Александер Ян Сала́цький (; 12 травня 1904, Печеніжин — ніч з 4 на 5 квітня 2008, Тихи) — польський педагог і офіцер, полковник.

Біографія Спочатку навчався у чоловічій початковій школі імені Яна Канті, потім з родиною переїхав до Перемишля. Там його захопила історія, оскільки місто кілька разів облягали під час Першої світової війни.

Він вперше взяв до рук зброю в 1918 році, коли молоді хлопці, пізніше відомі як Львівські орлята, брали участь в битві за Львів. Салацькому на той час було 14 років. Після короткого навчання поводження з австрійською гвинтівкою Манліхера він приєднався до оборони школи Сенкевича під командуванням Чеслава Мончинського.

Під час польсько-радянської війни воював проти армії Будьонного. Він пройшов битвами аж до річки Збруч під командуванням маршала Юзефа Пілсудського.

У міжвоєнний період він склав іспит на офіцера середньої школи та пройшов військову службу в резервному піхотному кадетському батальйоні № 7 у Сьремі, після чого оселився в Городищі, де зустрів свою дружину Наталію. Пізніше він став учителем, а потім директором навчальних закладів у Городищі, Чарториську та Олиці. Викладав, серед інших предметів, польську та українську мови. 1 вересня 1929 року йому було присвоєно звання підпоручника зі старшинством у запасному офіцерському корпусі піхоти. У 1934 році, як офіцер запасу, він залишався на обліку Луцького районного командування набору та був призначений до резерву 44-го піхотного полку прикордонних стрільців у Рівному. 1 січня 1935 року йому було присвоєно звання поручника зі старшинством, і він посів 331-ше місце в запасному офіцерському корпусі піхоти.

У червні 1939 року його було призвано на дійсну службу до 24-го піхотного полку. Під час Вересневої кампанії він командував 8-ю стрілецькою ротою у п'ятиденних боях у Тухольському лісі, які закінчилися полоном. До 1945 року перебував у чотирьох таборах: Ітцего, X A Зандбостель, Любек та VI B Дессель. У Любеку він перебував із сином Йосипа Сталіна, Яковом Джугашвілі, блискучим шахістом. Його звільнили американці. Він повернувся до Польщі до дружини та двох синів.

Перші роки після війни він провів на Східних Кресенях. Однак, у пошуках роботи, переїхав до Валбжиха. І далі викладав — цього разу в гірничих школах. У нього був дім у Валбжиху, але в 1960 році йому запропонували посаду начальника школи гірничого персоналу, яка тоді містилася у Промніці. Він прийняв пропозицію та переїхав до Тих, де жив до своєї смерті та де допомагав будувати церкву Святого Івана Хрестителя.

Після виходу на пенсію в 1970 році він почав писати. Були опубліковані його книги: «Військовополонений № 335» та «На втрачених позиціях». Деякі з його публікацій були відхилені цензурними органами, оскільки Салацький писав, що в 1939 році Польща була атакована не лише німцями, а також росіянами. Пізніше він отримав звання майора. Час від часу він зустрічався з молоддю з Тих, яка охоче його відвідувала. 5 березня 2004 року його підвищили до полковника.

Він помер у ніч з 4 на 5 квітня 2008 року в Тихах у віці 103 років. Похований 8 квітня 2008 року. Він був останнім живим учасником битви за Львів 1918 року (останнім живим Львівським орлятком) та останнім живим захисником Львова від більшовиків у 1920 році.

Література

Urząd Miasta Tychy, Kronika miasta, marzec 2004