Мечислав Ян Равіч-Мисловський, псевдонім «Равіч» (; 29 жовтня 1896, Новий Двір біля Одеси — 12 вересня 1939, Пйонтек) — польський офіцер, дипломований полковник піхоти.

Біографія Син Людвіка та Кароліни (уродженої Дениси) Колишко. Випускник Вищої реальної школи в Кракові, Школи унтерофіцерів та Школи офіцерських кадетів. З 1 серпня 1914 року воював у складі Польських Легіонів на передовій Першої світової війни. Був офіцером у 3-му батальйоні 1-го піхотного полку, а також у 1-му та 3-му батальйонах 5-го піхотного полку. 29 вересня 1914 року його було підвищено до фенріха, а 5 березня 1915 року — до оберлейтенанта, пропустивши звання лейтенанта.

Після кризи присяги він був інтернований у Беньямінові з 22 липня 1917 року до 2 травня 1918 року. З 1 листопада 1918 року він вступив до відродженої Польської армії командиром роти у 2-му піхотному полку, а пізніше — у 8-му піхотному полку. Він брав участь у боях проти українців під Равою-Руською та німців на Поліссі. З 1 червня 1919 року він командував батальйоном у Школі унтерофіцерів та резервним батальйоном 23-го піхотного полку. 2 січня 1920 року він розпочав навчання у Військовій школі Генерального штабу. В середині квітня 1920 року його було направлено на фронт для штабної підготовки. Під час Варшавської битви у серпні 1920 року він командував Оперативним підрозділом Військового уряду Варшави. З січня по вересень 1921 року він продовжив навчання у Військовій школі. Після закінчення школи отримав звання офіцера Генерального штабу та був призначений на посаду начальника штабу 26-ї піхотної дивізії у Скерневицях. 15 жовтня 1923 року його було переведено до командування корпусного округу № VIII у Торуні. Протягом цього часу він залишався надлишковим офіцером у 18-му піхотному полку у Скерневицях. 15 листопада 1924 року йому було доручено командування відділенням № 1 Другої дивізії Генерального штабу Польської армії. 1 грудня того ж року його було підвищено до підполковника зі старшинством з 15 серпня 1924 року та 43-м місцем в офіцерському корпусі піхоти. У жовтні 1925 року його було переведено до командування 1-ї піхотної дивізії легіонів у Вільнюсі на посаду начальника штабу. У січні 1926 року його було призначено до Армійської інспекції № 2 у Варшаві другим писарем. Під час державного перевороту у травні 1926 року він перейшов на бік Юзефа Пілсудського. У травні 1927 року його було переведено до 1-го танкового полку в Познані на посаду заступника командира полку. У липні 1928 року його було призначено командиром 1-го танкового полку. 24 грудня 1929 року його було підвищено до полковника зі старшинством з 1 січня 1930 року та він посів 8-е місце в офіцерському корпусі піхоти. З 20 лютого по 11 квітня 1930 року він обіймав посаду начальника бронетанкових військ в Міністерстві військових справ. 16 липня 1930 року наказом другого заступника міністра військових справ його було переведено на посаду заступника командира бронетанкових військ. 1 грудня 1934 року його було переведено на посаду командира бронетанкових військ в Міністерстві військових справ. У липні 1935 року його було переведено до 67-го піхотного полку в Бродниці на посаду командира полку.

Паралельно з військовою службою він розвивав свою спортивну діяльність. Він був президентом правління Польської асоціації спортивних ігор, перейменованої в 1936 році на Польську асоціацію гандболу. Того ж року його було обрано головою Технічного комітету з волейболу, створеного в 1934 році Міжнародною федерацією аматорського гандболу.

27 лютого 1937 року його було призначено командиром бригади КОП «Полісся» в Лахві.

Він розпочав Вересневу кампанію 1939 року як командир піхоти 4-ї піхотної дивізії. 3 вересня генерал Миколай Болтуць помінявся посадами командира дивізії та заступника командира. Попередній командир дивізії, полковник Тадеуш Любіч-Незабитовський, обійняв посаду командира піхоти дивізії, а його місце зайняв полковник Мечислав Равіч-Мисловський.

12 вересня, під час битви на річці Бзура, 4-та піхотна дивізія мала атакувати Гловно. В атаці мали брати участь шість піхотних батальйонів за підтримки дивізійної артилерії та 1-ї дивізії 2-го піхотного полку. Атаку мав очолити полковник Любіч-Незабитовський зі свого командного пункту на хуторі Псари Полісся, що в лісі на північ від Гловно. Штаб дивізії знаходився в місті Бєлави. Атака мала розпочатися о 16:00, але потім її відклали на три години. Відразу після початку атаки дивізійний генерал Владислав Бортновський прибув до штабу 4-ї піхотної дивізії та зупинив операції дивізії. Полковник Равіч-Мисловський разом зі своїм начальником штабу та офіцером денного відділення поїхав на машині до командного пункту командира піхоти дивізії, щоб зупинити атаку. Транспортний засіб наїхав на власну міну, яка вибухнула. Командир дивізії, офіцери, що його супроводжували, та водій транспортного засобу загинули. Його поховали на цвинтарі в Гловно.

На цвинтарі в Гловно стоїть обеліск з написом: МЕЧИСЛАВ РАВІЧ-МИСЛОВСЬКИЙ, ДИПЛОМОВАНИЙ ПОЛКОВНИК, КОМАНДИР 4-Ї ПІХОТНОЇ ДИВІЗІЇ, ЗАГИНУВ ПІД ГЛОВНОМ РАЗОМ З 30 НЕВІДОМИМИ СОЛДАТАМИ 13 ВЕРЕСНЯ 1939 РОКУ. ШАНА ЇХНІЙ ПАМ'ЯТІ.

Сім'я З 1920 року був одружений з Геленою Борковською (1900–1989), з якою мав доньку Марту (1921–2012).

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест (№ 7076; 17 травня 1922) Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази (перші 3 рази в 1922). Золотий хрест Заслуги (10 листопада 1928) Хрест Незалежності (20 січня 1931) Орден Меча, командорський хрест (Швеція; 11 листопада 1931) Знак бронетанкових військ (№ 245; 11 листопада 1933) Орден Орлиного хреста 3-го класу (Естонія; 1933) Бронзова медаль «За довголітню службу»

Література

Jacek Skalski, 1 Batalion Pancerny, Zarys historii wojennej pułków polskich w kampanii wrześniowej, zeszyt 5, P.W. „Egross-Mikromax” Sp. z o.o., Warszawa 1991, wyd. I, , s. 14.