Ро́бертс Му́рніекс (; 4 червня 1952, Пельші, Прейльський район, Даугавпілська область, Латвійська РСР, СРСР — 16 січня 1991, Рига, Латвійська Республіка) — латвійський водій, шофер Міністерства транспорту Латвійської республіки, перша жертва січневих барикад 1991 року.
Життєпис Народився 4 червня 1952 року в селі Пельші Прейльського району Даугавпілської області в родині Станіслава Мурніекса і Вероніки Баутре. Під час Другої світової війни батько Робертса долучився до війська, тоді як Вероніка, з якою вони одружилися у 1942 році, побоюючись репресій з боку нацистського режиму, емігрувала до Аугсбурга, де працювала кравчинею. В еміграції у 1944 році у родини народився син Юріс, а у 1949 році донька Рита.
По поверненню родини до Латвії навчався в місцевій середній школі № 1, після закінчення п'ятого класу з родиною переїхав до Риги, пізніше проживав у Баложі. Після служби в радянській армії влаштувався на роботу водієм у Міністерство транспорту Латвійської Республіки.
16 січня 1991 року Мурніекс доставив генерального директора Цесіського автотранспортного підприємства Андріса Путніньша та помічника міністра транспорту Іварса Сарканса до мосту Вецмілгравіс з метою інспекції технічного стану об'єкту. Вже на місці, перебуваючи в машині, водій попав під вогонь ризького ОМОНу. Намагаючись відвернути на себе увагу від іншого мікроавтобуса, що вже зазнав сильних пошкоджень й де перебували пасажири, зокрема діти, Мурніекс розвернув автомобіль у напрямку Риги.
Внаслідок стрілянини зазнав вогнепального поранення у потилицю і був доставлений до відділення інтенсивної терапії 1-ї Ризької лікарні для надання невідкладної допомоги. Рентген встановив, що куля пройшла через череп і застрягла в центральній частині мозку. О 18:50 водій помер від отриманих травм. Робертс Мурніекс став першою жертвою радянських силовиків, вбитих під час січневих подій у Ризі.
Того ж дня, за деякий час після новини про загибель Мурніекса, протестувальники встановили дерев'яний хрест на місці, де той зазнав поранення. Згодом хрест повністю зруйнували бійці ОМОНу.
На наступний день після смерті Мурніекса Верховна Рада Латвії висловила співчуття родичам загиблого, назвавши убивство «наслідком бандитизму загону міліції спеціального призначення МВС СРСР». Тоді ж утворили комісію для організації його поховання, що перетворилося на маніфестацію народного протесту за участю кількох сотень людей. Похований на Марупському цвинтарі поруч зі своїм батьком.
За життя Мурніекс мав дружину на ім'я Рута, яка була від нього вагітна, однак через постійні переживання через його смерть дитина не вижила. Незабаром після Робертса померла і його матір, також не витримавши новин про смерть сина.
Увічнення пам'яті
У суботу, 26 вересня 1998 року, Фонд підтримки барикад 1991 року та адміністрація Північного району Риги організували посадку алеї лип на місці поранення першої жертви барикад, Робертса Мурніекса. Того дня поблизу мосту Віцмілгравіса висадили 80 лип, що символізували 80 років Латвійської держави. У 1992 році за ініціативи народного фронту Латвії в пам'ять про Мурніекса на місці його поранення поблизу мосту Віцмілгравіс встановлено бетонний хрест. Поблизу будинку в Баложі, де востаннє проживав Мурніекс, скульптор Індуліс Ранка встановив пам'ятні дошку і камінь, біля яких щороку влаштовують меморіальні заходи. Взимку 2023 року на могилі Робертса Мурніекса на Марупському цвинтарі встановлено меморіальний стенд.
Нагороди
У 2010 році за мужність і героїзм, виявлені під час участі в захисті незалежності Латвії, посмертно нагороджений великим хрестом ордена Вієстура; нагороду вручив президент Валдіс Затлерс родині Мурніекса.
Примітки