Двостороння радіостанція (two-way radio) — це радіоприймально-передавальний пристрій (трансивер) (радіостанція, яка може як передавати, так і приймати радіохвилі), що використовується для двостороннього голосового зв'язку між користувачами, які мають аналогічні радіостанції, на відміну від широкомовного приймача, який лише приймає передавання.

Двосторонні радіостанції зазвичай використовують напівдуплексний канал зв'язку, який забезпечує двосторонній обмін даними, але з обмеженням, що одночасно передавати може лише один користувач. (Це відрізняється від симплексного зв'язку, у якому передавання можливе лише в одному напрямку, та повнодуплексного зв'язку, який дозволяє передавання в обох напрямках одночасно.) Через це користувачі в групі повинні говорити по черзі. Зазвичай радіостанція перебуває в режимі приймання, щоб користувач міг чути всі інші передавання на каналі. Коли користувач хоче говорити, він натискає кнопку «push-to-talk», яка вимикає приймач і вмикає передавач; після відпускання кнопки приймач знову активується. Для того щоб окремі групи користувачів могли працювати в одній місцевості, не створюючи взаємних завад, може бути передбачено кілька каналів, а деякі радіостанції здатні сканувати канали в пошуках активної передачі. Інші системи двостороннього радіозв'язку працюють у повнодуплексному режимі, за якого обидві сторони можуть говорити одночасно. Для цього потрібні або два окремі радіоканали, або методи спільного використання каналу, наприклад дуплексування з часовим поділом (TDD), які забезпечують одночасне передавання в обох напрямках на одній радіочастоті.

Першою двосторонньою радіостанцією був пристрій, що працював лише з амплітудною модуляцією (AM), представлений компанією Galvin Manufacturing Corporation (нині Motorola Solutions) у 1940 році для використання поліцією та військовими під час Другої світової війни. У 1943 році компанія представила радіостанцію Walkie-Talkie, яка стала найвідомішим прикладом двосторонньої радіостанції.

Історія

Перше справді мобільне обладнання для двостороннього радіозв'язку було розроблене в Австралії у 1923 році старшим констеблем Фредеріком Вільямом Дауні (Frederick William Downie) з поліції штату Вікторія. Поліція штату Вікторія першою у світі почала використовувати бездротовий зв'язок в автомобілях, поклавши край неефективній системі передавання службових повідомлень через громадські телефонні будки, яка використовувалася до того часу. Перші комплекти обладнання займали місце на задньому сидінні патрульних автомобілів Lancia.Haldane, Robert. (1995) The People's Force, A history of the Victoria Police. Melbourne University Press. , 1995

У 1933 році поліцейське управління міста Байонн (штат Нью-Джерсі) успішно запровадило двосторонню систему радіозв'язку між центральною стаціонарною станцією та радіоприймачами-передавачами, встановленими в поліцейських автомобілях. Це дало змогу швидко координувати дії поліції під час надзвичайних ситуацій.IEEE History Milestones retrieved Oct. 2, 2007

Типи Існують різні типи класифікацій залежно від різних атрибутів.

Звичайтий та транкінговий зв'язок Транкінговий зв'язок використовує станцію ретранслятор, що через виділений канал управління, реєструє абонентів і виділяє їм окремі канали згідно пріоритету (Див. Керування доступом до середовища).

Недоліком є повна неможливість зв'язку при неможливості зв'язатись з ретранслатором.

Аналоговий та цифровий Перевагою цифрового зв'язку є наявність передачі телеметрії та текстових повідомлень. Аналогові системи більш прості, використовують лише амплітудну модуляцію, що дозволяє їх прослуховування звичайними радіоприймачами.

VHF та UHF VHF та UHF мають протилежні властивості по дальнобійності та проходженню перешкод таких як стіни. VHF краще для далекого зв'язку на відкритій місцевості, VHF — менш далекобійний, але краще проходить крізь стіни.

Див. також TETRA

Примітки