Е́ґон Шульц (; 4 січня 1943 — 5 жовтня 1964) — сержант , який став п'ятдесят другою відомою біля Берлінського муру. Шульц загинув під час з , коли прибув на виклик після виявлення «Тунелю 57». Його смерть викликала значний суспільний резонанс як у НДР, так і у ФРН.
У Східній Німеччині Шульца зробили національним героєм, ім'ям якого назвали сотні шкіл та інших об'єктів. Лише після об'єднання Німеччини оприлюднили факти про те, що насправді він загинув від випадкового дружнього вогню.
Біографія
Еґон Шульц народився 4 січня 1943 року в місті Ґросс-Єстін, округ , Померанія, Німеччина (нині Госьцино, Колобжезький повіт, Західнопоморське воєводство, Польща). Він був другим із двох синів у родині водія вантажівки Альфреда Шульца та офіціантки Фріди Шульц. Шульц вивчився на шкільного вчителя в Путбусі та у вересні 1962 року, у віці 19 років, почав викладати в Діркові поблизу Ростока. Проте невдовзі після початку педагогічної кар'єри його призвали на службу до Національної народної арміїNeues Deutschland Archiv: Ein Sohn unserer Republik, Oktober 10, 1964 (нім.). На момент смерті Шульц відслужив два з трьох років обов'язкової служби та мав звання сержанта прикордонних військ, охороняючи зведений трьома роками раніше Берлінський мур.
Загибель
4 жовтня 1964 року Шульца призначили у резерв на командний пункт на у районі Мітте (Східний Берлін). Незадовго до опівночі офіцер Штазі вимагав підкріплення від прикордонників для перевірки та затримання підозрілих осіб за адресою Штреліцер-штрасе, 55, що розташовувалася впритул до прикордонних укріплень Західного Берліна вздовж . Шульцу та його товаришам по службі не повідомили про справжню мету операції: а саме, що Штазі дізналася від інформаторів про підготовку втечі. Під час огляду прикордонної зони двоє агентів Штазі зустріли у вестибюлі будівлі на Штреліцер-штрасе, 55 двох чоловіків, які допомагали втікачам. Помічники прийняли агентів Штазі за утікачів, і ті змогли вийти з будівлі, не викликавши підозр, заявивши, що їм треба забрати друга, якого щойно звільнили з-під варти. Залишивши помічників чекати на їхнє повернення, агенти викликали на підмогу прикордонниківБіографія Еґона Шульца на Chronik der Mauer.de (англ.).
Група студентів із Західного Берліна протягом кількох місяців таємно прокопала тунель завдовжки 145 метрів. Він починався в закритій пекарні на Бернауер-штрасе і проходив на глибині одинадцяти метрів під землею до надвірної споруди на подвір'ї будинку на Штреліцер-штрасе, 55. Цей тунель згодом став відомим як «Тунель 57» — за кількістю людей, які успішно втекли крізь нього в ночі проти 3 та 4 жовтня 1964 року. Одним із помічників був (майбутній астронавт), який разом із Крістіаном Цобелем та двома іншими помічниками чекав на східноберлінському боці, щоб спрямовувати біженців до лазу.
Близько пів на першу ночі агенти Штазі повернулися з прикордонниками, серед яких був і Шульц. Прикриваючи втечу, помічники втікачів відкрили вогонь з пістолетів. Шульц дістав поранення в плече кулею зі зброї Цобеля і впав на землю. Коли він намагався підвестися, у нього влучила черга з автомата Калашникова іншого прикордонника, поранивши десятком куль калібру 7,62×39 мм. Врешті помічники втікачів самі в останній момент чкурнули до тунелю та втекли до Західного Берліна. Шульц помер дорогою до Шпиталю народної поліції (Krankenhaus der Volkspolizei).
Поховання
Уряд НДР надав похорону Шульца максимального розголосу. Його поховали з усіма військовими почестями спочатку в казармах імені Фрідріха Енгельса в Східному Берліні, а потім у його рідному місті Росток. Коли труну перевозили зі Східного Берліна до Ростока, десятки тисяч робітників за наказом влади вишикувалися вздовж вулиць, щоб віддати останню шану Шульцу, якого згодом поховали на цвинтарі у Ростоку. У день похорону школі, де він працював учителем, присвоїли почесне ім'я «Середня школа імені Еґона Шульца» (Egon Schultz Oberschule). Згодом ім'я Еґона Шульца надали понад сотні колективів та установ.
Наслідки
У Східному Берліні та Західному Берліні відкрили розслідування проти помічників втікачів. Помічники зізналися західноберлінським слідчим, що один із них дійсно стріляв, але доказів того, що Еґон Шульц загинув саме від цього пострілу, не було. Уряд НДР стверджував, що Еґона Шульца трагічно вбили «західні агенти». Прокуратура Східного Берліна відмовилася співпрацювати із західноберлінським слідством і натомість вимагала екстрадиції «підозрюваного у вбивстві» Крістіана Цобеля. Сам Цобель помилково вважав, що це саме він убив Шульца, аж до своєї смерті в 1980-х роках.
