Джарра-каррієві ліси та рідколісся (ідентифікатор WWF: AA1204) — австралазійський екорегіон середземноморських лісів та чагарників, розташований у .

Географія Екорегіон джарра-каррієвих лісів та рідколісь розташований на крайньому південному заході Західної Австралії. Він простягається приблизно на 340 км з північного заходу на південний схід, від мису до міста Олбані, охоплюючи піщану прибережну рівнину, що лежить на південь від плато . На більшій частині протяжності ширина цієї рівнини не перевищує 10 км. У внутрішніх районах екорегіон переходить у рідколісся Південно-Західної Австралії.

Рівнини регіону мають переважно горбистий рельєф, зумовлений двома факторами. По-перше, їх основу складають протерозойські складчасті метаморфічні породи комплексу Лівін та архейські граніти комплексу Олбані-Фрейзер, які подекуди перекриті еоценовими морськими осадовими породами, по-друге, вони розчленовані численними річками, такими як , , , та . На заході екорегіону знаходяться гори — 80-кілометрова смуга прибережних вапняків на вершині гранітного хребта, серед яких зустрічаються розгалужені печерні системи. В регіоні Уолпол-Денмарк зустрічаються гранітні монадноки. Загалом ландшафт регіону доволі різноманітний: він включає пагорби, невисокі хребти, глибокі річкові долини, системи піщаних дюн та прибережні скелі. Тут зустрічаються кілька типів ґрунтів: тверді суглинки, латеритні ґрунти та вилуговані піщані ґрунти.

Класифікація IBRA Згідно з класифікацією екорегіон "Джарра-каррієві ліси та рідколісся" відповідає біорегіону "Уоррен", який не розділений на субрегіони.

Клімат В межах екорегіону переважає середземноморський клімат (Csb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим, сонячним і сухим літом та м'якою, вологою зимою. Середньорічна кількість опадів у прибережних районах може досягати 1400 мм, але з віддаленням від узбережжя вона швидко зменшується. Більшість опадів в регіоні випадає взимку, з травня по вересень, тоді як влітку триває виражена посуха, однак загалом сезонність опадів тут виражена менше, ніж в інших частинах Південно-Західної Австралії.

Флора Рослинний покрив екорегіону переважно представлений лісами та рідколіссями. У цих лісах домінують різнобарвні евкаліпти або евкаліпти-каррі (Eucalyptus diversicolor) — найвищі дерева Австралії заввишки до 90 м, у поєднанні з трьома ендемічними видами тингл-евкаліптів: (Eucalyptus brevistylis), (Eucalyptus guilfoylei) та (Eucalyptus jacksonii). В підліску каррієвих лісів поширені різноманітні трав'янисті рослини та чагарники, зокрема (Kennedia coccinea) та (Hardenbergia comptoniana). Найпоширенішими родинами у цих лісах є Бобові (Fabaceae), Зозулинцеві (Orchidaceae), Мімозові (Mimosoideae), Миртові (Myrtaceae) та Протеєві (Proteaceae).

Каррієві ліси найчастіше зустрічаються у районах, де переважають глибокі суглинки. Вони займають до 50 % території екорегіону. Хоча взимку ці ліси дуже вологі, вони не є справжніми дощовими лісами, оскільки сухий сезон перешкоджає утворенню характерного підліску з епіфітів, печіночників, папоротей та мохів. Однак у каррієвих лісах трапляються деякі реліктові види, характерні для дощових лісів, зокрема (Anthocercis sylvicola), західноавстралійські глечики (Cephalotus follicularis) та ногоплідники ему (Podocarpus drouynianus).

У районах, де переважають бідніші латеритні ґрунти, поширені джарра-маррієві ліси. Їх основу складають (Eucalyptus marginata), які виростають до 40 м заввишки, та (Corymbia calophylla), які виростають до 60 м заввишки. Джарра-маррієві ліси займають приблизно 25 % території екорегіону. Серед інших рослинних угруповань слід відзначити низькорослі ліси, у яких переважають евкаліпти-джарра (Eucalyptus marginata) та різні види банксій (Banksia spp.), які займають 8 % регіону, ліси або чагарники (Agonis flexuosa), що ростуть на голоценових піщаних дюнах і займають 5 % регіону, осокові болота, що займають 5 % регіону, та низькорослі мелалеукові (Melaleuca spp.) ліси, які займають 4 % регіону. У водно-болотних угіддях регіону переважають представники родин Осокові (Cyperaceae), Ксирісові (Xyridaceae), Тризубцеві (Juncaginaceae), Рестієві (Restionaceae) та Зозулинцеві (Orchidaceae).

Загалом в регіоні зареєстровано 1865 місцевих видів рослин та 419 натуралізованих чужорідних видів. 28 видів місцевих рослин перебувають під загрозою зникнення, а ще 160 видів були внесені до списку пріоритетної флори .

