Константій Збієвський (; 12 січня 1898, Сокаль — 26 вересня 1939, Варшава) — польський офіцер, капітан артилерії.
Біографія Константій народився в сім'ї Норберта та Елеонори Єзерської, уродженої Левальд. Він був старшим братом Норберта (нар. 1900 року), солдата 1-го артилерійського полку Польських легіонів, нагородженого медаллю Незалежності. Навчався у початковій школі, а потім у Імператорсько-королівській гімназії в Сокалі. 13 лютого 1914 року закінчив гімназію як учень IIa класу. Він був членом скаутського загону.
4 серпня 1915 року він вступив до Польських легіонів і був призначений до 1-ї роти 6-го піхотного полку. 25 жовтня 1915 року був поранений поблизу ферми Копне. Лікувався в лікарні в Ряшові до 12 січня 1916 року, а потім у будинку для одужання в Каменську. 5 липня 1916 року був поранений вдруге поблизу Студзениці та лікувався в лікарні в Кракові. Після відновлення незалежності Польщі підполковник Максиміліан Камський подав заяву на нагородження орденом Virtuti Militari, в якій написав: «Рядовий Константій Збієвський — вступив до Польських легіонів у липні 1915 року (нині 1-й полк). Відзначився мужністю та наполегливістю. Його залучали до боїв як бойового гінця. Він виконував цю службу особливо у складних умовах під час штурму маєтку Копне 24 жовтня 1915 року, де також був поранений. Ледве оговтавшись, він повернувся на фронт, щоб брати участь у всіх наступних боях. У битві під Поляцькою Ґурою він відзначився як відмінний та відданий солдат. 5 липня 1916 року, повзучи до найближчого окопу, вже зайнятого невеликою групою росіян, щоб захопити полоненого, він був знову поранений, але після короткого одужання повернувся до своєї роти в Стоході. Завжди агресивний та життєрадісний, його характер був сильним, а участь у бою — почесною.»
З 29 вересня 1917 по 30 жовтня 1918 року він служив в Австро-Угорській армії на Італійському фронті.
1 листопада 1918 року він брав участь у боях проти українців під Перемишлем. Через шість днів він вступив до 1-ї кавалерійської батареї. 1 листопада 1919 року його було призначено до Школи артилерійських кадетів у Познані у званні артилерійського офіцера. 1 червня 1920 року, після закінчення навчання, його було призвано кадетом до 2-го польового артилерійського полку легіонів. З цим підрозділом він воював проти більшовиків. 1 жовтня 1920 року його було підвищено до підпоручника.
Після війни він залишився в армії як професійний офіцер і продовжив службу у 2-му польовому артилерійському полку. 20 листопада 1921 року його було переведено до новоствореного 24-го польового артилерійського полку в Ярославі. Він служив на таких посадах: офіцер батареї, командир навчальної батареї та командир батареї. Тим часом (3 травня 1922 року) його було завірено у званні поручника зі старшинством від 1 червня 1919 року та на 478-й посаді в офіцерському корпусі артилерії. Він також пройшов курс пожежників у Варшаві (14 листопада — 2 грудня 1922 року) та курс у Газовій школі у Варшаві (12 листопада — 28 грудня 1923 року). 1 січня 1924 року його було переведено до 10-ї кінно-артилерійської дивізії в Ярославі на посаду ад'ютанта. 26 травня 1924 року його було переведено на посаду командира 2-ї батареї. 4 серпня 1926 року його було переведено до 13-ї кінно-артилерійської дивізії у Львові. 19 березня 1928 року Президент Республіки Польща присвоїв йому звання капітана, яке набуло чинності 1 січня 1928 року, та 13-те місце в офіцерському корпусі артилерії. У березні 1934 року він командував 1-ю батареєю 13-го артилерійського полку. У грудні того ж року його було переведено до 4-го легкого артилерійського полку в Іновроцлаві. У березні 1939 року він залишався в розпорядженні командира 25-го легкого артилерійського полку в Каліші, а 30 квітня того ж року був звільнений у відставку.
У Вересневій кампанії він брав участь у обороні столиці як командир 2-го добровольчого батальйону оборони Варшави (так званий партизанський загін армії «Варшава» або партизанський загін капітана Збієвського). Батальйон було організовано 12 вересня 1939 року(за іншими даними, 9 вересня) у відповідь на звернення мера Варшави Стефана Старжинського. Добровольці, які вступили до цього підрозділу, отримали прізвисько «Збіяці» на честь командира батальйону. Командир 360-го піхотного полку, підполковник Казимир Галінський, доручив йому оборону Чернякова та Черняковського форту. 26 вересня 1939 року, після того, як німці вибили слабкий гарнізон Чернякова, він або наклав на себе руки, або, за розповіддю добровольця Здзіслава Любовідзького, загинув в останньому бою. Місцем його загибелі називається Бернардинська площа. На початку 1940 року його поховали на військовому цвинтарі Повонзки (секція B 27, ряд 4, могила 89).
Нагороди
Virtuti Militari, срібний хрест (№ 6457; 17 травня 1922) Пам'ятний хрест 6-го піхотного полку Польських легіонів Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Хрест Незалежності (6 червня 1931) — «за працю зі здобуття незалежності.» Хрест Хоробрих (№ 32 997) Срібний хрест Заслуги (1938) — «за заслуги в галузі соціальної роботи.»
Література