Єжи Баян (; 4 червня 1901, Львів — 27 червня 1967, Лондон) — польський військовий і спортивний льотчик, полковник-пілот.

Біографія

Початок військової кар'єри Єжи був сином архітектора, родичем Здзіслава Пешковського.Zdzisław Peszkowski: Z grodu nad krętym Sanem w szeroki świat. Sanok: Muzeum Historyczne w Sanoku, 2004, s. 36. ISBN 83-919305-3-X. Освіту здобув у Станіславові. Після відновлення незалежності Польщі у віці 17 років у 1918 році вступив до новоствореної Польської армії. Під час Польсько-української війни брав участь в битві за Львів як один із «Львівських орлят». Служив у кавалерії, потім у піхоті, воював у Польсько-радянській війні 1920 року в Київській кампанії як піхотинець.

З 16 січня по 20 червня 1921 року навчався у 37-му класі Піхотної кадетської школи. 20 липня 1922 року його підвищено до звання підпоручника в Офіцерському корпусі Повітряних сил, з 1 травня 1922 року, та зараховано до 3-го полку Повітряних сил у Познані. Незважаючи на початкові проблеми зі здоров'ям, він закінчив Школу офіцерів Повітряних сил у Грудзьондзі та пройшов вищі курси підготовки пілотів у Школі пілотів у Бидгощі на льотчика-винищувача. 1 червня 1920 року його підвищено до звання поручника зі старшинством. У 1928 році він був зарахований до Офіцерського корпусу Повітряних сил, посівши 8-е місце. У 1927 році він служив у 114-й винищувальній ескадрильї 11-го винищувального полку в Ліді, яка в 1928 році була переведена до 2-го полку Повітряних сил у Кракові як 122-га винищувальна ескадрилья. 1 січня 1931 року його підвищено до звання капітана Офіцерського корпусу Повітряних сил.

Спортивні досягнення Під час служби у винищувальній ескадрильї його пристрастю, яку він відточував, стала аеробатика. Баян став засновником командного вищого пілотажу в Польщі — разом з Каролем Пняком та капралом Станіславом Мацеком він створив команду, відому як «Краківська трійка» або «Баянова трійка», виконуючи фігури вищого пілотажу на трьох винищувачах PWS-A, крила яких під час польоту були з'єднані тросами.

Окрім авіашоу, він також почав брати участь в авіаційних змаганнях. У 1929 році він брав участь у Третьому польоті Малої Антанти та Польщі, отримавши нагороду за найкращу військову підготовку. У липні та серпні 1930 року він брав участь у міжнародних змаганнях туристичних літаків Challenge 1930 на RWD-4, обравши до екіпажу головного інженера ескадрильї Густава Покшивку, з яким згодом літав кілька разів. Він фінішував лише 32-м, але завершення складних змагань (серед 35 класифікованих екіпажів, з 60 стартових) саме по собі було досягненням.

У 1931 році він виграв змагання з вищого пілотажу на Загребських авіаційних змаганнях. З 22 по 31 липня 1932 року він брав участь у 3-х Міжнародних авіаційних змаганнях у Цюриху на прототипі PZL P.11 (альпійські перегони), посівши друге місце та випередивши винищувачі з кількох країн (перше місце югославського пілота було опротестовано через використання ним паливних добавок). З 12 по 28 серпня 1932 року Єжи Баян знову брав участь у змаганнях Challenge 1932 на літаку PZL.19, фінішувавши 11-м (серед 43 екіпажів). У травні 1933 року він разом з П. Дудзінським на двох PZL.19 взяв участь у Зоряному ралі для 1-го Міжнародного альпійського перельоту до Відня, подолавши рекордний маршрут Варшава-Харків-Ленінград-Львів-Відень у два етапи та посівши перше місце. Під час самого альпійського польоту, через порив вітру після зльоту поблизу Трайбаха, літак Баяна та Покшивки врізався в дерево та згорів; обом пілотам вдалося катапультуватися.

На останніх міжнародних змаганнях Challenge 1934, що проходили з 28 серпня по 19 вересня 1934 року у Варшаві, Баян разом із механіком Густавом Покшивкою посів перше місце на RWD-9. Ця перемога зробила його одним із найпопулярніших пілотів у Польщі. Двигун G. R. Skoda для машин як Баяна, так і для машини Станіслава Плончинського, який посів друге місце, був розроблений інженером Станіславом Новкунським.

Міжвоєнний період та Друга світова війна У другій половині 1930-х років Баяна було підвищено до звання майора. Після проходження стажування у Великій Британії він став керівником навчання у Вищій школі лоцманства в Грудзьондзі. У 1936–1937 роках він відвідував річний курс навчання у Вищій авіаційній школі при Вищій військовій академії у Варшаві. 19 березня 1939 року йому було присвоєно звання підполковника зі старшинством та 22-ю посадою в офіцерському корпусі ВПС, лінійній групі. У цей час він служив у штабі Групи шкіл ВПС у Варшаві на посаді офіцера, відповідального за підготовку загальної авіації. 15 червня 1939 року у званні підполковника він обійняв посаду коменданта Кадетської школи ВПС — Тактичної групи в Центрі підготовки офіцерів ВПС у Дембліні.

