Сапо́жніков Григо́рій Степа́нович ( 1894, Бугульма, Самарська губернія, Російська імперія — 5 вересня 1920, Олександрівськ, Українська СРР) — військовий льотчик-ас, учасник Першої світової, Громадянської та радянсько-польської війн. Один із перших радянських асів винищувальної авіації, кавалер Георгіївського хреста та ордена Червоного Прапора.

Загалом за роки бойової служби здобув 7 повітряних перемог (з них 3 — під час Першої світової війни) та знищив один ворожий спостережний аеростат. Трагічно загинув в авіакатастрофі під час виконання демонстраційного польоту в Олександрівську (нині — Запоріжжя), де й був похований.

Біографія Народився у місті Бугульма 1894 року у сім'ї службовця. Родина переїхала до Оренбурга, де Григорій закінчив Оренбурзьке реальне училище.

З початком Першої світової війни він записався добровольцем до армії. Навчався на курсах повітроплавання для студентів технічних відділень та офіцерів у Петроградському політехнічному інституті, а у 1915—1916 роках навчався у Севастопольській льотній школі.

У 1916 році направлений до діючої армії —воював у складі 16-го КАО, а на початку 1917 переведений в 9-й винищувальний загін. Першу перемогу Сапожніков здобув, збивши літак над селом Язловець, за що був нагороджений Георгіївським хрестом. Влітку 1917-го збив другий німецький літак. Всього за 1917 рік Сапожніков збив три літаки,два з яких потрапили в тижневі зведення Румунського фронту (були офіційно підтверджені). Сапожніков закінчив війну в чині прапорщика.

З початком Громадянської війни в Росії, після деяких вагань, він добровільно вступив до Червоної армії. Навесні 1918 року служив під Казанню у складі 1-ї Радянської бойової групи (згодом — 1-й винищувальний дивізіон, з жовтня 1918). Брав участь у боях з військами Народної армії та білою армією чехів, щодня вилітаючи на розвідку та штурмування білогвардійських позицій. Після того, як 16 серпня один льотчик, колишній офіцер старої імператорської армії, перейшов на бік ворога, до решти колишніх офіцерів-льотчиків виникла недовіра. Сапожникову довелося виправдовуватися:Упрекаете меня за отца… Точно! Батя мой — большой мироед. Но при чём тут я? Ведь порвал я с ним окончательно, бесповоротно. Для меня, братцы, летать — это жить! На земле еле двигаюсь: флегма одолевает. А только взлечу — и в душу точно бес вселяется, начинает дразнить: «Крутни-ка „бочку“, ещё, ещё!.. А ну пару петель… А ну, Георгий, ещё одну!..» И верите — забываю обо всем… Нет, не могу не летать. А теперь…

Сапожнікова було допущено до польотів, але наступного дня він не повернувся з бою. У світлі подій, що передували події, льотчика запідозрили в зраді. Згодом виявилося, що його літак «Ньюпор» був підбитий вогнем білогвардійців. Григорій зміг приземлитися на нейтральній смузі, а потім за допомогою піхотинців відтягти машину на свою територію. При цьому супротивник намагався завадити евакуації літака сильним вогнем, в результаті чого кілька червоноармійців загинули. Підбитий літак згодом удалося відновити. У 1919 році Сапожніков воював у складі 1-го дивізіону винищувачів на Денікінському фронті.

Військовий льотчик Сапожников особливо відзначився під час радянсько-польської війни. У травні 1920 року, 1-й винищувальний дивізіон перекинули на Західний фронт. На березі річки льотчики загону організували засідку і чергували в повітрі з 8 до 11 ранку та у ввечері у сутінках, проте ворог постійно ухилявся від бою. 9 травня Григорій Сапожніков отримав дозвіл надіслати польським льотчикам виклик:У період затишшя на Бобруйському напрямку над аеродромом білополяків біля с. Киселевичі на висоті 1000 метрів несподівано з'явився літак типу «Снайп». Це помилка, Сапожников тоді мав у розпорядженні Ньюпор 24-біс. Зробивши коло, він знизився до 700 метрів і скинув бомбу, яка розірвалася біля ангара. На аеродромі зчинилася паніка. Немов для того, щоб заспокоїти людей, які кидалися врізнобіч, «Снайп» вийшов до центру посадкової смуги і почав пілотаж. Круту замкнуту вісімку змінило перекидання (так тоді називався переворот), з якого льотчик перевів літак у петлю Нестерова, потім послідували чіткі іммельман, ранверсман і каскад «бочок». Комплекс фігур завершила прощальна спіраль.

Коли під час низхідних маневрів «снайп» наближався до землі, вражені глядачі могли розгледіти на його крилах зірки, Чорні, а не червоні, а на фюзеляжі — великий піковий туз. Літак пілотував червоний військовий льотчик Георгій Степанович Сапожников. Після показу противнику мистецтва «повітряного джигітування» «снайп» атакував спостережний аеростат, який ніс службу оповіщення і проґавив його. Кількома чергами з кулемета він змусив його знизитися, однак під час одного із заходів сам зазнав пошкодження — вогнем із землі було пробито верхнє ліве крило.

