Битва при Тісабечі або битва при Тісауйлаку — битва, що відбулася 14-16 липня 1703 року на березі річки Тиса в районі сіл Тісабеч (нині Угорщина) і Вилок (нині Закарпатська область, Україна) між угорськими повстанцями і куруцами під проводом Ференца II Ракоці з одного боку і силами, вірними дому Габсбургів, — з іншого. Одна з битв початкового етапу угорського антигабсбурзького повстання під проводом Ференца II Ракоці, перша битва, переможна для повстанців. Результат битви створив умови для переходу повстанців на лівий берег Тиси і для їхнього подальшого просування вглиб Угорщини. Це ознаменувало зміну характеру повстання із локального на масштабне із залученням різних суспільних станів і верств.

Передумови

Навесні 1703 року в північно-східних угорських комітатах, на території Закарпаття, почалося масштабне повстання селян і куруців на чолі з Тамашом Есе. Попри його початкові поразки, князь Ференц II Ракоці, що перебував тоді в Речі Посполитій, вирішив особисто очолити виступ, що згодом переріс у масштабне повстання проти панування в Угорщині австрійської династії Габсбургів.

16 червня 1703 року князь Ракоці зустрівся з ослабленим військом Тамаша Есе чисельністю 500 осіб. Від карпатських перевалів вони продовжили рух вниз, до рівнини. У наступні тижні військо здійснило невдалі спроби захоплення замків у Мукачеві та Середньому. Після неуспіху Ракоці відступив до села Завадка у горах, де сформував табір . Туди приходили селяни-втікачі з навколишніх територій, що поповнювали військо Ракоці. 3 або 4 липня до табору дісталося велике підкріплення на чолі з графом Міклошем Берчені чисельністю 800 осіб, що фактично були найманцями з Польщі . Нові сили дозволили повстанцям повернутися в низовину і заново вступити в бій із силами Габсбургів. Розпочавши рух 7 липня, оминаючи великі фортеці та інші укріплення, вони збирались дійти до комітатів Сатмар і Саболч і перейти на лівий берег Тиси, щоб просуватись далі вглиб Угорської рівнини.

Хід битви Передбачивши намір Ракоці перейти Тису поблизу села Вилок, прогабсбурзький шляхтич Іштван Чакі відправив туди загін на чолі з Мігаєм Кенде, сатмарським піджупаном, із 20 угорських і 30 німецьких кавалеристів. Решту своїх військ Чакі розмістив на протилежному березі Тиси — біля села Тісабеч. Основні імперські сили розмістили у Берегові, їхнім завданням було завдати повстанцям удару з тилу при переправі через річку.

14 липня Ракоці зі своїми силами підійшов до Вилока й атакував загін Мігая Кенде. Бій тривав протягом чотирьох годин, повстанці чотири рази атакували прогабсбурзькі сили. Вони ж чинили значний опір, а з лівого берега Тиси їх артилерійським вогнем підтримував загін, залишений Чакі у Тісабечі. Водночас куруци та інші повстанці так само чинили запеклий опір невеликому загонові Кенде. Князь Ракоці мав намір відступити з кіннотою, кинувши в бій свою піхоту, прибуття якої він очікував. Зрештою, четвертою атакою повстанцям вдалося відтіснити загін Кенде до річки. Сам Кенде втопився в Тисі верхи на своєму коні. У цілому урядові сили втратили в бою 7 кавалеристів. Попри перемогу, втрати Ракоці були більшими.

Після бою повстанці отаборилися біля села Вари. Звідти, відправивши своїх агентів, Ракоці і Берчені поширили неправдиві чутки про те, що 40-тисячне польсько-шведське військо, яке йде на підтримку Ракоці, має намір захопити важливу фортецю Сатмар. Сприйнявши такі звістки як правдиві, прогабсбурзькі шляхтичі покинули табір у Берегові та розійшлися в різних напрямках: частина рушила до Сатмара, інша — до Кішварди, а решта повернулася до своїх маєтків, щоб захистити їх від очікуваного наступу. Імператорські війська з Берегова відступили до Мукачева.

Завдяки таким обставинам війська Ракоці змогли безперешкодно переправитися через Тису й отаборитися біля села Тісабеч .

Точні втрати сторін невідомі. Вважається, що загін Кенде втратив 7 кавалеристів вбитими. Водночас втрати сил Ракоці оцінюють як більші, ніж у прогабсбурзького загону, оскільки він у бою перебував у невигідній позиції. Частина воїнів із загону Кенде потрапила до Ракоці в полон, а згодом перейшли на його бік. Зокрема, угочанський шляхтич Ференц Комлоші став лейтенантом придворної варти князя Ракоці, а Янош Майош дістав звання езерешкапітана () .

Наслідки Переправившись через Тису, військо Ракоці розпочало наступ вглиб Угорської рівнини. Спершу загони Тамаша Есе, а 16 липня — решта війська дійшли до міста Вашарошнамень. Там 18 липня Ференц II Ракоці опублікував відозву до мешканців комітату Саболч із закликом приєднатися до його кампанії.

Битва при Тісабечі не мала великого розмаху, участь у ній брала незначна кількість сил з обох сторін. Попри це, перемога Ракоці справила значний моральний, психологічний вплив на населення і шляхту. Селян і дрібну шляхту такий успіх спонукав приєднуватись до повстанців. У значної частини шляхти, що до того не сприймала повстання як значну загрозу, перемога Ракоці в битві викликала страх.

Пам'ять про битву

До 200-річчя початку повстання Ракоці, 1903 року на березі Тиси біля села Вилок відкрили пам'ятник заввишки 18 метрів із птахом турулом зверху. Пам'ятник знесли 1945 року, а скульптуру турула перенесли до Ужгородського замку, у дворі якого він зберігається досі. 1989 року пам'ятник відновили в оригінальному вигляді . Щороку біля пам'ятника в річницю битви там проводять пам'ятний захід.

Події битви висвітлені в романі угорського письменника Мора Йокаї «Кохання до ешафота» ().

Примітки

Література