Хосе Пруденсіо Паділья Лопес (; 19 березня 1784, Камаронес, Ріоача — 2 жовтня 1828, Богота) — колумбійський військовий, моряк, державний діяч і герой війни за незалежність Колумбії.
Був одним із найвидатніших командувачів військово-морських сил визвольного руху в Новій Гранаді. Попри те, що офіційного звання адмірала він ніколи не отримував, у колумбійській історіографії широко відомий як адмірал Картахени.
Найбільшу славу здобув завдяки перемозі у морській битві на озері Маракайбо 24 липня 1823 року, яка фактично забезпечила остаточне визволення північної частини Південної Америки від іспанського панування.
Наприкінці життя був звинувачений в участі у так званій Вересневій змові проти Сімона Болівара. Незважаючи на відсутність переконливих доказів і попереднє виправдання судом, за наказом Болівара був повторно засуджений та страчений 2 жовтня 1828 рокуPosada, Eduardo; Ibáñez, Pedro María (1969). Biblioteca de historia nacional. Imprenta Nacional. pp. 110-111..
Біографія Ранні роки Хосе Пруденсіо Паділья народився 19 березня 1784 року в Камаронесі поблизу Ріоачи у Віцекоролівстві Нова Гранада. Його батьком був Андрес Паділья, уродженець Сабаналарги, тесляр і будівничий невеликих суден. Мати — Хосефа Лусія Лопес — походила з народу Ваюу.
Через своє походження Паділья протягом усього життя зазнавав дискримінації з боку колоніальної, а згодом і республіканської еліти. Його належність до соціальної групи «пардо» (людей змішаного європейського й африканського походження) значною мірою вплинула як на його політичну кар'єру, так і на подальшу долю.
Служба в іспанському флоті
1803 року дев'ятнадцятирічний Паділья вступив до Королівського флоту Іспанії у Новому Королівстві Гранада. У 1805 році, під час війни між Францією та Великою Британією, він брав участь у Трафальгарській битві, служачи на іспанському лінійному кораблі «Сан-Хуан-Непомусено». Після поразки франко-іспанського флоту британці захопили корабель, а Паділья разом з іншими моряками потрапив у полон.
У 1808 році його звільнили за амністією. Після повернення до Америки він був призначений боцманом військово-морської бази Картахени-де-Індіас і оселився в районі Хетсемані, населеному переважно афроколумбійцями.
11 листопада 1811 року Паділья став одним із учасників народного повстання в Картахені, яке змусило місцеву хунту проголосити незалежність міста й утворення вільної та суверенної держави“Constitución política del Estado de Cartagena de Indias, expedida el 14 de junio de 1812”, en: Manuel Ezequiel Corrales, ed., Documentos para la historia de la provincia de Cartagena de Indias, hoy estado soberano de Bolívar en la Unión colombiana, 2 vols. Bogotá: Medardo Rivas, 1883..
Війна за незалежність
З 1812 року Паділья воював проти роялістських сил у провінціях Санта-Марта та Ріоача. Його було призначено боцманом брига «Індепендьєнте» ().
1813 року він уперше зустрівся із Сімоном Боліваром і визнав його лідером визвольного руху.
У 1815 році Паділья відзначився під час битви при Толу, де командував республіканським канонерським човном «Консепсьйон». Йому вдалося розгромити іспанський фрегат «Нептуно». За цей успіх уряд Нової Гранади присвоїв йому звання молодшого лейтенанта флоту. Того ж року за звинуваченням у державній зраді, висунутим венесуельським офіцером Маріано Монтільєю, Паділью було ув'язнено.
Невдовзі, після прибуття експедиційного корпусу генерала Пабло Морільйо, його звільнили для участі в обороні Картахени. Під час знаменитої 106-денної облоги міста Паділья командував одним із кораблів оборони. Після капітуляції Картахени через голод йому вдалося прорватися крізь блокаду на шхуні й уникнути полону, тоді як його батька захопили іспанці.