Наступного ранку, о 10 год. 30 хв., над аеродромом червоногвардійців у Салтанівці з'явилися три польські літаки «Ельфауге» (LVG CV), які були навантажені бомбами. Сапожніков, Гвайта та Серьогін зустріли супротивника в повітрі. Поляки не прийняли бій і, скинувши бомби в ліс, почали відступати. Кулемет на літаку Гвайти відразу відмовив, а на літаку Серьогіна стояв тільки несинхронний «Кулемет Льюїса» під верхнім крилом, з якого потрапити в ціль було дуже складно. Бій вів майже один Сапожніков. Внаслідок переслідування замикаючий повітряний простір польський літак, керований командиром 12-ї ескадри, колишнім царським офіцером капітаном Юргенсоном, був пошкоджений та приземлився на радянській території. Екіпаж літака узяли в полон. 12 травня Троцький відвідав аеродром у Салтанівці та особисто вручив Сапожнікову орден Червоного Прапора.

20 травня Сапожніков провів ще два повітряні бої. У перший він вступив, коли вертався після метання бомб для захисту від польського льотчика, що намагався його перехопити, на літаку OEFFAG D.III (вдосконалена австрійська версія німецького винищувача Albatros D.III). Сапожніков зміг перехопити ініціативу та підбив супротивника, але для переслідування не вистачило палива. Під час другого бою літак Сапожнікова отримав пошкодження, як і літак противника.

29 травня найкращий польський ас Стефан Павліковський здійснив обліт аеродрому, де базувався 1-й авіазагін, викликаючи Сапожнікова на поєдинок, він прийняв виклик. Після ряду стрімких маневрів він зайшов польському літаку в хвіст та пробив радіатор ворожої машини. Павліковський з мотором, що чадить, зумів дотягнутися до своїх позицій.

У ніч на 7 липня 2, 8 і 10 дивізії 16-ї армії перейшли в наступ. Льотчики 1-го дивізіону підтримували наземні війська бомбово-кулеметними ударами. За бойові успіхи 1-й винищувальний авіадивізіон був нагороджений Почесним Революційним Червоним Прапором ВЦВК.

Торішнього серпня 1-й авіазагін перевели на Південний фронт (проти армії Врангеля). Особливо палкі бої розгорілися в середині серпня над Каховкою Херсонської області. Сапожніков і ще два найкращі пілоти — Кожевніков і Мельников склали окрему т.з. «ланку асів», їм доручили перехоплення та знищення ворожих літаків-розвідників. У той час він літав на новітньому англійському винищувачі «Сопвіч-Снайп» (Sopwith 7F.1 Snipe). Сапожніков освоїв новий вид бойового застосування винищувачів — штурмові дії в тісному контакті із кавалерією, про що написав в журналі «Вісник Повітряного Флоту» його бойовий товариш Є. І. Гвайта.

4 вересня Сапожніков прилетів до м. Олександрівська (нині— Запоріжжя), щоб привітати з нагородами друзів із Центральної авіагрупи. Напередодні урочистого параду льотчики, зокрема і Сапожніков, відзначили цю подію. Прокинувшись і виявивши, що особовий склад авіагрупи відбув у місто на парад, без нього, Сапожніков вирішив продемонструвати учасникам параду мистецтво пілотажу. Під загрозою зброї він змусив механіка випустити його літак у повітря. Але відразу після відриву від землі, ще не розігнавшись, він дуже сильно задер ніс машини так, що літак, втративши швидкість, повалився на землю. Про похорон Сапожнікова льотчик А. К. Туманський згадував:Мы хоронили Георгия Сапожникова через день на городском кладбище. Собралось огромное количество народа. Здесь были и военные, и большинство жителей Александровска. Когда гроб с телом Сапожникова стали опускать в могилу, военный оркестр вдруг тихо-тихо заиграл… старинный вальс «Берёзку». Все присутствовавшие сперва встрепенулись и стали с недоумением переглядываться, но потом, очевидно, поняли… Мы услышали то тут, то там сперва тихие, затем все нарастающие всхлипы женщин, переходящие в рыдания. Многие мужчины, и мы в там числе, полезли за платками…

На момент загибелі Григорій Сапожніков мав 7 збитих літаків противника, три з них —на фронтах Першої світової війни та один аеростат.

Нагороди

Георгіївський хрест Орден Червоного Прапора

Пам'ять

Ім'ям Сапожнікова була названа вулиця у місті Запоріжжя, Україна; в травні 2016 року вона була перейменована на вулицю Василя Стуса. В 1927 році його ім'я було присвоєно одному з літаків ВПС Московського військового округу — «імені військового льотчика Сапожнікова»

Цікаві факти

Григорій Сапожніков називав свій літак ім'ям «Неллі»Бабич В. К. Воздушный бой. Однако по другим данным название самолета осталось от предыдущего летчика, морлёта Яковицкого, воевашего на нём у белых в 1-м авиационном отряде Северного фронта ..

Література

Бабич В. К. Воздушный бой. Зарождение и развитие. — М. Воениздат, 1991. Березин П. Ф. Красная авиация в борьбе с белополяками. — М.: Воениздат НКО СССР, 1940. Дьяченко Г. Х. Наследники Нестерова. — М.: Воениздат, 1963. Митюрин Д., Медведько Ю. Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — СПб.: Новое культурное пространство, 2006 Туманский А. К. Полет сквозь годы. — М. Воениздат, 1962.

Примітки