Після початку Другої світової війни, 2 вересня, під час німецького бомбардування Дембліна, він був тяжко поранений у ліву руку осколками бомби, втративши здатність керувати кистю до кінця життя. Разом з іншими польськими пілотами він у 1940 році втік до Франції, а потім до Великої Британії. Йому було надано службовий номер Королівських ВПС P-1499. Через інвалідність він виконував там штабні обов'язки, але продовжував періодично літати, прикріпивши до лівої руки гак, який дозволяв йому частково керувати органами керування літаком. Спочатку він служив в Інспекції польських ВПС. З 7 квітня по 17 жовтня 1941 року він був першим польським офіцером зв'язку в Навчальному командуванні повітряних сил Королівських ВПС (командувачем Польської навчальної авіації). У 1942 році він брав участь у бойових завданнях у складі 316-ї винищувальної ескадрильї. 1 червня 1943 року, після смерті Стефана Павліковського, він став польським офіцером зв'язку в Винищувальному командуванні Королівських ВПС. Він обіймав цю посаду — фактично командира польської винищувальної авіації — до кінця свого терміну. За цей час його підвищили до звання полковника.

Під час Другої світової війни він здійснив загалом 28 бойових вильотів та 4 оперативні місії.

Післявоєнний період Після війни він залишався у вигнанні в Лондоні, забезпечуючи себе пенсією. Він брав активну участь у діяльності Польської асоціації льотчиків у Великій Британії, деякий час обіймаючи посаду її президента, а потім голови Виконавчого комітету асоціації. Комітет під його керівництвом склав список перемог польських пілотів під час Другої світової війни, пізніше відомий як «Список Баяна». Він був призначений до емігрантського відділу Ордена Відродження Польщі та обраний скарбником цього органу 10 квітня 1961 року. Він також був співорганізатором Польського клубу планеристів у Лашемі. 21 грудня 1953 року його було призначено до Центральної арбітражної комісії президентом Республіки Польща у вигнанні.

Ближче до кінця життя він страждав на хворобу Паркінсона, яка погіршувала його рухливість та комунікації. Він помер 27 червня 1967 року в Лондоні. Його було поховано на цвинтарі Нортвуд у Лондоні. Його дружина Марія, яка померла 27 грудня 1967 року, похована там же.

Нагороди

Хрест Заслуги срібний (10 листопада 1928) золотий Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 (1928) Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» (1928) Знак пілота (Румунія; 1929) Орден Відродження Польщі лицарський хрест (9 листопада 1932) офіцерський хрест (16 вересня 1934) командорський хрест (1968, посмертно) — нагороджений урядом Польщі у вигнанні. Золота Почесна Відзнака Ліги протиповітряної та газової оборони 1-го ступеня (18 вересня 1934) Пам'ятна медаль, вручена містом Львів за перемогу у Challenge 1934 (1936) Орден Меча, лицарський хрест 1-го класу (Швеція; 1936) Медаль Незалежності (22 квітня 1938) Орден «Святий Олександр» (Третє болгарське царство; 1938) Знак пілота (Польща) Орден Корони Румунії, лицарський хрест Знак за поранення та контузії з однією зіркою Хрест Хоробрих — нагороджений двічі. Повітряна медаль — нагороджений 4 рази.

Вшанування У 1934 році була викарбувана медаль на честь перемоги Єжи Баяна на змаганнях 1934 року, розроблена Рудольфом Мекіцьким.Andrzej Romaniak: Medale, medaliony, plakiety. Katalog zbiorów. Sanok: Muzeum Historyczne w Sanoku, 2005, s. 56. ISBN 83-919305-8-0.

Вулиці, названі його іменем, знаходяться в Білій Підлясьці (житловий масив Za Torami), Познані (житловий масив Lotników Wielkopolskich), Варшаві (житловий масив Chomiczówka, нині Bielany), Кракові (Раковіце – біля колишнього аеропорту – тепер частина району III Prądnik Czerwony)Sokołowskiej P.G.K.A., Od Agrykoli do Żywnego. Mały słownik patronów ulic warszawskich, Warszawa: Ludowa Spółdzielnia Wydawnicza, 1968, s. 17., Лодзі (Polesie), Вроцлаві (Gądów), Щецині (район Погодно), Мелець (жилий масив Лотніков), Гданську (жилий масив Заспа), Глівіце, Стараховіце, Сосновці (район Загуже), Гожуві-Великопольському, Старогарді-Гданському та Ловичі.

Галерея

Примітки

Література

Rocznik Oficerski 1932, s. 233, 739. Ryszard Bartel, Jan Chojnacki, Tadeusz Królikiewicz, Adam Kurowski, Z historii polskiego lotnictwa wojskowego 1918–1939, Wydawnictwo MON, Warszawa 1978, wyd. I.