Еміграція на Гаїті
Після втечі Паділья прибув на Гаїті, де був вражений існуванням незалежної держави, очолюваної темношкірими та мулатськими політиками. Саме там він знову зустрів Болівара, який після вигнання з Ямайки готував нову визвольну експедицію.
31 березня 1816 року Паділья приєднався до експедиції, що вирушила з міста Ле-Ке. У її складі він узяв участь у перемозі біля островів Лос-Фрайлес, а також у висадці десанту в Карупано. Після невдачі кампанії Паділья залишився служити під командуванням генерала Мануеля Піара.
Після повернення Болівара до Венесуели саме Падільї було доручено підтримувати дисципліну серед військ, що переважно складалися з представників змішаного та африканського населення. Незабаром він отримав звання капітана корабля. У 1817—1819 роках він керував низкою військово-морських експедицій в басейні Оріноко та Атлантичного океану, а під час кампанії 1819 року забезпечував переправлення військ і військових матеріалів.
Визволення Картахени
У січні 1821 року патріотичні війська під командуванням Маріано Монтільї спільно з ескадрою Хосе Пруденсіо Падільї розпочали сухопутну та морську облогу Картахени-де-Індіас, яка залишалася одним із найважливіших опорних пунктів іспанців на узбережжі Карибського моря.
4 травня 1821 року кораблі Падільї прорвали оборону противника та увійшли до бухти Картахени. Найважливішою подією кампанії стала битва, що відбулася в ніч на 24 червня 1821 року і отримала назву «Ніч святого Хуана». У цій битві ескадра Падільї завдала вирішальної поразки іспанському флоту. Після втрати контролю над морем гарнізон Картахени вже не міг отримувати підкріплення та припаси. 1 жовтня 1821 року місто капітулювало й остаточно перейшло під контроль повстанців.
За успішне проведення кампанії уряд Великої Колумбії присвоїв Падільї звання бригадного генерала та призначив його командувачем Третього морського департаменту і Оперативної ескадри річки Сулія.
Битва на озері Маракайбо
Попри успіхи визвольної армії на суходолі, провінція Маракайбо залишалася під владою Іспанії. 1823 року віцепрезидент Франсиско де Паула Сантандер доручив Падільї очолити морську кампанію із визволення регіону. Під його командуванням перебували п'ять бригів, сім шхун і ще сімнадцять допоміжних суден.
24 липня 1823 року біля фортеці Сан-Карлос відбулася морська битва на озері Маракайбо, яка стала однією з найважливіших морських битв війни за незалежність іспаноамериканських колоній.
Ескадра Падільї розгромила іспанський флот, встановивши повний контроль над озером Маракайбо. Уже 3 серпня генерал-капітан Франсіско Томас Моралес підписав капітуляцію. Перемога при Маракайбо остаточно ліквідувала іспанське панування на півночі Південної Америки та фактично завершила боротьбу за незалежність Великої Колумбії.
За цей успіх Паділью було підвищено до звання генерала дивізії. Він також отримав золоту медаль і щорічну державну пенсію, хоча, на думку багатьох істориків, ця винагорода була значно меншою, ніж отримували інші воєначальники визвольної армії. Однією з причин такого ставлення вважають його афроамериканське походження.
Політична діяльність
Хоча Хосе Пруденсіо Паділья відомий насамперед як флотоводець, він також був впливовим політичним діячем Картахени. Після завершення війни він прагнув ширшого представництва мулатського, метиського та афроколумбійського населення в органах державної влади.
Попри свою військову славу, Паділья не отримав посади інтенданта департаменту Магдалена, яка охоплювала провінції Санта-Марта, Картахена та Ріоача. Натомість її було надано його давньому політичному противнику Маріано Монтільї. Сам Паділья отримав лише посаду командувача прибережних військово-морських сил, що підпорядковувалися Монтільї. Попри це, 1822 року його було обрано сенатором Великої Колумбії.
