Атомне садівництво — це форма мутаційного розмноження, коли рослини піддаються впливу радіації. Деякі з отриманих таким чином мутацій виявилися корисними. Зазвичай це гамма-випромінювання і в цьому випадку ця гамма-посадка виробляється кобальтом-60.

Практика опромінення рослин призвела до розробки понад 2000 нових сортів рослин, більшість з яких зараз використовуються в сільськогосподарському виробництві. Одним із прикладів є стійкість до вертицильозного в'янення сорту перцевої м'яти Todd's Mitcham, який був отриманий в результаті програми селекції та випробувань у Брукгейвенській національній лабораторії з середини 1950-х років. Крім того, сорт грейпфрута Ріо Червоний, розроблений у Техаському центрі цитрусових A&M у 1970-х роках і схвалений у 1984 році, становив понад три чверті грейпфрутів, вироблених у Техасі до 2007 року.

Історія Починаючи з 1950-х років, атомні сади були частиною «Атоми заради миру», американської програми з розвитку мирного використання енергії поділу після Другої світової війни. Гамма-сади були створені в лабораторіях у Сполучених Штатах, Європі, Радянському Союзі, Індії та Японії. Хоча ці сади спочатку створювалися для вивчення впливу радіації на рослинний світ, згодом дослідження змістилися в напрямі використання радіації для індукції корисних мутацій, які могли б надати рослинам бажані властивості. До таких властивостей належать підвищена стійкість до несприятливих погодних умов і прискорені темпи росту. Крім того, у 1959 році Мюріел Ховорт, атомною активісткою з Великої Британії, було засновано Товариство атомних садівників у зв'язку зі зростаючим рухом за впровадження атомної енергії та експериментів у життя звичайних громадян.

У 1960 році Ховорт опублікував книгу під назвою «Атомне садівництво для неспеціалістів» на схожу тему. Товариство атомного садівництва використовувало ранню форму краудсорсингу, за якої члени отримували опромінене насіння, висаджували його у своїх садах і надсилали звіти до Ховорта з детальним описом результатів. Сама Ховорт потрапила в національні новини, виростивши двофутову рослину арахісу після посадки опроміненого горіха. Наймолодшим членом товариства був Крістофер Еббі (15), студент Істборнського коледжу та син стоматолога, який отримав почесну грамоту за розмноження кількох видів опроміненого насіння до дозрівання.

Опромінене насіння продавав населенню Сі Джей Спіс, стоматолог з Теннессі, який отримав ліцензію на джерело кобальту-60; і продавав насіння, вирощене в бункері з шлакоблоків на задньому дворі. Спіс зробив це, побачивши можливість для садівників-аматорів долучитися до випробувань. Прагнучи забезпечити членам свого товариства ширший вибір, Хауорт почала замовляти великі партії насіння у Спіас. За наявними повідомленнями, до 1960 року Спіас надіслала Хауорт понад три з половиною мільйони насінин, які згодом були розподілені між майже тисячею окремих членів Товариства.

Незважаючи на початковий ентузіазм, Товариство атомного садівництва занепало до середини 1960-х років. Це стало наслідком поєднання двох чинників: зміни громадської думки, яка поступово втрачала прихильність до атомної енергетики, та нездатності краудсорсингової моделі Товариства досягти помітних і переконливих результатів. Попри це, масштабні гамма-сади продовжували використовуватися, а низку комерційних сортів рослин було розроблено та впроваджено як дослідницькими лабораторіями, так і приватними компаніями .

Методологія Гамма-сади зазвичай займали площу близько п’яти акрів (приблизно два гектари) та мали кругову структуру з висувним джерелом випромінювання, розташованим у центрі. Рослини зазвичай висаджувалися у вигляді секторів, подібних до шматків пирога, що радіально відходили від центрального джерела випромінювання. Така конфігурація забезпечувала створення градієнта дози опромінення залежно від відстані від центру.

Опромінення тривало приблизно двадцять годин, після чого дослідники в захисному спорядженні входили до саду для оцінювання отриманих результатів. Рослини, розташовані найближче до джерела випромінювання, зазвичай гинули, тоді як ті, що знаходилися на більшій відстані, часто демонстрували «пухлини та інші аномалії росту». Водночас особливий інтерес становили рослини з проміжних зон, у яких спостерігався підвищений рівень мутацій без таких серйозних ушкоджень, як у рослин поблизу джерела.

Сучасні гамма-сади й надалі функціонують за принципами, загалом подібними до тих, що були розроблені у 1950-х роках.

Дослідження потенційних переваг атомного садівництва продовжуються, зокрема завдяки спільній операції Міжнародного агентства з атомної енергії та Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Японський Інститут радіаційної селекції добре відомий своїм сучасним використанням методів атомного садівництва.

Культурне значення Популярність атомного садівництва збіглася з повоєнним часом, коли суспільство прагнуло використати нещодавно відкриту атомну енергію. Багато вчених і громадськість вважали, що атомну енергію можна використовувати для вирішення численних світових проблем, включаючи голод і дефіцит енергії, що спонукало їх прийняти нову атомну еру. Деякі науковці, які раніше брали участь у розробці військових застосувань атомної енергії, інвестували кошти або підтримували програми, спрямовані на переведення мирного використання атомних технологій у суспільну сферу. До таких ініціатив належало й атомне садівництво. Зі зростанням суспільного скептицизму щодо атомної енергії та подальшим збільшенням розмірів ядерних арсеналів по всьому світу, атомне садівництво втратило популярність разом з іншими ініціативами «Атом заради миру».

Див. також

Мутаційна селекція Генетично модифіковані організми

Посилання

Зовнішні посилання

Інститут радіаційного розведення (IRB), NIAS, MAFF, Хітачіомія, Японія Гамма-поле IRB на картах Google Атомне садівництво: історія онлайн, вичерпний огляд атомного садівництва від доктора Пейджа Джонсона.