Насправді влада НДР швидко з'ясувала, що Шульца випадково застрелив один із його власних товаришів і що смертельні постріли були з Калашникова, а не зброї помічника втікачів. Результати цього розслідування, включно зі зникненням матеріалів розтину з лікарні Шаріте, залишалися суворо засекреченими до жовтня 1990 року, коли матеріали східноберлінської справи 1964 року передали федеральній судовій владі Німеччини. У листопаді 1965 року прокурор Західного Берліна закрив справу проти помічників втікачів, лише оштрафувавши їх за незаконне зберігання зброї.
У грудні 1964 року поблизу контрольно-пропускного пункту «Чекпойнт Чарлі» через стіну в напрямку східної частини міста запустили повітряні кульки, до кожної з них прикріпили відкритий лист до Фріди Шульц, матері Еґона. Невідомо, чи отримала фрау Шульц, яка жила в Ростоку, що за 230 кілометрів звідти, копію цього листа. Лист написали помічники, які побудували «Тунель 57», проте преса НДР і далі наполягала, що саме вони є справжніми вбивцями, і без успіху вимагала їхньої екстрадиції. Лише після об'єднання Німеччини стало остаточно зрозуміло, що ці звинувачення були комуністичною пропагандою.
4 січня 1965 року на будинку по Штреліцер-штрасе, 55 встановили пам'ятну дошку, яка увічнювала смерть Шульца та засуджувала західноберлінських агентів, причетних до «вбивства». Ділянку Штреліцер-штрасе у Східному Берліні 13 серпня 1966 року перейменували на Еґон-Шульц-штрасе. Про нього написали популярну дитячу книжку, і майже кожен громадянин НДР знав його ім'я зі школи та ЗМІ.
Історія Еґона Шульца привернула велику увагу не лише в НДР, а й у ФРН, оскільки головний редактор журналу «Stern» Генрі Наннен заздалегідь викупив ексклюзивні права на матеріали про «Тунель 57», фактично виступивши співінвестором будівництва тунелю. Це частково посилило напруженість у відносинах між урядами Східної та Західної Німеччини.
Після об'єднання Німеччини
1 грудня 1991 року вищезгаданій Еґон-Шульц-штрасе повернули початкову назву — Штреліцер-штрасе. Приблизно водночас Середню школу імені Еґона Шульца в Ростоку перейменували на Гімназію імені Кете Колльвіц. По всій колишній НДР багатьом школам та установам, що носили ім'я Еґона Шульца, повернули колишні назви.
До 1992 року розпочалися судові процеси проти колишніх прикордонників за звинуваченням у вбивстві або вбивстві з необережності. Справу щодо загибелі Еґона Шульца відкрили за підозрою у вбивстві з необережності, провівши слідство щодо всіх учасників інциденту, включно з агентами Штазі та прикордонниками. Газета «Neues Deutschland» розгорнула масштабну кампанію зі збору коштів на оплату адвокатів та судових витрат для прикордонників, які, на думку ініціаторів збору, зазнавали протиправного переслідування. Було пожертвувано майже 200 000 німецьких марок, якими розпоряджалося «Товариство правової та гуманітарної допомоги» (Gesellschaft für rechtliche und humanitäre Hilfe) — асоціація колишніх співробітників Штазі, прикордонних військ та членів Комуністичної партії. Слідство дійшло висновку, що Крістіан Цобель вистрілив першим, щоб запобігти арешту Райнгарда Фуррера та себе. Куля застрягла в легені Еґона Шульца, але не вбила його. Смертельний постріл зробив з автомата Калашникова прикордонник, що за наказом офіцера Штазі відкрив вогонь у темному дворі та випадково поцілив Шульца, який згодом помер від внутрішньої кровотечі. Суд визнав, що прикордонник, який зробив смертельний постріл, діяв у межах самооборони. Справу закрили, оскільки він виконував наказ відкрити вогонь.
У відповідь на розслідування проти прикордонників та агентів Штазі, у травні 1994 року приватні особи висунули звинувачення Райнгарду Фурреру в нібито вбивстві Еґона Шульца. Інтереси матері Еґона Шульца, яка підтримала це звинувачення, представляла відома західноберлінська юридична фірма. Додаткові звинувачення також подали до прокуратури Берліна. Коли Райнгард Фуррер загинув в авіакатастрофі у вересні 1995 року, а також стало відомо, що Крістіан Цобель уже помер, адвокати матері Еґона Шульца висунули звинувачення іншим помічникам втікачів як співучасникам убивства, проте згодом ці звинувачення зняли.
У 2004 році, до 40-ї річниці з дня смерті Шульца, на будинку по Штреліцер-штрасе, 55 встановили нову пам'ятну дошку замість попередньої (яка зникла у якийсь момент після 1989 року). Це було зроблено за ініціативи як колишніх помічників втікачів, так і друзів Еґона Шульца.
Див. також Петер Герінг
Примітки