед інших нагород Раух мав ордени св. Станіслава 1-го ступеня (1874), св. Володимира 2-го ступеня (1881) та Білого Орла (1884).

Помер 29 липня 1890 р. у Варшаві. Його син — Георгій Оттонович — був генералом від кавалерії, під час Першої світової війни по черзі командував 1-м і 2-м гвардійськими корпусами.

Примітки

Література

Редакция журнала. Генерал-майор О. Е. Раух // Иллюстрированная хроника войны. Приложение к «Всемирной иллюстрации» : журнал. — 1878. — № 90. — С. 315. Глиноецкий Н. П. Исторический очерк Николаевской академии Генерального штаба. СПб., 1882 Милорадович Г. А. Список лиц свиты их величеств с царствования императора Петра I по 1886 год. СПб., 1886 Некрологи: «Варшавский дневник», 1890 г., № 168; «Русский инвалид», 1890 г., № 170; «Всемирная иллюстрация», 1890 г., № 1125. Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918. Список генералам по старшинству на 1886 год Борьба с природою на Балканах в зиму с 1877 на 1878 год. — СПб.: ред. журн. "Досуг и дело", 1884. — С. 133. — 222 с.