Денни́ця (Зірниця) — в слов'янській міфології — ранішня зоря, що запалює сонячний світильник; мати, донька чи сестра сонця, кохана місяця, до якого її ревнує Сонце. Разом з іншими Зорями — божественними дівами — Денниця прислуговує Сонцю і дивиться за його білими кіньми.
У сербській пісні вранці вставала діва і Денницю вірну молила:
У християнстві За християнськими уявленнями, Денниця — ранішня зоря, її ім'я латиною — Люцифер (світлоносний), на згадку про падшого архангела, який перед тим був найзавзятішим прославителем Бога Войтович В. Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. ст.129.
У церковнослов'янських та синодальному перекладах Біблії ( Іс. 14:12 ) слово «денниця», як синонім ранкової зірки , зустрічається лише одного разу і відноситься до царя Вавилонського , з метою показати його славу і блиск, подібні до сяйва ранкової зірки. У біблійному тексті пророк Ісая (VII століття до н. е.) вигукує: « як упав ти з неба, денниця , син зорі, розбився об землю, що зневажав народи ». Однак ранньохристиянський тлумач Тертуліан (III століття) і деякі інші вважали, що дана фраза відносилася до падіння з неба сатани.Денница // Библейская энциклопедия архимандрита Никифора. — М., 1891—1892.
Див. також Зоря, Зорі Місяць Сонце Геспер Література Войтович В. Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с; іл. ISBN 966-06-0273-1. Славянская мифология. Энциклопедический словарь — М.:Эллис Лак, 1995. — 416с. — ISBN=5-7195-0057-X Примітки