«Запла́ва Сім Маякі́в» — водно-болотне угіддя міжнародного значення (Рамсарське угіддя) в Запорізькій області. Розташоване у нижній течії Дніпра, на його лівому березі, у місці впадіння річки Мая́чки. Є заповідною зоною Національного природного парку «Великий Луг» та розташоване в межах його зони регульованої рекреації. До руйнування Каховської ГЕС висота над рівнем моря становила від 16 до 32 м. Площа угіддя — 2 140 га. Найближчі населені пункти — с. Маячка та с. Скельки.

21 вересня 2011 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 895-р територію «Заплава Сім Маяків» було погоджено для надання статусу водно-болотного угіддя міжнародного значення. 29 листопада 2016 року Секретаріат Рамсарської конвенції офіційним листом повідомив про внесення угіддя до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення з присвоєнням йому номера 2273.

Характеристика

Водно-болотне угіддя (ВБУ) знаходилося у межах природного комплексу Великого Лугу, в Кінсько-Дніпровських плавнях. Охоплювало плавневі ліси та мілководну частину плавневої частини Маячанської балки з великими заростями прибережно-водних рослин. Угіддя відігравало важливу роль у збереженні рідкісних видів тварин і рослин пониззя Дніпра. Вздовж угіддя проходили основні міграційні шляхи птахів та ссавців та мало значення для міжнародних програм охорони мігрувальних видів кажанів.

До підриву Каховської ГЕС територія вирізнялася значним різноманіттям біотопів на відносно невеликій площі. Тут були представлені глибока балка з відслоненнями третинних відкладів та невеликою степовою річкою Маячкою, заплавний ліс, вологі луки, очеретяні зарості та прибережні води Каховського водосховища. Поєднання заплавних лісів, лучної, водної та прибережно-водної рослинності, мілководь, островів і проток забезпечувало різноманіття природних оселищ. Водно-болотне угіддя мало важливе значення як місце нересту багатьох видів риб, а також як місце концентрації водоплавних і навколоводних птахів під час сезонних міграцій, линяння, гніздування, відпочинку та зимівлі. Угіддя було осередком біорізноманіття в антропогенно трансформованій степовій зоні.

Природні комплекси Водно-болотне угіддя (ВБУ) «Заплава Сім Маяків» охоплювало одну з найбільш збережених ділянок Кінсько-Дніпровських плавнів. Тут поєднувалися плавневі ліси, болота, мілководдя та зарості прибережно-водних рослин.

До складу ВБУ входили типові унікальні комплекси, характерні для заплав степової зони України: постійні протоки Дніпра, прісноводні озера, прісноводні болота та мілководдя, прісноводні лісові водно-болотні угіддя з лісовими болотами. Окреме значення мала степова річка Маячка — малий водотік, що формував балки та живив заплаву.

Рідкісність ВБУ полягала у специфічному поєднанні лісових масивів із заростями чагарників та водно-болотяної рослинності, островів і півостровів із субширотно орієнтованими протоками та субмеридіональним основним руслом. Водно-болотна рослинність сприяла фільтрації води та зменшенню швидкості течії, що мало значення для підтримання якості водного середовища. Територія була одним із небагатьох збережених осередків плавневої частини Великого Лугу пойми Дніпра та відігравала важливу роль у формуванні мікроклімату й збереженні біорізноманіття регіону.

Флора налічувала близько 450 видів судинних рослин. Серед них були ендемічні та рідкісні: чебрець дніпровський Thymus borysthenicus, фіалка Лавренка Viola lavrenkoana, козельці дніпровські Tragopogon borysthenicus. До Червоної книги України були занесені три водні реліктові види: сальвінія плаваюча Salvinia natans, водяний горіх плаваючий Trapa natans та плавун щитолистий Nymphoides peltata.

Чотири види — жовтозілля дніпровське Senecio borysthenicus, чебрець дніпровський, фіалка Лавренка та козельці дніпровські — охоронялися за Європейським червоним списком. Крім того, чебрець дніпровський, козельці дніпровські, сальвінія плаваюча та водяний горіх плаваючий входили до списку вразливих видів IUCN.