Після завершення війни в Картахені швидко відновилися соціальні та расові бар'єри, характерні ще для колоніальної доби. Піднесення Падільї, який походив із середовища мулатів, викликало невдоволення значної частини білої креольської еліти. Додатковим приводом для конфлікту стали стосунки Падільї з Анітою Ромеро — жінкою змішаного походження, яку місцева аристократія демонстративно відмовлялася визнавати рівною представницям своєї верствиLasso, Marixa (2013). Mitos de armonía racial. Raza y republicanismo durante la era de la revolución, Colombia 1795-1831'. Colombia, Bogotá: Banco de la República y Universidad de los Andes. p. 117..
Історики вважають цей конфлікт одним із проявів боротьби за громадянську рівність у перші роки існування Великої Колумбії. У відповідь на дискримінацію Паділья опублікував памфлет «До шановної громадськості Картахени», у якому засудив нерівність у новій республіці та заявив, що образи, яких зазнав через своє походження, стосуються всіх представників кольорового населення країни.
У ньому він писав:
Подібні заяви викликали занепокоєння серед частини політичної еліти, яка звинувачувала Паділью в намірах розпалити расовий конфлікт і встановити так звану «пардократію» — владу населення змішаного походження. Попри постійні нападки з боку Монтільї, 1825 року Паділью вдруге було обрано сенатором Великої Колумбії.
Роль у політичному конфлікті між Боліваром і Сантандером
Після завершення війни за незалежність у Великій Колумбії загострилося політичне протистояння між прихильниками президента Сімона Болівара, який виступав за сильну централізовану владу, та прибічниками віцепрезидента Франсиско де Паули Сантандера, які підтримували конституційний лад і ширші повноваження регіонів. Хосе Пруденсіо Паділья користувався довірою обох політичних діячів. Він залишався відданим Болівару як визволителю, однак підтримував дружні стосунки із Сантандером і регулярно листувався з ним.
1828 року Маріано Монтілья, який підтримував Болівара, зазнав поразки на виборах делегатів до Оканської конвенції. Після цього боліваріанці Картахени почали кампанію проти прихильників Сантандера, вимагаючи від офіцерів підписати декларацію на підтримку Болівара та проти віцепрезидента. Частина офіцерів батальйону «Тірадорес» відмовилася це зробити й звернулася по підтримку до Падільї. За свідченнями сучасників, він не лише підтримав їх, а й заборонив своїм підлеглим підписувати політичні декларації під примусом.
Невдовзі Монтілья отримав надзвичайні повноваження для «відновлення громадського порядку» й вивів із Картахени урядові війська. У відповідь Паділья ввів до міста підрозділи, що перебували під його командуванням, і за підтримки мешканців району Хетсемані тимчасово перебрав на себе виконання обов'язків інтенданта. Сучасні історики вважають, що ці дії не були спробою державного перевороту, а являли собою захист законності та Оканської конвенціїLasso, Marixa (2013). Mitos de armonía racial. Raza y republicanismo durante la era de la revolución, Colombia 1795-1831'. Colombia, Bogotá: Banco de la República y Universidad de los Andes. pp. 119-128.. Проте противники Падільї використали ситуацію для звинувачень у намірах встановити так звану «пардократію» — владу мулатського та афроколумбійського населенняLasso, Marixa (2013). Mitos de armonía racial. Raza y republicanismo durante la era de la revolución, Colombia 1795-1831'. Colombia, Bogotá: Banco de la República y Universidad de los Andes. p. 121..
Прагнучи уникнути конфлікту, Паділья виїхав до Момпоса, а згодом до Оканьї, звідки звернувся до Болівара з листами, пояснюючи свої дії та прохаючи про помилування. Однак Болівар дедалі більше підозрював Паділью. На думку низки дослідників, вирішальну роль відіграли не лише політичні обставини, а й побоювання президента щодо можливого масового руху населення змішаного походження під керівництвом популярного генерала“Proceso por los tumultos de Cartagena levantado por el general Mariano Montilla... contra el general Padilla y los oficiales que se negaron a firmar la representación militar contra la convención de Ocaña”, 12 de marzo de 1828.
Арешт
Попри те, що влада Картахени не знайшла у діях Падільї ознак державної зради, центральний уряд поступово відмовився від його підтримки. Після повернення до Картахени він був заарештований за наказом Маріано Монтільї та відправлений до Боготи для судового розгляду.