Екорегіон є одним з найважливіших центрів рослинного ендемізму у Південно-Західній Австралії. Серед ендеміків регіону, окрім трьох видів тингл-евкаліптів, слід відзначити також (Corymbia ficifolia). Територія навколо міста Олбані особливо багата на ендемічні рослини, такі як західноавстралійський глечик (Cephalotus follicularis).

Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити західного сірого кенгуру (Macropus fuliginosus), лисячого кузу (Trichosurus vulpecula), (Cercartetus concinnus), тафу (Phascogale tapoatafa), жовтоногу сумчасту мишу (Antechinus flavipes), південного бурого бандикута (Isoodon obesulus), австралійського чагарникового щура (Rattus fuscipes), золоточеревого боброщура (Hydromys chrysogaster), південного лісового лилика (Vespadelus regulus) та австралійську єхидну (Tachyglossus aculeatus). Майже ендемічними представниками екорегіону є квокки (Setonix brachyurus), західні чагарникові валлабі (Notamacropus irma), смугасті п'яткоходи (Tarsipes rostratus), (Pseudocheirus occidentalis), західні кволи (Dasyurus geoffroii), сірочереві сумчасті миші (Sminthopsis griseoventer), довговухі лилики Холта (Nyctophilus holtorum) та (Falsistrellus mackenziei).

Орнітофауна екорегіону характеризується нижчим різноманіттям, порівняно з подібними лісовими регіонами на південному сході Австралії. Причина низького різноманіття птахів полягає у загалом низькій продуктивності місцевих екосистем, а також є наслідком вимирання багатьох видів у плейстоцені, під час останнього льодовикового періоду, коли клімат був значно посушливішим, а площа лісів була меншою. Серед птахів, поширених у лісах та рідколіссях екорегіону, слід відзначити австралійського ему (Dromaius novaehollandiae), (Phaps chalcoptera), (Phaps elegans), австралійського орла (Aquila audax), австралійську сову-голконога (Ninox boobook), рожевого какаду (Eolophus roseicapilla), червонохвостого какатоїса (Calyptorhynchus banksii), чорноголову розелу (Barnardius zonarius), золотавого папужку (Neophema elegans), скельного папужку (Neophema petrophila), блакитноволого лорікета-нектароїда (Parvipsitta porphyrocephala), рудого королаза (Climacteris rufus), бурого медовця (Lichmera indistincta), жовтокрилу медовку (Phylidonyris novaehollandiae), сизу віялохвістку (Rhipidura albiscapa), західного корольця (Eopsaltria griseogularis), червоноволого тоутоваї (Petroica boodang), плямистоволого кущовика (Sericornis maculatus), сивоспинного окулярника (Zosterops lateralis), сірого куравонга (Strepera versicolor), сірого ядлівчака (Colluricincla harmonica), золотистого свистуна (Pachycephala pectoralis), лазурового малюра (Malurus splendens), рудолобого малюра-м'якохвоста (Stipiturus malachurus) та велику діамантницю (Pardalotus striatus).

Майже ендемічними представниками екорегіону є евкаліптові какатоїси (Calyptorhynchus latirostris), білохвості какатоїси (Calyptorhynchus baudinii), червоноголові папуги (Purpureicephalus spurius), жовтощокі розели (Platycercus icterotis), західні медолюби-сережники (Anthochaera lunulata), західні медолюби-шилодзьоби (Acanthorhynchus superciliosus), оливковокрилі медопійники (Melithreptus chloropsis), буроволі корольці (Quoyornis georgianus), лісові шиподзьоби (Acanthiza inornata), великі гущаки (Atrichornis clamosus), вусаті батіжники (Psophodes nigrogularis), західні щетинкодзьоби (Dasyornis longirostris), (Falcunculus leucogaster), червоноплечі малюри (Malurus elegans) та південні вогнегузи (Stagonopleura oculata).

Герпетофауна екорегіону характеризується високим різноманіттям та рівнем ендемізму серед амфібій. Тут зустрічаються такі ендемічні види жаб, як (Anstisia vitellina), (Anstisia alba) та (Spicospina flammocaerulea). У прісноводних водно-болотних угіддях регіону поширені ендемічні черв'яки з родини Phreodrilidea та раки з родин Cherax і , які є реліктами гондванської фауни.

Збереження Значну частину (від 13 до 30 %) природного рослинного покриву екорегіону за останні століття було знищено та перетворено на сільськогосподарські угіддя та поселення, а велика частина рослинності деградувала внаслідок інтенсивного людського втручання. Основними загрозами для збереження природи регіону є лісозаготівля та спричинені людьми пожежі, а також поширення інтродукованих видів тварин і рослин.

Оцінка 2017 року показала, що 3871 км², або 47 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають:

Природний заповідник бухти Двох Народів

Примітки

Посилання «Jarrah-Karri forest and shrublands». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Jarrah-Karri Forest and Shrublands» — One Earth.