Жозе Ермано Сарайва

Жозе Ермано Сарайва GCIH • GCIP • ComNSC (Лейрія, Лейрія, 3 жовтня 1919 — Палмела, Палмела, 20 липня 2012) — португальський юрист, історик, професор, науковець, дослідник, політик, дипломат і телеведучий. Він обіймав посаду міністра освіти з 1968 по 1970 рік, у бурхливий період національного політичного життя.

Його називали Принцем комунікаторів за його роботу з просування історії, культури, літератури та телебачення, як було зазначено у посмертних святкуваннях його пам'яті, влаштованих Асамблеєю Португальської Республіки.

Біографія Народився 3 жовтня 1919 року у місті, парафії та муніципалітеті Лейрія, четвертою дитиною Жозе Сарайви (Donas, Fundão, 1 квітня 1881 — Санта Ісабель, Лісабон, 13 лютого 1962), вчителя середньої школи, агностика та позитивіста, та його дружини (одружилися в Лісабоні 8 листопада 1913) Марії да Рессуррейсау Батіста (Донас, Фундан, 9 березня 1883 — Мерсеш, Лісабон, 18 серпня 1961), ревної католички.

Він жив у Лейрії до ранньої юності, навчався у середній школі Родрігеша Лобу, де його батько був учителем і згодом став її директором. Приблизно у віці 12 років він переїхав до Лісабона, де продовжив навчання у середній школі Пассуша Мануеля (його батька тоді призначили директором цієї середньої школи).

Після закінчення середньої школи він вступив до Лісабонського університету. Закінчив факультет історико-філософських наук на факультеті мистецтв у 1941 році та факультет права (юридичні науки) на юридичному факультеті в 1946 році.

Ермано Сарайва розпочав свою професійну кар'єру як вчитель середньої школи, діяльність, яку він згодом поєднував із юридичною практикою. Він викладав у ліцеях Пассос Мануель та Жил Вісенте, як у Лісабоні, так і в ліцеї да Орта на острові Фаял, Азорські острови. Згодом його було призначено директором Інституту допомоги неповнолітнім та ректором ліцею Дона Жуана де Каштру (1965). Він також викладав в університеті, працюючи асистентом у Вищому інституті соціальних наук та політики Ультрамарина, нині ISCSP.

Після розвитку політичної кар'єри на завершальному етапі формування Нової держави (Estado Novo), з настанням демократії, Жозе Ермано Сарайва став популярною фігурою в Португалії, а також серед португальських громад за кордоном, завдяки своїм численним телевізійним програмам з історії Португалії, відновивши зв'язок, який він розпочав з RTP у 1971 році. Будучи досить харизматичною фігурою, він також мав суперечливу репутацію, оскільки його бачення історії Португалії іноді ставилося під сумнів академічною спільнотою.

У 1980-х роках він повернувся до викладання як запрошений професор у Вищій поліцейській школі (нині Вищий інститут поліцейських наук та внутрішньої безпеки) та в Автономному університеті Лісабона.

Він також був членом Лісабонської академії наук, Португальської академії історії та Військово-морської академії, членом Історико-географічного інституту Сан-Паулу в Бразилії та почесним членом Міжнародного руху португалофонів. У вересні 1988 року він обійняв посаду директора Diário Popular.

Він посів 26-те місце серед ста великих португальців у конкурсі RTP1.

Помер 20 липня 2012 року у віці 92 років у Пальмелі, де він проживав Асамблея Республіки висловила публічні співчуття та вшанувала його хвилиною мовчання, що було схвалено голосами «за» від соціал-демократів, соціалістів та Народної партії (НП), при голосах «проти» від лівих партій — комуністів, Зелених та Лівого блоку.

За своє життя він зібрав еклектичну колекцію творів мистецтва, що складається з археологічних предметів, скульптур, різьблення по дереву та релігійних картин, переважно XVI та XVII століть. У березні 2018 року колекцію було продано на аукціоні, її загальна вартість досягла 700 000 євро.

Політична діяльність Прихильник Estado Novo, він був одним із перших, хто записався до Mocidade Portuguesa; пізніше він був генеральним секретарем і доповідачем Виконавчого комітету II Національного конгресу Mocidade Portuguesa. Він також був директором Національної кампанії за освіту дорослих (1959), до якої він приєднався у 1955 році. У цій організації він ініціював, у співпраці з Балтасаром Ребело де Соузою, публікацію загальних підручників — Colecção Educativa (тираж якого сягнув двох мільйонів) — на користь населення, яке вже було грамотним, але не мало доступу до культури.

Він був радником з питань культури в міській раді Лісабона за часів Антоніу Віторіно да Франса Борхеса, членом Національних зборів з 1957 по 1961 рік, прокурором Корпоративної палати (1965—1973) та міністром освіти. Під час свого міністерства, між 1968 і 1970 роками, він зіткнувся з одним із найбурхливіших моментів протистояння салазаризму — академічною кризою 1969 року.

У 1971 році, через рік після того, як його в уряді замінив Жозе Вейга Сімау, він обійняв посаду посла Португалії в Бразилії, яку обіймав до Революції 25 квітня 1974 року перейшовши на нову посаду в плавучому посольстві на борту корабля «Жиль Еанеш», який він пізніше врятував від відправлення на брухт завдяки зверненню, зробленому в одній зі своїх програм. Корабель відремонтували, і зараз він є монументом на вічній стоянці у порту.

Він був братом професора Антоніу-Жозе Сарайви, який колись був членом компартії, і до якого він завжди відчував глибоку повагу, незважаючи на політичні розбіжності, та дядьком архітектора та журналіста Жозе Антоніу Сарайви. Він також був племінником по материнській лінії Жозе Марії Батісти, солдата-столітнього віку (1895—2002; прожив 107 років), останнього португальського ветерана Першої світової війни, що вижив.

Примітки