Закон ( ) — книга Фредеріка Бастіа, видана в 1850 році. Вона була написана Бастіа в Мугроні через два роки після Третьої Французької революції та лише за кілька місяців до його смерті від туберкульозу у віці 49 років. На цей твір вплинув «Другий трактат про уряд» Джона Локка, а також «Економіка в одному уроці » Генрі Хазлітта. Even though Hazlitt was more influenced by (That Which Is Seen and That Which Is Unseen), he mentions The Law in the foreword to Economics in One Lesson. Фредерік Бастіа найбільш відомий, за цим твором, а далі йдуть петиція свічкаря та притча про розбите вікно .
Огляд У своїй праці «Закон» Бастіа писав, що «кожен з нас має природне право – від Бога – захищати свою особу, свою свободу та свою власність». Автор описував державу як «заміну індивідуальних сил спільною силою» для захисту цього права. І він стверджував, що закон стає перекрученим, коли його використовують задля порушення прав особистості. А також коли закон карає право людини захищати себе від спроб інших законодавчо прийняти закони, які розграбовують його багатство/майно.
Фредерік Бастіа стверджував, що тоді як справедливість має чіткі межі, філантропія безмежна, і тому уряд може нескінченно зростати, коли це стає його функцією. Він стверджував, що отриманий етатизм «ґрунтується на цій потрійній гіпотезі: повна інертність людства, всемогутність закону та непогрішність законодавця». Відносини між громадськістю та законодавцем стають «подібними до глини для гончаря». І Бастіа заявив: «Я не заперечую їхнього права винаходити соціальні комбінації, рекламувати їх, пропагувати їх та випробовувати їх на собі, за свій власний кошт і ризик. Але я заперечую їхнє право нав'язувати нам ці плани законом» і змушувати нас платити за них з наших податків».
Зміст У своїй праці Фредерік Бастіа стверджує, що уряд складається лише з людей, які входять до його складу, тому він не має жодних легітимних повноважень, окрім тих, які мали б люди, що діють індивідуально:Соціалізм, подібно до давніх ідей, з яких він походить, стирає межу між державою та суспільством. Внаслідок цього щоразу, коли ми висловлюємо заперечення проти того, щоб певну справу робила держава, соціалісти роблять висновок, що ми взагалі проти того, щоб це робилося. Ми не схвалюємо державну освіту. Тоді соціалісти кажуть, що ми проти будь-якої освіти. Ми виступаємо проти державної релігії. Тоді соціалісти кажуть, що ми взагалі не хочемо релігії. Ми виступаємо проти рівності, нав’язуваної державою. Тоді вони кажуть, що ми проти рівності. І так далі, і так далі. Це ніби соціалісти звинувачують нас у тому, що ми не хочемо, щоб люди їли, бо не хочемо, щоб держава вирощувала зерно.Далі він описує права, які ці особи мають, і які він визнає природними правами, заснованими на природному праві. Тобто він підсумовує, говорячи про право на життя, свободу та приватну власність, пояснюючи, що єдина законна роль уряду полягає в захисті цих прав:Життя, свобода та власність існують не тому, що люди прийняли закони. Навпаки, саме те, що життя, свобода та власність існували ще до цього, і спонукало людей у першу чергу прийняти закони.Отже, уряд є просто інструментом розширенням цих конкретних природних прав до колективної сили, і його головною метою є захист цих прав. І в той момент коли будь-який уряд виходить за межі цієї ролі, діючи так, як окрема особа не мала б права діяти, ставить себе у стан війни з власним головним призначенням:Але, на жаль, закон аж ніяк не обмежується своїми належними функціями. І коли він виходить за межі своїх належних функцій, це відбувається не лише в якихось другорядних і спірних питаннях. Закон пішов ще далі; він діяв у прямій суперечності зі своєю власною метою. Закон використовувався для знищення своєї власної мети: його застосовували для знищення справедливості, яку він мав би підтримувати; для обмеження та знищення прав, які він насправді мав поважати. Закон віддав колективну силу в розпорядження безпринципних людей, які бажають без ризику експлуатувати особистість, свободу та власність інших. Він перетворив грабіж на право, щоб захистити грабіж. І він перетворив законний захист на злочин, щоб покарати законний захист.Таким чином, Фредерік Бастіа також зазначає, що ті, хто чинить опір грабунку, реалізуючи своє природнє право, стають мішенями того самого закону, який мав би захищати їхні права. Приймаються закони, які проголошують опір грабунку незаконним, з покараннями, які переслідуватимуть людину аж до самої смерті, якщо чинити опір послідовно.
Хоча Бастіа жив у Франції, він написав цю книгу, коли рабство ще було легальним у Сполучених Штатах. Тому книга викликала там багато суперечок, як і в провідних країнах Європі. У той час в США відбувалася драматична боротьба між сільськогосподарськими південними штатами та індустріально розвиненою північчю. Всесвітньо відомими були два ключові компоненти цієї боротьби: північні штати запроваджували руйнівні тарифи, які негативно впливали на економічну ситуацію на Півдні, де в той же час намагалися заборонити рабство. Бастіа прямолінійно описує як рабство, так і тарифи як форми «легального грабунку».У світі немає країни, де закон більш суворо дотримувався б своєї власне сфери дії: захисту свободи та власності кожної людини. Як наслідок цього, здається, у світі немає країни, де суспільний лад спирався б на міцніший фундамент. Але навіть у Сполучених Штатах є дві проблеми — і лише дві — які завжди ставили під загрозу громадський спокій.
Які це дві проблеми? Це рабство та мита. Це єдині дві проблеми, у яких, всупереч загальному духу республіки Сполучених Штатів, закон набув характеру грабіжника.
Рабство — це порушення свободи з боку закону. Захисне мито — це порушення власності з боку закону.Далі Бастіа описує інші форми грабунку, як ті що легалізовані державою, так і заборонені нею. Потім він робить висновок, що цю проблему потрібно вирішити раз і назавжди. Він каже, що є три способи зробити це:
Меншість грабує більшість. Усі грабують усіх. Ніхто нікого не грабує.
Він зазначає, що з огляду на ці варіанти, очевидно, що найкращим для суспільства є останній варіант, коли будь-яке грабунок буде зупинено. Але, оскільки це ідеал, він виступає за повернення до першого. Фредерік Бастіа стверджує, що загальне виборче право розширило кількість політичних блоків, які змагаються за контроль над державою, і, отже, розширило і можливості для грабунку. Оскільки він концептуалізує державу як силу домінування, необхідну для протидії людській природі, він каже, що держава повинна обмежуватися лише цією метою, а не намагатися надавати філантропічні послуги, оскільки ці послуги можуть розширитися до гнітючих систем.
Вплив «Закон» цитували багато мислителів різних ідеологічних напрямів. Рон Пол описує її як одну з головних книг, що вплинули на нього. Рональд Рейган назвав її книгою, яка справила на нього глибокий вплив. Федералістське товариство включає її до свого списку літератури для читання, перш ніж розпочати роботу над законом. Мілтон Фрідман часто рекомендував її як довідкову літературу.