З 39 рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України, тут були відзначені формації болотяної рослинності — лепешняку тростинного Glycerieta arundinaceae і куги приморської Scirpeta litoralis; водяної реліктової рослинності — глечиків жовтих Nuphareta luteae, сальвінії плаваючої Salvinieta natantis, водяного горіху плаваючого Trapeta natantis, латаття білого Nymphaeeta albae та плавуна щитолистого Nymphoideta peltatae.

Фауна Серед ссавців, які траплялися на території ВБУ, до Червоної книги України було віднесено 8 видів. Зокрема завдяки карстовим ущелинам, що відігравали значну роль у збереженні кажанів-мігрантів, тут зустрічалися нічниця триколірна Myotis emarginatus та вухань звичайний Plecotus auritus. Ці види також охоронялися за Бернською конвенцією, Червоним списком Міжнародного союзу охорони природи та Європейським червоним списком тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі ().

В орнітофауні ВБУ налічувалося 18 «червонокнижних» видів птахів: чапля жовта Ardeola ralloides, коровайка Plegadis falcinellus, галагаз євразійський tadorna tadorna, огар рудий tadorna ferruginea, казарка червоновола Rufibrenta ruficollis, гоголь зеленоголовий Bucephala clangula, крех середній Mergus serrator, скопа Pandion haliaetus, лунь польовий Circus cyaneus, орлан-білохвіст Haliaeetus albicilla, журавель сірий Grus grus, кулик-довгоніг Himantopus himantopus, кулик-сорока Haematopus ostralegus, мартин каспійський Larus ichthyaetus, сорокопуд сірий Lanius excubitor та інші.

До цінних промислових видів риб, поширених у ВБУ, належали марена дніпровська Barbus barbus borysthenicus, сом європейський Silurus glanis, плітка звичайна Rutilus rutilus, карась сріблястий Carassius gibelio та щука звичайна Esox lucius. За Бернською конвенцією (Додаток III) охоронялися оселедець чорноморсько-азовський прохідний Alosa pontica, сом європейський Silurus glanis, Іглиця пухлощока Syngnathus abaster, бичок бабка Neogobius fluviatilis та гірчак звичайний Rhodeus sericeus. Акваторія ВБУ використовувалася як місце нересту та зимувальне угіддя цих та інших видів риб. Крім того, мілководні акваторії з водяною рослинністю були місцем перебування та нагулу молоді й дорослих особин багатьох видів риб у літньо-осінній період. Таким чином, ця територія мала велике значення у життєвому циклі прісноводних риб регіону.

Геологічні особливості та культурна спадщина

У геоструктурному відношенні територія угіддя розташована на південно-західному схилі Українського кристалічного щита, у зоні його контакту з Причорноморською западиною. За фізико-географічним районуванням вона належить до Дніпровсько-Молочанської підобласті Причорноморської низовини та розташована в межах степової зони.

На території угіддя збереглася глибока балка з відслоненнями третинних (неогенових) відкладів — пісків, глин та мергелів. Відслонення цих порід є характерною особливістю території, оскільки вони залягають поруч із сучасними алювіальними відкладами Дніпра, що зумовлює різноманітність природних умов та формування різних типів біотопів — від заплавних лісів до луків і очеретяних заростей.

Відслонення мають археологічне та палеонтологічне значення. На території угіддя виявлено поселення «Маячанське» з понад 40 культурними шарами, що охоплюють період від палеоліту до середньовіччя. Крім того, тут виявлено палеонтологічні знахідки третинного періоду, що свідчать про давню історію формування природного комплексу та мають значення для вивчення геологічної будови регіону.

Сучасні загрози Внаслідок підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року та спричиненого ним зниження рівня води у Каховському водосховищі природні комплекси угіддя зазнали значних змін. Територія була уражена наслідками бойових дій та втратила частину характерних водно-болотних екосистем; водна складова угіддя практично зникла, а колишні мілководдя та протоки переважно пересохли. За даними дослідження, проведеного у 2025 році науковцями Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України та Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України на підставі супутникових знімків, частка території, постійно вкритої водою, скоротилася з 92,59 % до 0,14 %.

Попри суттєві зміни екосистем після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році, Рамсарське угіддя «Заплава Сім Маяків» станом на 2026 рік продовжує перебувати у Списку водно-болотних угідь міжнародного значення, а рішення про його вилучення Секретаріатом Рамсарської конвенції не приймалося.

Примітки

Див. також Архіпелаг Великі і Малі Кучугури